Грудень 2021 року має ознаменуватися непересічною подією для української космонавтики. На початку майбутньої зими планується вивести на орбіту вітчизняний супутник «Січ-2-30». Останній такий політ датовано серпнем 2011 року, тому варто порадіти поверненню країни в клуб космічних держав. Представники влади переконують, що це лише перший крок. В подальших планах — запуск власних ракет та повний розквіт індустрії.
На жаль, є великі сумніви щодо реалізації цих чудових перспектив. Спеціалісти зовсім не впевнені у тому, що супутник повністю відповідає всім вимогам сьогоднішнього дня. Репутація КБ «Південне», що свого часу вважалося одним із найкращих конструкторських бюро у світі, нині суттєво заплямована. Хто може гарантувати, що підприємство, яке останні 10 років асоціюється лише з провалами, раптово виповнить всі свої зобов’язання? А це означає, що успіх проєкту вартістю 250 млн гривень під великим питанням.
Подробиці майбутнього запуску
У передвиборчих промовах тодішнього кандидата в президенти Зеленського часто згадувалась аерокосмічна галузь, наголошуючи, що Україна повинна повернути собі втрачені позиції в цій сфері. Після перемоги на виборах про обіцянки не забули, доказом чого має стати запуск першого за 10 років супутника. Подія присвячена 30-річчю незалежності держави, звідси й назва ««Січ-2-30».
Основні завдання космічного апарату:
-
моніторинг стану лісів і водойм;
-
відстежування природних катаклізмів;
-
контроль за с/г та будівництвом;
-
збір інформації для ВСУ.
Транспортування супутника на орбіту бере на себе відома компанія SpaceX. За цю послугу державний бюджет заплатить 1 млн доларів, що варто вважати досить вигідною угодою. Середня ціна на ринку на порядок більша, тому можна подякувати Ілону Маску та його команді за суттєву знижку.
Однак залишаються питання щодо самого апарату. Він створений на основі моделі «Січ-2-1», розробленої ще на початку минулого десятиліття. Щоб обладнання відповідало сучасним вимогам, потрібна суттєва модернізація, від заміни багатьох компонентів до оновлення програмного забезпечення. Це потребує чималих фінансових витрат, про які чиновники фактично не згадують.
Не потрібно забувати й про те, що апарат розроблявся під зовсім іншу ракету. Чи вдасться досягти оптимальної сумісності с Falcon 9 — сказати важко. Технічні можливості обладнання також викликають сумніви. Сучасні прилади забезпечують набагато кращу деталізацію знімання. Багато експертів впевнені, що «Січ-2-30» морально застарів і його запуск не має особливого сенсу. Звичайно, повернення в «космічну Лігу» — це добре, але…
Технічні можливості нового старого супутника
«Січ-2» був запущений на орбіту в серпні 2011 року. При цьому на Землі залишилася його точна копія — «Січ-2-1». Наявність такого «дублера» — це звична практика, запасний апарат використовують для відпрацювання форс-мажорних ситуацій. Запуск першої моделі серії пройшов досить успішно. Упродовж 16 місяців обладнання працювало у штатному режимі, але у грудні (символічно) зв’язок з системою було втрачено остаточно. Замість запланованих 5 років техніка витримала лише півтора.
Головною причиною невдачі фахівці називали низьку якість компонентів та збірки. Хоч би що там було, супутник-«утікач» почав свою подорож Галактикою, а його «колега» відправився на «пенсію» покриватися пилом на складі КБ «Південне». Згадали про нього лише через багато років завдяки новій владі, що вирішила повертати країні колишню космічну велич. Ідея використати вже готову розробку досить практична, але не слід забувати, що за минуле десятиліття в науці відбулося дуже багато змін.
Візьмемо для прикладу такий показник, як просторова роздільна здатність. Саме від цього параметру залежить, наскільки детальними, чіткими та якісними будуть зображення, зроблені камерами апарату. У «Січ-2-30» роздільна здатність дорівнює 7,8 метра, тоді як для сучасних приладів вона вже вимірюється десятками сантиметрів. Це означає, що деталізація знімків буде в багато разів нижчою.
Експерти пояснюють, що 7,8 м — роздільна здатність, яка дає можливість зафіксувати наявність об’єкта на поверхні, але такої чіткості недостатньо для отримання більш конкретної інформації. Наприклад, можна розгледіти появу колони військової техніки, проте сказати щось про її склад та види транспорту вже не вдасться. Якби супутник відповідав сучасним технічним стандартам, знімки були б набагато інформативнішими.
Не можна казати, що запуск «Січ-2-30» позбавлений практичного змісту. Навіть таких потужностей апарату достатньо, щоб отримувати різноманітні корисні дані. Зараз українські вчені вимушені витрачати кошти на купівлю фото, зроблених супутниками інших країн. Вартість одного знімка досягає 100 євро, тому науковцям доводиться суттєво обмежувати свої потреби. Наявність власного джерела космічних знімків значно покращить ситуацію для вітчизняних спеціалістів.
