Blog

Електричні автомобілі, фотогальванічні панелі з вбудованими сонячними елементами для перетворення сонячної енергії в електрику, електричні лампочки й кухонні прилади з низьким енергоспоживанням вже формують майбутнє каліфорнійського містечка Берклі. Це місто вживає чимало серйозних заходів щодо зменшення викидів парникових газів.

#img_left#Нові екологічно стратегії справді демонструють рішучість Берклі зайняти лідируючу позицію по зниженню в місті викидів парникових газів на 80 % до 2050 року.  Нова політика починає втілюватися через шість місяців після того, як жителі міста більшістю голосів проголосували за «Міри G» (назва законопроекту по зниженню викидів парникового газу – прим. пер.).

«Ситуація не терпить зволікань», – говорить професор групи по енергетиці й ресурсам з Берклі Річард Норгард, – «Так чи інакше, нам доведеться заплатити…якщо ми руйнуємо нашу планету – ми платимо ціну зруйнованого сільського господарства й т.п. Особисто я б зволів платити ціну податків».

Вимоги по раціональному використанню електроенергії торкнуться дозволу на будівлю всіх нових будинків, перепродаж і реконструкцію будинків. Дозволи будуть видані після того, як бізнесмени або жителі замінять застарілі електричні побутові прилади, підвищать теплоізоляцію стін і вікон і встановлять у своїх гаражах устаткування для зарядки електричних автомобілів. Заохочувальні міри чекатимуть на жителів, що встановлять на своїх будинках сонячні батареї й інші пристрої, що дозволяють заощаджувати електроенергію.

Деякі експерти з Берклі надаватимуть значення індивідуальному внеску кожного в справу по экологізації навколишнього середовища.  «Для цього потрібно буде виконати багато дій, і це не тільки кілька великих показових заходів, – говорить Сіско де Врайєс, керівник апарата мера Тома Бейтса, – Однієї з головних складових плану є те, щоб кожний житель Беркелі взяв на себе відповідальність по усуненню свого негативного сліду на цій планеті».

Однак деякі жителі мають неоднозначну реакцію у відповідь на ці нові заходи.

Пропозиції, подібні до установки сонячних батарей для нагрівання води, є ефективними й раціональними, але багато хто вважають цю ідею занадто дорогою. Заохочувальні міри, такі як безкоштовні проїзні на автобуси для людей, що знімають житло, найімовірніше, будуть популярні, у той час як більше тверді заходи, такі як заміна застарілих  побутових приладів або вимоги до будівельних матеріалів, можуть зустріти несхвалення.

У минулому Берклі став першим містом у США, що перевів всі дизельні автомобілі на  біодизельное паливо. Сьогодні Берклі першим розробив план конкретних довгострокових дій, відповідно до якого місцеві жителі повинні керуватися з метою зниження викидів парникових газів.

Відповідно до звітів міста, у  період з 2000 по 2005 р.м.  Берклі зменшив викиди парникових газів на 9 %. По вимірах, починаючи  з 2005р., ці викиди на 17 % склали викиди дизельних автомобілів, на 29 % -автомобілів, що працюють на бензині, на 36 % викиди газової промисловості, і 18 % викиди електроенергетичної промисловості.

Фактичний план дій усе ще перебуває в стадії твердження, і буде поданий на схвалення в міську адміністрацію в грудні цього року.

Мішель Мі. Велика Епоха

Згідно з недавнім опитуванням громадської думки, лондонські продавці – найгрубіші у Великобританії.

#img_left#84 відсотки жителів Лондона заявили, що очікують грубощів від продавців у бутіках на Оксворд-стріт. «У магазинах міста працюють «надмірно завзяті» продавці-консультанти», – говорить Британський Інститут стандартів.

73 відсотки скарг, що надійшли у зв’язку із грубим ставленням працівників магазинів, були від жителів Лондона, тоді як загалом по країні цей показник складає 65 відсотків. Як результат, 79 відсотків лондонців вважають за краще здійснювати свої покупки за межами міста.

