Коли журналісти державного телебачення Китаю CCTV завантажують свої комп’ютери, одним з перших на моніторі з’являється оголошення про те, які теми не можна висвітлювати, пише кореспондент ВВС в Пекіні Майкл Брістоу.
Ці оголошення звичайно досить короткі і невідомо, хто їх складає, але в них містяться строгі інструкції з приводу того, як писати про подію.
Цензура настільки міцно увійшла до повсякденного життя Китаю за часи правління комуністичної партії, що багато хто навіть не вважає за можливе говорити про неї прямо. Як вважає за краще говорити випускаючий редактор китайського порталу Sohu, «я не вважаю це цензурою. Для нас це ухвали – і ми повинні підкорятися ухвалам. Це як правила, які краще не порушувати». Але, як і слід чекати в такій системі, жоден журналіст не може впевнено сказати, чому цензура визнала ту чи іншу історію «лоскітливою».
Цензор, у свою чергу, теж не знає, якими критеріями керуватися, намагаючись лише передбачити, яким може виявитися той товар, який він просуває, у якого є тільки назва, як, наприклад, «комунізм» або «гармонійне суспільство». Кожен, кому доводилося вивчати псевдонауку під назвою «політична економія», знайомий з таким враженням.
Майкл Брістоу наводить приклади три таких – вельми різних – подій, коли з приводу роботи цензорів на CCTV можна обмежитися лише фразою «No explanation». Причому ці події отримали широке висвітлення в китайському друці. 19 грудня журналісти отримали повідомлення про те, що їм забороняється передавати в ефір матеріали про смерть вагітної робітниці з сім’ї приїжджих або, як їх називають в китайському друці, мігрантів.
Історія ця почалася, коли жінку доставили в пекінську лікарню через те, що, за словами її чоловіка, було лише застудою. Проте лікарі заявили, що у неї пневмонія і потрібно терміново провести кесарів розтин. Чоловік, упевнений, що лікарня хоче виставити йому рахунок за дорогу і непотрібну операцію, відмовився. Через три години його дружина померла.
У короткому повідомленні, що забороняло журналістам CCTV розповідати про цю історію, не уточнювалося, чому вона є чутливою, хоча охорона здоров’я – важлива тема для пересічних китайців. Багато хто підозрює, що лікарі – з метою збільшити свою зарплату – виписують дорогі ліки і призначають непотрібні тести і лікування.
Через два дні цензори CCTV були стривожені іншим повідомленням – про те, що материковий Китай заборонив показ деяких голлівудських фільмів у своїх кінотеатрах (на Гонконг і Макао такі заборони не розповсюджуються). Цензори вирішили, що про це краще взагалі не згадувати. І знову в повідомленні нічого не йшлося про те, чому, хоча відомо, що на якийсь час в торгівлі між Китаєм і США виникли ускладнення.
Третій репортаж, що викликав проблеми з цензурою, стосувався обставин загибелі Беназір Бхутто через два дні після Різдва. Китай і Пакистан тісно співробітничають, так що, можливо, уряд не хотів створювати дружній країні зайві труднощі. Звичайно, взагалі замовчати акт замаху неможливо, отож 28 грудня журналісти CCTV отримали чіткі інструкції, як повідомляти про це. Їм пропонувалося дотримуватися тільки фактів, не пов’язуючи інцидент з внутрішніми безладами в Пакистані або згадуючи про тероризм. «Прагніть не викликати вогонь на себе. Прагніть не виявитися залученими у внутрішні суперечності Пакистану», свідчило повідомлення. Цього разу журналістам було оголошено, звідки саме надходить ця вказівка – з відділу пропаганди ЦК компартії Китаю (КПК).
Ці три сюжети, як відзначає Девід Бандурськи, дослідник з організації China Media Project, преси, що базується в Гонконзі та займається моніторингом., в Китаї, тільки вершина айсберга. «Є всі види заборон і попереджень стосовно всіх типів репортажів і з найрізноманітніших причин», – сказав він кореспондентові ВВС. Певні речі в Китаї завжди за межами допустимого, наприклад, дискусії про вищих керівників країни. Інші теми, як охорона здоров’я, освіта і інфляція, щільно відстежуються, оскільки здатні викликати суперечливі думки.
До тем, перерахованих в репортажі Майкла Брістоу, необхідно все-таки додати принаймні ще одну із загальновідомих ‘три Т’ – Тибет (дві інші – Тайвань і Тяньаньмень). Пов’язані з Тибетом телевізійні репортажі усередині Китаю явно зазнають строгої цензури, так що, здавалося б, не можна відзначити нічого незвичайного. Проте незалежний тибетський вебсайт Phayul.com розповів про ситуацію, коли CCTV почало загрожувати припиненням прямої трансляції важливого футбольного матчу з Мюнхена (ФРН).
12 січня, коли мюнхенський клуб FC Bayern приймав на своєму полі олімпійську команду Китаю, приблизно 60 тибетців і друзі тибетців за ініціативою Мюнхенської групи підтримки тибетців (TIM) скористалися можливістю публічної демонстрації національного прапора Тибету. Присутні на стадіоні футбольні фанати вітали прапор Тибету вигуками "Free Tibet!" і "Olli (Kahn) for Tibet!". Тільки після того, як CCTV погрозило перервати пряму трансляцію на Китай, демонстрантам довелося скрутити прапори.
Навряд чи варто сумніватися, що у міру наближення Олімпійських ігор інформаційний вплив публічних акцій, пов’язаних з проблемою Тибету, серйозно посилиться. Цензорам CCTV неминуче доведеться допускати такі репортажі на цю тему, про які раніше вони просто боялися б навіть подумати.
