У наш час традиційні шлюбні свати замінені онлайн-знайомствами, сайтами швидкого знайомства і навіть ринками сватання. У стародавньому Китаї батьки самі знаходили відповідного партнера для дочки або сина. Таким чином, одна сім’я шукала іншу сім’ю з аналогічним статусом, щоб одружити або видати заміж своїх дітей. Сватів використовували в якості посередника, про це розповідається в народних казках, таких як «Мулан».
Конфуцій, стародавній китайський філософ, багато говорив про традиційні шлюби. Він зазначав, що чоловік і дружина повинні доповнювати один одного, як інь і ян. За традиційним методам пари повинні були «спочатку одружитися, а потім закохатися», очікувалося, що вони поступово дізнаються і полюблять один одного після одруження.
Традиційний китайський процес сватання включав безліч обговорень, в яких враховувалася репутація батьків нареченої і нареченого, а також соціальні відносини між двома домогосподарствами. Вони вірили в принцип «узгодження дверей і вікон». Однак всі ці обговорення і планування відбувалися без участі майбутніх наречених.
Батьки, які знали характер своїх дітей, а також їхні сильні і слабкі сторони, вирішували, що краще для них, коли справа доходила до шлюбу.
У цій розповідається, як було укладено шлюбний контракт, і розкривається справжня природа, а не тільки зовнішній вигляд людини.
Батьки Хань Юньмень, чесного і порядного хлопця з хорошими перспективами, уклали шлюбний контракт із дівчиною з родини Ці. Однак незабаром після укладення контракту наречена осліпла на обидва ока. Її батьки сказали: «Хань Юньмень дуже розумний і здібний. Для нього є неприйнятним одружитися на сліпій дівчині». Батьки нареченої були раді піклуватися про неї до кінця свого життя. Батьки молодого хлопця теж погодилися розірвати шлюбний договір.
Проте, Хань Юньмень вважав, що «шлюбний договір — це те, чого потрібно дотримуватися протягом усього життя». Його моральні цінності і чесність визначили його рішення. Він одружився на дівчині відповідно до звичаїв, які були прийняті на той час.
У ті дні сім’я нареченої повинна була дати придане. Сім’я Ці відправила в придане красиву служницю. Побачивши її, наречений з сумом відмовився від подарунка. «Важко втриматися від похоті. Я вважав би за краще, щоб у будинку не було цієї служниці, щоб ми з дружиною могли жити гармонійно», — пояснив Хань.
Протягом наступних років Хань Юньмень і його дружина добре пізнали одне одного і жили щасливим і гармонійним життям. Хань отримав посаду чиновника, відповідального за освіту в його провінції. Пара була відома чесністю і вірністю один одному — добрий приклад для наслідування.
Однак комуністичний режим у 1950-х оголосив поза законом традиційні шлюби. Замість схвалення батьків парам потрібно було отримати дозвіл від комуністичної партії Китаю, щоб одружитися. Нові закони «покінчили з приданим і влаштованими шлюбами, була розгорнута пропаганда вільного шлюбу». Комуністи дозволили розлучення, що значно послабило традиційну китайську сім’ю.
Однак деякі китайські батьки все ще повертаються до старих традицій, намагаючись влаштувати шлюби. Шлюбні ринки можна знайти в Шанхаї та Пекіні, де батьки у вихідні збираються в парках. На кольорових парасольках вони прикріплюють аркуші паперу з інформацією про своїх дітей в надії знайти для них любов та ідеального партнера. Детальна інформація про посаду, заробітну плату і домоволодіння викладена на загальний огляд.
Раніше в Китаї було багато успішних договірних шлюбів, тому що моральні стандарти людей були високими.
«У всьому є краса, але не всі її бачать», — сказав Конфуцій.
Доля не завжди може бути щасливою, коли ми дивимося тільки на поверхню. Тільки ті пари, які святкують золоте весілля, знають секрет щасливого шлюбу. А участь батьків в укладанні шлюбного контракту не може бути поганою річчю, врешті-решт.