«Багато хто з нас мав невдалий досвід поганого ставлення з боку працівників магазинів, це й стало головною причиною того, що покупці вважають за краще здійснювати покупки в інших місцях», – говорить директор Британського Інституту стандартів Майк Ло.

Після того, як інститут провів дослідження скарг британських покупців, був опублікований «Кодекс поведінки для працівників сфери обслуговування», спрямований на зниження неприємних інцидентів, із яких стикаються британські покупці.

Серед рекомендацій для тих, хто працює за прилавком, вітається відновлення старої британської традиції впорядкованого очікування черги. Що стосується усунення несправностей куплених товарів, Кодекс вказує, що «продавці зобов’язані зі співчуттям ставитися до покупців».

Кодекс також рекомендує прийняти за правило щоденну практику  чуйності та спілкування під час роботи з клієнтами, чи то за прилавком, чи то по телефону, чи то під час роботи з клієнтами через Інтернет.

Шанобливе ставлення до покупців допоможе процвітанню бізнесу, оскільки згідно з опитуванням, 93 відсотки лондонців відповіли, що високі стандарти обслуговування, швидше за все, вплинули б на їхнє рішення здійснювати покупки в цьому ж місці, а 84 відсотки відзначили, що гарне обслуговування спонукало б їх порекомендувати це місце своїм друзям.

Північний схід країни є ще одним регіоном із поганим сервісом. У той же час, на думку громадськості, обслуговування покупців в Ірландії та Уельсі здійснюється набагато краще.

Ель-Больсон розташований у надзвичайно чарівному регіоні Аргентини, що завжди вабив і чарував щасливих туристів.

#img_left#До мальовничої місцевості, що заховалася між горами, у центрі південної провінції Ріо Негро всього кілька годин на машині від центрального міста області Барілоче. Південна межа міста проходить по 42 паралелі, це означає, що Ель-Больсон населяють жителі двох аргентинських провінцій: Ріо Негро і Чубут.

Шлях на північ лежить через один із двох пропускних пунктів, між гірськими хребтами Пілтрікітрон і Серручо. Стародавні жителі називали це місце «Дорога в небо». На південь, вздовж Черро Пірке, лежить другий шлях, також відомий місцевим жителям як, ви вже напевно здогадалися, «Дорога в Пекло».

Ель-Больсон також утворює відому природну місцевість, яку називають Коридор озер. З 1984 року цей район був оголошений муніципалітетом міста без’ядерною зоною, і пізніше в 1991 – екологічною власністю. В наші дні цей район дуже добре охороняється й орієнтований на підтримку і збагачення природного середовища.

Больсон розташований серед найбільш широкої з безлічі прекрасних полонин, що розташувалися паралельно до ланцюгів Анд.

Ізоляція в горах і специфічне розташування додає цьому місцю власну неповторність і дійсно приносить йому особливу славу.

#img_right_nostream#Частина 5. Регіональні лідери

Окрім вказаних в даній статті полюсів багатополярного світу, слід також відзначити країни, які претендують на лідуючу роль в своїх куточках Земної кулі, але через низку обставин не дотягуються до рівня геополітичного полюса. Це – Туреччина, Індія, Австралія, ЮАР, Демократична Республіка Конго, Нігерія та Єгипет.

Роль Австралії в новій багатополярній світобудові продиктована, передусім, унікальністю її географічного розташування. Австралія є самостійним континентом, рівновіддаленим від Європи, Азії і обох Америк. Через цю просту причину лідерство Австралії замикається в межах Нової Зеландії і Океанії. Враховуючи той факт, що після переорієнтації морської торгівлі на континентальну Канберра залишиться осторонь від основних геоекономічних процесів.

Африканський континент буде «поділений» на «зони впливу» між ЮАР – лідером Південної Африки, ДР Конго – лідером Центральної Африки, Нігерією – лідером Західної Африки та Єгиптом – лідером Північної Африки. Критерій розподілу лідерства простий: сусіди вказаних країн істотно відстають від них в своєму розвитку.      