Ще один важливий параметр — часова роздільна здатність. Він показує періодичність доставлення фотографій з орбіти: чим частіше, тим якіснішим буде моніторинг. Сучасні апарати відправляють зображення з частотою один раз на день. З «Січ-2-30» знімки будуть приходити раз на тиждень. Це достатньо посередній показник, хоч і далеко не найгірший.
Проблема в тому, що встановлені камери розраховані на ідеальну видимість. Коли на небі хмари, вони нічого не покажуть. В таких умовах складно стабільно контролювати об’єкти, адже вирішальним чинником стають саме погодні умови. В нинішній ситуації з кліматом таке явище, як хмарність, важко спрогнозувати. Виникає питання, чому цей момент не врахували при розробці. Відповідь проста: для виправлення недоліку потрібно встановлювати додаткове обладнання, вартість якого здалася чиновникам занадто високою. Економія повинна бути економною, тому маємо те, що маємо.
Цікаво, що «Січ-2-1» не був безальтернативним варіантом. Розробники КБ «Південне» свого часу досить плідно попрацювали над моделлю «Січ-2М», характеристики якої значно вище. Наприклад, просторова роздільна вартість дорівнює всього 2 м, тобто в 3,9 раза краща. У організаторів програми була можливість профінансувати цей проєкт, щоб вивести на орбіту більш сучасний апарат, але вони вибрали варіант з застарілим обладнанням.
Чому українські чиновники обрали таке нелогічне рішення, обговоримо трохи пізніше, а зараз підіб’ємо проміжні підсумки. В грудні цього року ракета Falcon 9 (SpaceX) повинна доставити на орбіту супутник «Січ-2-30». Система буде щотижня відправляти знімки різних ділянок планети. Деталізація зображень, м’яко кажучи, середня, при цьому треба розраховувати на безхмарну погоду. Якщо «небесна» канцелярія не виправдає сподівань, фотографії об’єкту з’являтимуться не раніше, ніж через 14 днів. Очевидно, що в таких умовах складно покладати на супутник великі сподівання під час воєнного конфлікту. Користь для науковців теж під великим сумнівом.
Для початку треба долетіти
З усім тим запуск навіть застарілого супутника краще, ніж повна відсутність руху у цьому напрямку. Якщо апарат вдасться доставити на орбіту, це можна вважати великим досягненням вітчизняної аерокосмічної галузі, враховуючи стан її фінансування впродовж 30 років незалежності. На перший погляд, саме з транспортуванням системи труднощів виникнути не повинно, враховуючи високу репутацію компанії SpaceX. На жаль, все не так просто.
В класичній збірці кріплення «Січ-2-1» розраховані на іншої ракети-носія. Це означає, що потрібно повністю їх переробляти, щоб досягти сумісності з Falcon 9. Кожна ракета-носій має індивідуальні показники динаміки, акустики та вібрації. Вони визначають рівень навантаження, що випадає на кріплення та сам супутник. Найменша помилка в розрахунках може завершитися пошкодженням апарату ще на стадії польоту. Зараз співробітники КБ «Південне» та SpaceX активно працюють над розв’язанням задачі, постійно проводячи нові випробування техніки. Залишається сподіватися, що спільні зусилля фахівців дадуть позитивний результат.
Ще одна проблема пов’язана з обладнанням, яке відповідатиме за наземне управління системою. До 2014 року збір та обробка космічної інформації проводилися на території Криму. Національний центр управління та випробувань базувався поблизу Євпаторії, відповідно, там залишилася техніка, яку елементарно не встигли вивезти на початку окупації півострова. Можливостей обладнання, що вдалося зберегти, поки недостатньо, і це теж великий головний біль.
Додаткові труднощі викликані поважним віком супутника. Центр управління повинен забезпечувати стабільний зв’язок з технікою, розробленою 15 років тому. Навіть якщо вдасться знайти відповідний варіант, знадобиться немало часу на тестування і випробування. З урахуванням того, що до старту залишилося менше ніж півроку, задача виглядає достатньо складною.
Більшість перерахованих проблем можна було б уникнути, зробивши ставку на доопрацювання моделі «Січ-2М». Немає великої таємниці в тому, чому вітчизняні чиновники обрали саме архаїчний проєкт. Це результат лобіювання нині покійного Олександра Дегтярьова — людини, яка протягом багатьох років керувала провідним конструкторським бюро країни. Дегтярьов вдало скористався технічною некомпетентністю або економічною зацікавленістю «експертів», що приймали рішення на той момент. Він чітко усвідомлював, що час «Січ-2М» ще прийде, тоді як продаж «Січ-2-1» дозволить отримати кошти від давно проваленої програми. Що ж, підприємство отримало зиск з цієї махінації, чого не можна сказати про державу.
