Першу частину статті «Чоловіки-в’язні ґвалтують жінок у китайському трудовому таборі» можна прочитати за посиланням. Нижче — продовження.
«Вивчення»
Тортури, які застосовує до практикувальника Фалуньгун поліція китайського режиму (художнє зображення). Ілюстрація: Minghui.org
Нижче розповідь Інь Ліпін, що пережила насильство в китайському трудовому таборі.
«Наступного дня ув’язнені, які мучили мене попередньої ночі, зайшли до кімнати з відеокамерою. Цього разу їх супроводжувала одна жінка. Вони принесли багато книг Фалуньгун. Вони читали абзац, а потім пояснювали, перекручуючи його зміст таким чином, що це ображало Фалуньгун. Потім вони читали наступний і знову пояснювали його в такій манері.
Тоді чоловік, який збезчестив мене в попередню ніч, запитав, чому я не хочу з ними читати. Він затягнув мене на ліжко і став бити, питаючи, чому я не хочу читати з ними: „Ти що, не хочеш бути практикувальницею Фалуньгун?“
Я сказала, що не вчинила ніяких злочинів, і це не підходяще місце для мене, щоб вчитися. „Мене що, затримали, щоб учити?», — спитала я.
Ув’язнені записали все, що я сказала, і спитали, чи вірно вони записали. Потім настав час обіду. Але я нічого не могла їсти, і тіло моє дуже ослабло.
Потім настав вечір, і повторилося те саме, що сталось попередньої ночі. Вони катували мене, як у ніч до цього, здійснюючи сексуальне насильство. Охоронців, що чергували вчора, змінили інші.
Чжоу Гуйжун побили, і вона вбігла до моєї кімнати. Я встала, і мене вирвало кров’ю. У той момент всі звуки стихли. А потім Чжоу прокричала моє ім’я. Пізніше охоронці наказали ватажку групи ув’язнених, щоб вони лишили Чжоу Гуйжун доглядати за мною.
Але вони все ще надокучали Чжоу і хотіли читати з нею праці Фалуньгун в ненормальній манері. Чжоу вже довгий час не тримала в руках книги Фалуньгун і збиралася взяти їх, але я сказала: „Ми не можемо вивчати їх тут, це принизливо“. Вона поклала книгу. „Будемо вивчати праці Фалуньгун, коли повернемося додому, в нормальній обстановці“, — сказала я.
Ці страшні люди не залишали нас у спокої всю ніч. Потім один чоловік сказав, що моя голова і тіло дуже гарячі, потрібно не дати мені померти. Всі ті чоловіки прийшли заміряти у мене температуру і сиділи тихо. Я не пам’ятаю, як пережила ту ніч.
На третій день ми несподівано згадали Жень Дунмей, незаміжню дівчину. Її помістили в одну з камер. До того часу Чжоу і я взагалі не думали про смерть. Ми вибігли в коридор і почали кричати ім’я Жень. Я знайшла охоронців і сказала їм, що Жень ще дівчина. Я благала їх пощадити її, кажучи: „У вас же теж є дочки, хіба ні?“
Протягом багатьох років я не записувала деталей того, що пережила там. Я б збожеволіла, якби спробувала. Я не наважувалася і не хотіла думати про це, адже кожного разу, якби я спробувала пригадати, то пережила б глибокий жах і біль.
Пізніше я дізналася, що раніше за нас туди на „перевиховання“ були відправлені ще 33 практикувальниці. Деякі з них збожеволіли. Всі ці роки жорстоке переслідування практикувальників Фалуньгун не припинялося».
З тієї групи 9 жінок-практикувальниць, які зазнали сексуальних знущань у Чжанши, згодом померли від катувань Чжоу Гуйжун і Су Цзюйчжен. Су була першою, хто збожеволів».
Післямова
Доктор Цзіндуань Ян — психіатр з Філадельфії. Він працював з людьми, які пережили тортури в китайських трудових таборах, а також проводив інтерв’ю з кількома людьми, що пережили перебування в сумно відомому трудовому таборі Масаньцзя.
Те, що Інь складно написати свою історію, характерно для всіх жертв такого жорстокого поводження, стверджує лікар.
«Це те, що називається пост-травматичний стресовий розлад, — говорить Ян. — Одним із симптомів є страх говорити про це, бажання уникати і не чути нічого, що могло б нагадати жертві про те, що з нею зробили. Вона постійно живе в страху і тривозі. Ці симптоми загальні для всіх».
«Вплив такого роду порушень страшний, — продовжує Ян. — Навряд чи можна оцінити шкоду, яка була їм заподіяна. Це руйнує самооцінку людини. Це вселяє в людину страх і тероризує її і фізично, і емоційно».
«Цей страх живе в людині завжди і може прокинутися в будь-який час, якщо щось хоч віддалено нагадає їй про травму. Це назавжди змінює те, як вона взаємодіє з людьми. Навіть якщо такі люди залишають місце, де їм було заподіяно шкоди, і живуть у безпеці, все одно вони страждають від нічних жахів, їх мучать спогади і страхи», — каже він.