Становленню Індії як геополітичного полюса перешкоджає на Сході – сусідній Китай, що захопив практично всі провідні позиції в регіоні, а на Заході – «вічно» ворожий по відношенню до Делі Пакістан.

Крім того, Індія є морською державою і плановані в даний час транспортні коридори Євразійського трансконтинентального моста Делі обходять стороною.   З цієї причини, Індія навряд вийде за межі свого регіонального лідерства в Південній Азії.

Що стосується місця Туреччини в багатополярній світобудові, то про неї варто відзначити окремо.

 

Напевно, точно можна сказати: Туреччина так і не стане повноправним членом Євросоюзу.

З одного боку, проти турецького членства виступають практично всі країни ЄС: і цей чинник є сьогодні одним з небагатьох, що в нинішньому ЄС об’єднує всіх членів.

Проте, з іншого боку, Анкара побачивши таке неприйняття до себе з боку європейців, вже сама не хоче надалі розвивати свою євроінтеграційну стратегію. Тим більше, у відповідь на свої заклики про членство Анкара регулярно одержує з Брюсселя неприпустимі, з точки зору турецьких національних інтересів, вимоги про визнання «геноциду» вірмен, припинення існуючого «геноциду» курдів, а також визнання «нетурецької» частини о. Кіпр.

У 90-і роки Туреччина активно працювала над досягненням свого лідерства в Чорноморському регіоні. Як «козир» турки використовували свій «ключ» до проток Босфору і Дарданелли, шантажуючи їм своїх конкурентів в регіоні. Передусім, Росію. Проте, як ми вже відзначали, на перспективу морський статус не приноситиме дивіденди.

Зараз Туреччина вхопилася за ідею стати експортером енергії в своєму регіоні. Передусім, за рахунок газового «Блакитного потоку», що йде з «глибини сибірських надр».

Крім того, в Анкарі з новим завзяттям взялися за реалізацію т.з. «пантурецького проекту». 18-19 вересня цього року в турецькій Антальї відбувся X з’їзд турецькомовних народів. На цьому з’їзді обговорювалася ідея установи Співдружності турецькомовних держав, що, за задумом його організаторів, «підготує умови для їх економічної інтеграції і дозволить виступати на міжнародній арені з єдиних позицій».

«Тюркський світ повинен виконувати вагому роль в міжнародній політиці», – вважає прем’єр Туреччини Реджеп Ердоган. «Нам треба наново переписати нашу загальну історію і в наших школах викладати цю історію як навчальний посібник», – закликає пан Ердоган. 

Учасниками регулярних з’їздів турецькомовних народів і потенційними членами майбутньої Співдружності, (якщо вона, звичайно, буде створене) є Туреччина, Азербайджан, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Туркменія, Таджикистан, Монголія, Турецька Республіка Північного Кіпру, а також національні меншини кримських татар, гагаузів, іранських турків, афганців, грузинських турків-месхетінців, косовських албанців, румун, македонців, болгар, босняків, чеченців, татар, башкір, якутів та алтайців.

Ігор Шевирьов. Спеціально для Великої Епохи

Британська газета Times і деякі конгресмени США порівнюють Пекінську Олімпіаду з Берлінською Олімпіадою 1936 року. Не дивно, що порівняння спровокувало негайний протест компартії Китаю (КПК). Але в чому полягає це порівняння? Повернімося назад і подивімося, як розвивалися події навколо Берлінської Олімпіади.



#img_right#У травні 1931 року Берлін переміг Барселону і завоював право проводити у себе 11-і Олімпійські ігри. На ту мить нацисти ще не прийшли до влади, і Німеччина була демократичною країною. Німеччина вже вигравала право на проведення Олімпіади в 1916-му році, але Перша світова війна перешкодила, через що Ігри було скасовано. Надання Німеччині права провести у себе Олімпійські ігри в 1936 році розглядалося як компенсація. У 2001 році КПК виграла право проводити Олімпіаду в Китаї тільки після того, як пообіцяла поліпшити ситуацію з правами людини, оскільки міжнародна спільнота оспорила твердження Китаю про поліпшення у сфері прав людини, згадуючи бійню 1989 року на площі Тяньаньмень і серед усього іншого – переслідування Фалуньгун, які тривають.

У 1933 році до влади прийшли нацисти. Гітлер став лідером Німеччини. Гітлер швидко перетворив демократичну Німеччину на тоталітарну державу. Політичні арешти численних дисидентів призвели до того, що люди без суду потрапляли в концентраційні табори. Водночас Гітлер здійснював чистку нації, заявляючи про арійську перевагу, і розробив план знищення євреїв. Цигани й гомосексуалісти також були відправлені до сумнозвісних таборів смерті.

Сам Гітлер особливо спортом не цікавився. Разом із тим він боявся міжнародної уваги, викликаної Олімпійськими іграми, що могло розкрити расистську дискримінаційну політику. Тому Гітлер відчував невдоволення колишнім урядом за те, що він вирішив проводити Олімпіаду в Німеччині. Проте Поль Гебельс (міністр пропаганди) переконав Гітлера використати Олімпійські ігри як зброю пропаганди.

Після цього Гітлер уже зацікавився Олімпіадою. Його уряд вклав 20 мільйонів марок (величезна на ті часи сума) у проведення Олімпіади в Берліні. Він наказав побудувати стадіон у Берліні, який уміщував сто тисяч глядачів. Він хотів Берлінську Олімпіаду перетворити на політичне шоу, щоб вона перевершила за своїм розмахом усі Олімпійські ігри, які коли-небудь проводилися до того. Гебельс сказав: «Єдине завдання спорту в Німеччині – загартувати характер німецького народу». Звичайно, він мав на увазі чисту німецьку расу. У спортивних плакатах нацистів художники повинні були показати силу арійської раси.

Ентузіазм нацистів у просуванні Олімпіади привів навіть до прориву в технологіях телемовлення. Нацисти транслювали Олімпійські ігри в прямому ефірі (телебачення якраз тільки з’явилося в Німеччині), тому Олімпійські ігри стали політичною ареною для Гітлера й нацистів, де вони просували свої політичні плани. Їхнім девізом було: «Публічність допомагає нам захопити владу, публічність допомагає нам укріпити владу, публічність допоможе нам здобути весь світ». Нацисти і КПК у цьому схожі, оскільки вони однаково мають диявольську майстерність обману за допомогою пропаганди.

Рух нацистів проти євреїв привернув увагу людей усього світу. Після того як Гітлер прийшов до влади в 1933 році, люди почали обговорювати, чи можуть Олімпійські ігри пройти десь в іншому місці, і закликали до бойкоту Олімпіади все голосніше. Багато єврейських організацій проводили демонстрації. У 1935 році Еврі Брандейдж, голова Міжнародного олімпійського комітету, особисто їздив до Берліна, провів там декілька днів під пильним наглядом нацистів. Нацисти безперервно казали йому, що Олімпіада – це тільки спортивний захід, що вони не просуватимуть свої політичні погляди. Брандейдж навіть повірив, що побачене їм і була справжня Німеччина, тому він змінив своє початкове рішення про бойкот Олімпійських ігор.

Проте в США все ще спостерігалася велика розбіжність. Джереміа Махоні, президент Любительського союзу спортсменів США, наполягав на тому, що расистська дискримінація нацистів суперечить духу Олімпіади. Брандейдж уважав: «Політика не має вноситися у спорт». Це практично дослівно нагадує сьогоднішні заяви пекінської партії Мандарин, яка звинувачує протестувальників у створенні політичної підоснови Ігор. Усередині Китаю, проте, КПК зробила Олімпійські ігри «політичним завданням першої величини».

Махоні не хотів, щоб спортсмени США були залучені у «сварку між євреями й нацистами». Ернеста Лі Янке, члена Міжнародного олімпійського комітету (МОК) від США, було звільнено з комітету через його заперечення щодо Берлінської Олімпіади. Таким чином, він став єдиним членом МОК, якого звільнили за всю столітню історію проведення Олімпійських ігор. Його посаду обійняв Брандейдж. Урешті-решт, США взяли участь у Берлінських Олімпійських іграх, і президент Рузвельт відвідав церемонію. Ставлення США до Берлінських Олімпійських ігор сильно вплинуло на інші країни. Йдучи за заявами США про те, що вони братимуть участь, інші країни також узяли участь в Олімпіаді. В цілому участь взяли сорок дев’ять країн. За масштабом це було більше, ніж у будь-які інші роки.

1-го серпня Гітлер відвідав церемонію відкриття. Берлінські Олімпійські ігри почалися традиційно з естафети олімпійського факела (раніше олімпійський вогонь доставлявся на місце проведення з Греції, але тоді не було естафети). Протягом двадцяти одного дня більше трьох тисяч чоловік узяло участь в естафеті факела. В день церемонії відкриття, коли вогонь був доставлений Гітлеру, здавалося, що весь світ забув про етнічні чистки, які точилися прямо перед його носом. Пропаганда нацистів просувала естафету факела дуже бурхливо. Офіційний художній керівник церемонії, режисер Гітлера, Льоні Рієфенстал випустив повнометражний документальний фільм про Олімпіаду, чим додав Гітлеру і його Іграм незаслуженого престижу. Обманна пропаганда Гітлера мала незвичайний успіх. Німеччина до того ж виграла найбільшу кількість золотих медалей. Гітлер і нацисти опинилися в центрі уваги.

У серпні 1936-го Берлін був барвисто прикрашений, скрізь висіли олімпійські плакати з нацистською символікою. Туристи не знали, що антиєврейські гасла тільки недавно було знято, і що відразу після Ігор вони повернуться на своє місце. Туристи не знали, що цигани були вивезені з центру під час «чистки», організованої міністерством закордонних справ. Вони були поміщені в тимчасовий концентраційний табір у передмісті. Туристи також не знали, що міністерство пропаганди видало велику кількість наказів строго контролювати ЗМІ, які писатимуть про Ігри, щоб не дозволити людям у всьому світі дізнатися про злочини нацистів проти людства.

Хе Юаньцунь. Велика Епоха

В Нью-Йорку пройшов показ круїзної колекції від Luca Luca.

#img_gallery#

У Бразилії пройшов тиждень моди Rio Fashion Week сезону весна/літо 2008. Свої колекції представили відомі бразильські будинки моди Sommer, Randon, Santa Efigenia, Totem.

#img_gallery#

Ви незадоволені тим, як збалансовані між собою ваші робота та дозвілля. Не знаєте, куди минає час? Немає більше часу на відпочинок? Тоді ви певне трудоголік.

#img_left#Згідно з канадськими статистичними дослідженнями під назвою «Час вислизає від мене: Трудоголіки та сприйняття часу», 31% дорослих працюючих у Канаді вважають себе трудоголіками. Вони прикладають більше зусиль на своїй роботі, але задоволення від неї отримують не більше, ніж нетрудоголіки.

Дослідження встановило: не дивлячись на те, що трудоголіки «люблять свою роботу», вони незадоволені тим, як збалансовані між собою їх робота та вільний час, а також життя в цілому. Дуже високий відсоток трудоголіків відчувають, що вони повинні напружено працювати, щоб виконати поставлені перед ними задачі, відчувають себе впійманими в пастку щоденної рутини, через що не можуть досягти того, що запланували.

Дослідження також показало, що трудоголіки не вміють правильно розподіляти свій час. 65% трудоголіків у протилежність 45% нетрудоголіків хвилюються про те, що їм не вистачає часу на друзів та сім’ю. 56% трудоголіків відчувають, що в них не залишається часу на розваги, у порівнянні з 34% звичайних людей.

«Вони намагаються знайти спосіб контролювати свій час, але, щоб вони не робили, час вислизає від них крізь пальці», — сказала Леслі Енн Кеон, автор дослідження та аналітик «Статистики Канади». — Це дослідження висвітлює, як трудоголіки сприймають втрату свого часу, а не те, як вони насправді його використовують. Трудоголіки відчувають час інакше, а сприйняття дійсно має значення».

Дослідження виявило: трудоголіки мають удвічі більше шансів сказати, що вони працюють 50 і більше годин на неділю в порівнянні зі звичайними людьми, і 58% трудоголіків переживають стрес через те, що беруть на себе більше, ніж можуть виконати.

«Якщо люди почувають, що баланс між роботою та життям у них знаходиться в безладі, це означає що можуть виникнути проблеми, які відображатимуться або на їх продуктивності, або ж на їх домашньому житті», — каже Кеон.

Дослідження також показує, що у трудоголіків такий самий рівень задоволення, що й у простих людей. «Заробити більше грошей не стимул для трудоголіків, — стверджує Кеон. Причини, які змушують їх працювати більше, необов’язково пов’язані з їх робочим середовищем, це може мати відношення до їх особистості та індивідуальності».

Соул підкреслив, що важливо розрізняти трудоголіків та тих, хто напружено працює. Як говорить Брайан Робінсон в своїй книзі «Прикутий до столу: Посібник для трудоголіків, їх партнерів та дітей, а також лікарів, які лікують їх»: «Люди, які напружено працюють, знають, коли встановлювати межі у своїй роботі, щоб бути повністю доступними для сім’ї та друзів. Люди, які напружено працюють, можуть відключати свій апетит до роботи».

Трудоголіки, однак, діють протилежним чином.

На думку Соула, трудоголізм чинить негативний вплив на якість життя людей. Трудоголіки часто бувають самотніми, тому що не знаходять часу, щоб зав’язати стосунки. Вони можуть бути справжніми незнайомцями для своїх сімей та часто бувають не в змозі виконувати свої обов’язки по відношенню до дітей.

Все, що не зв’язане з його роботою, не представляє ніякої цінності для трудоголіка, додає Соул. Трудоголік має тенденцію кидати все заради роботи: він працює по 24 години 7 днів на тиждень і навіть бере роботу на час відпустки. Його дружина (чоловік) відчуває себе зігнорованим та невдоволеним, що веде до проблем в сімейному житті. «Найчастіше чоловік (дружина) пропонує сходити на консультацію, однак через те, що трудоголік не бачить проблеми, слідує відмова». — говорить доктор Соул.

Дослідження «Статистики Канади» також показує, що трудоголіки набагато частіше скаржаться на погане здоров’я, аніж не трудоголіки. Вони також частіше повідомляють про проблеми зі сном, аніж не трудоголіки, і мають тенденцію скорочувати час сну, якщо відчувають, що не можуть виконати свою роботу.

Медики—спеціалісти стверджують, що висока напруга, яку зазнають трудоголіки, може привести до серцево—судинних захворювань, серцевого нападу та діабету. Трудоголіки нерідко страждають від неспокою, депресії та нервового виснаження.

Дослідження встановило, що велика частина людей інтелектуальної праці не вважають себе трудоголіками, в той час як великий відсоток робітників в управлінні та галузі торгівлі визначають себе такими. «Це дослідження важливе для відділу кадрів, підприємців та менеджерів, щоб ті зрозуміли, що в їх компанії є люди, які вважають себе трудоголіками, і побачили той вплив на їх життя: більшість досліджень показують, що баланс між роботою та вільним часом є дуже важливим», — сказала Кеон.

ⓅПолезная ссылка: ucgi.com.ua.