Наявність власних супутників має величезне практичне значення. За підрахунками фахівців, бюджет щороку витрачає 35 млн гривень на закупівлю фото, зроблених з орбіти апаратами інших країн. Разова витрата в розмірі 250 млн гривень виправдала б себе швидше, ніж за 10 років, при умові, що проєкт буде реалізований на відповідному рівні. На жаль, скептицизму щодо успіху програми на даному етапі набагато більше. Навіть якщо супутник дістанеться до орбіти цілим та неушкодженим, в чому є великі сумніви, проблем з управлінням та зніманням в хмарну погоду точно не уникнути. Дуже не хочеться, щоб 250 млн державних грошей були просто викинуті на вітер.
Справи «південні»: історія занепаду
В цьому році знаменитому конструкторському бюро виповнюється 70 років. В часи Радянського Союзу КБ «Південне» мало репутацію одного з найпотужніших у світі підприємств ракетно-космічної галузі. За роки незалежності компанія втратила провідні позиції. За великим рахунком сьогодні вона лише продовжує експлуатувати розробки радянських часів. Участь в декількох великих міжнародних проєктах завершилася повним провалом, тому іноземні інвестори з осторогою оцінюють можливість подальшої співпраці в нових програмах.
Що стало причиною такого занепаду колись величного підприємства? Звісно, можна справедливо жалітися на постійний дефіцит фінансування, однак це не виправдовує такі ганебні результати. Розвиток компанії гальмують наступні фактори:
-
Корупція. Відбувається як елементарне розкрадання бюджетних коштів, так і очевидний саботаж деяких проєктів, що мають відношення до оборонної галузі.
-
Дефіцит кваліфікованих кадрів. Місячний заробіток середньостатистичного керівника в рази перевищує зарплату пересічного інженера, який часто отримує в місяць не більше 10 тис. гривень. У зв’язку з цим талановита молодь та досвідчені працівники шукають нові місця роботи, у тому числі й на Заході.
-
Відсутність замовлень. В останні роки підприємство працює далеко не на повну потужність, що призводить до скорочення доходів працівників і змушує їх розглядати інші варіанти працевлаштування.
Також не можна ігнорувати фактор пандемії. Саме з нею керівництво КБ «Південне» пов’язує невиконання торішнього плану на 36%. Взагалі, відмовок вистачає, але багатьом здається, що головною причиною невдач підприємства являються саме люди, відповідальні за управління. Десятиліттями керівні посади в конструкторському бюро займали одні й ті ж особистості. Достатньо того, що за 70 років існування компанії у неї було лише 4 постійних директорів.
З 2010 року КБ очолював Олександр Дегтярьов, чий життєвий шлях був пов’язаний з підприємством з 1975 року. Минулої осені Олександр Вікторович відправився у кращий світ, залишивши по собі вельми суперечливі спогади. Першим значним проєктом під його керівництвом став запуск супутника «Січ-2», про який уже згадувалося вище. Апарат не пропрацював навіть третини гарантійного терміну, тому програму ніяк не назвати успішною.
У 2013 році виник новий скандал. Тактичний ракетний комплекс «Сапсан», на створення якого держава виділяла гроші з 2006 року, так і не з’явився на світ у зв’язку з зупинкою фінансування проєкту. За словами Павла Лебедєва, тодішнього міністра оборони, за весь цей час бюро не спромоглося навіть розробити документацію, не кажучи вже про якісь дослідні зразки. Результат: бюджет України недорахувався більш ніж 200 млн гривен (курс доллара тоді коливався в районі 8 грн). Було багато розмов про неефективне використання коштів та кримінальну відповідальність, але все це залишилося на рівні балачок.
Далі — більше. Ракета-носій «Циклон-4» та наземний комплекс, що розроблялися з 2003 року в рамках партнерського проєкту з Бразилією, також так і не були доведені до ладу. Старт, запланований на 2009 рік, декілька разів відкладали, дочекавшись, поки у 2015-му бразильська сторона не заявила про остаточну відмову від участі в програмі. Цікаво, що у 2011 році бюро оформило під «Циклон-4» кредит в розмірі 260 млн доларів. Гроші були позичені у російського «Сбербанку». Гарантом, як завжди, виступила держава. Як результат, країна знову заплатила за повітря, причому зробила це з відсотками за недотримання термінів.
У 2016 році Дегтярьов і його команда таки стали фігурантами по справі, відкритій за фактом розкрадання бюджетних коштів. Розслідування Рахункової палати виявило, що підприємство використовувало кредити з грубим порушенням вимог угоди й державних інтересів. Частина грошей була віддана у позику приватним компаніям під дуже низький, а деколи навіть нульовий процент. Оборудки проводилися за допомогою банку «Новий», головним акціонером якого є саме конструкторське бюро.
Неважко здогадатися, що і ця кримінальна справа не була доведена до кінця. Така ж доля спіткала розслідування по страхуванню «Циклону-4» — ракети-носія, що так і не з’явилась на світ. На це пішло приблизно 50 млн гривень, за які теж розрахувалися українські платники податків. Як бачимо, діяльність Дегтярьова на посаді гендиректора підприємства — історія одного великого фінансового успіху. Це чудово усвідомлював і сам керівник, зарплата якого в останні роки складала мільйони гривень на місяць.
Смерть Дегтярьова від коронавірусу у 2020 році навряд чи стане поштовхом до кардинальних змін. Тимчасово виконувачем обов’язків гендиректора став Олександр Кушнарьов — людина, що працювала заступником генерального конструктора з 2012-го. Дуже сумнівно, що Олександр Павлович раптово перетвориться на реформатора й непримиренного борця з корупцією. Але не варто забігати наперед. До речі, головним конструктором КБ «Південне» сьогодні працює Максим Олександрович Дегтярьов, син покійного Олександра Вікторовича.
За все заплатить державний бюджет
Космічна галузь поки що приносить Україні одні збитки. Минулий рік 15 державних підприємств завершили з чистим мінусом у 810 млн гривень. Фахівці вважають, що на даному етапі мова про запуск власних ракет навіть не ведеться. Нинішній потенціал аерокосмічного сектора дозволяє хіба що брати участь в короткочасних проєктах у якості виробника компонентів для сучасних розробок.
Україна увійшла в дев’яності як одна з найпотужніших космічних держав. За минулі 30 років вона не те що не зуміла зберегти провідні позиції, а поставила галузь на межу існування. Спеціалісти називають декілька причин такого провалу:
-
Відсутність приватних інвесторів. Система дуже залежна від державних коштів, яких постійно бракує.
-
Орієнтація на російський ринок. Поодинокі спроби партнерства із Заходом завершилися невдачею. Після розриву відносин з РФ галузь втратила основний ринок та досі не змогла перебудуватися на інші напрямки.
-
Корупція та дефіцит кадрів. Ця проблема актуальна не тільки для КБ «Південне». Майже всюди керівництво процвітає завдяки оборудкам з державними коштами, а виконавці мають задовольнятися низькою зарплатою з неясними перспективами кар’єрного розвитку. Звісно, що в таких умовах кваліфіковані робітники віддають перевагу іншим варіантам працевлаштування.
Яким чином можна змінити цю неприємну ситуацію? Важливим кроком у цьому напрямку може стати перетворення держпідприємств на корпорації. Це дозволило б активно залучати іноземні інвестиції та швидко провести модернізацію матеріально-технічної й наукової баз. Але на даному етапі перехід державних компаній у приватну власність неможливий, бо суперечить чинному законодавству.
Запуск супутника на орбіту дуже важливий для України, але для міжнародної космічної спільноти це майже непомітна подія. У планах провідних держав та приватних корпорацій — місії на Місяць і Марс, пілотовані польоти за межі Галактики. Якщо в кінці минулого століття за першість у Космосі змагалися переважно США та Росія, то сьогодні серйозну конкуренцію їм складають Китай, Японія, Індія, ОАЕ. Останні, до речі, уже дісталися Марсу, вивівши зонд на орбіту «червоної планети». Грандіозних успіхів за останні роки досягла SpaceX Ілона Маска та багато інших приватних кампаній.
На цьому фоні плани Державного космічного агентства та українського уряду виглядають дуже скромно, але навіть такі перспективи дають привід для оптимізму. До 2023 року визначено 3 пріоритетних інвестиційних проєкти: розробка систем навігації для військової та ракето-космічної техніки, створення рідинного двигуна і РКК повітряного старту. Зацікавленість команди Зеленського у швидких успіхах в цій галузі очевидна, тому не виключено, що найближчим часом будуть запущені й інші масштабні програми. Наприклад, оголосять про заснування державного космічного університету чи нової корпорації.
Безумовно, політ «Січ-2-30» — знакова подія для українського аерокосмічного сектору. Якщо супутник вдасться вивести на орбіту, це стане грандіозним успіхом з урахуванням непростої ситуації в галузі. Але захопливі перспективи не виправдовують недалекоглядність людей, що відповідають за організацію цього конкретного проєкту. Занадто багато очевидних недоліків, яких можна було уникнути. Взагалі, доки в українській економіці та космонавтиці зокрема панує така тотальна корупція, розраховувати на якісь грандіозні здобутки просто смішно.
За матеріалами: zaborona.com
