Коли ми думаємо про вітроенергетику як джерело енергії, ми можемо уявити собі величезні, потворні турбіни, що псують ландшафт. Але одне село в Ірані показує, як наші предки будували вітряки з дерева та глини, а не зі сталі та бетону; завдяки своїм хитрощам, вони використовуються і сьогодні — через тисячу років.
Назва крихітного містечка на північному сході країни означає «жало бурі» через люті вітри, що дмуть з півночі цілий рік. Розташований на вітряній рівнині приблизно за 25 миль (40 кілометрів) від афганського кордону, Наштіфан славиться своїми старовинними вітряками, найстарішими у світі.
Збудовані високо на пагорбі, армія з 40 вітряків, що вписуються в напівпустельний ландшафт, сягає 65 футів (близько 20 метрів) заввишки й виконують дві функції: слугують буфером, захищаючи село від бурхливих повітряних потоків, а також перемелюють зерно на борошно. Місцеві жителі називають техніку використання вітру для приведення в дію млинів «асбад». Іранські архітектори геніальним чином розташували та спроєктували вітряки таким чином, щоб «вловлювати» повітря в щілинах, змушуючи лопаті обертатися, що, своєю чергою, приводить у рух вертикальний вал, який обертає жорна, перемелюючи зерно.
Щороку з кінця травня до кінця вересня сильні пориви вітру стають ще сильнішими. За даними ЮНЕСКО, вони відомі як «120-денний вітер або чорний вітер», а їхня швидкість іноді сягає 60 миль (100 км) на годину. Такі постійні умови в поєднанні з нестачею води в цій місцевості наштовхнули тогочасних інженерів на ідею оптимізувати її потужність. Все було побудовано з використанням природних матеріалів. Окрім дерева, глини та соломи, для лопатей використовували місцеве пальмове листя, яке щільно сплітали між собою та прикріплювали до центрального валу.
Одна людина присвятила своє життя догляду за унікальними спорудами. Доглядач Алі Мохаммад Етебарі провів довгі роки, здійснюючи щоденні перевірки та технічне обслуговування. В інтерв’ю Міжнародному товариству культури деревини у 2017 році Етебарі сказав: «Ми кладемо пшеницю, отримуємо порошок… ми робимо нанохліб, ми їмо його, ми насолоджуємося ним».
«Я був водієм, а також доглядаю за вітряками протягом останніх 28 років».
Літній чоловік пояснив, що раніше кілька членів однієї сім’ї доглядали за одним млином, але тепер він сам доглядає за всіма млинами. Майже ідеальне збереження вітряків пояснюється посушливим кліматом.
«Тут немає вологи», — каже він. «Тут дуже сухо, тому вони служать довго».
Пшениця, отримана в результаті цього по-справжньому ремісничого процесу, «дуже відрізняється», — каже Етебарі. «Вона дуже смачна, дуже здорова і корисна для шлунку».
Продовжуючи пояснювати причину відсутності багатства у своєму місті, Етебарі дивується винахідливості вітряків.
«Вони працюють без електрики, без дизельного палива, бензину чи чогось іншого. Лише за рахунок вітру — і за вітер ми нічого не платимо».
Згідно з його мудрими порадами, важливо, щоб стовбури дерев, які використовуються для вертикальної шахти та інших частин, залишалися з корою, інакше деревина потріскається.
Останнє зауваження Етебарі пронизливе. «Я єдиний, хто доглядає за цим», — сказав він, піднімаючись нагору, щоб оглянути найближчий вітряк.
Знаючи, як старий чоловік вклав своє серце і душу в підтримку одного з життєво важливих джерел їжі в Наштіфані, і неймовірну природу цього стародавнього інженерного подвигу, дехто, можливо, буде радий дізнатися, що кілька офіційних органів, в тому числі Іранський фонд спадщини, взяли на себе реставраційні роботи на цьому об’єкті.
Вітряки в Наштіфані, що вважаються одним з перших прикладів вітроенергетики на планеті, також розглядаються на предмет номінації до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
В Ірані, історично відомому як Персія, вітряки почали використовувати близько 5 000 років тому, а згодом їхня технологія поширилася по всьому світу.
