Blog

На будівництво олімпійських стадіонів і готелів в Китаї на сьогоднішній день вже витрачено 3 млрд. 800 млн. доларів, що набагато перевищило рівень минулої Олімпіади в Афінах, на яку було витрачено 2 млрд. 400 млн. доларів. Витрати на проведення пекінської Олімпіади є найбільшими в історії проведення Олімпійських ігор.

#img_left#Як повідомляє сайт «Мінбао», кошти, вкладені в підготовку Олімпіади 2008 р., вже перевищили плановану суму, тим самим китайська влада порушила дану ними 2 роки тому обіцянку про те, що вони будуть дуже економно організовувати підготовку Олімпіади, і витрати на неї не перевищать витрат в Афінах і Сіднеї.

У повідомленні йдеться, що на сьогоднішній день витрати на будівництво олімпійських стадіонів і готелів вже досягли цифри 3 млрд. 800 млн. доларів, і це не рахуючи будівництва інших споруд, пов’язаних з майбутньою Олімпіадою, по всій країні. Це вже перевищило витрати на проведення всіх попередніх Олімпіад. В Афінах на підготовку Олімпіади 2004 р. було витрачено 2 млрд. 400 млн. доларів, а ще вісьма роками раніше на проведення Олімпіади в Сіднеї витратили 1 млрд. 500 млн. доларів.

Професор економіки американського університету Ball State, штат Індіана, пан Чжен Чжуюань із цього приводу сказав: «Чому ж китайські лідери так охоче йдуть на такі великі витрати, щоб провести Олімпіаду? Саме для того, щоб створити Китаю імідж великої держави, заявити всьому світові, що, мовляв, раніше ми були відсталою країною, а зараз є країною-організатором Олімпійських ігор. Тому вони неодмінно хочуть організувати все дуже пишно і з блиском. Звичайно, це може дати позитивний ефект і приверне до Китаю ще більше бізнесменів і підприємців. Але річ у тому, що ці вкладення в підготовку Олімпіади є збитковими, їх неможливо буде повернути».

Американський аналітик Фан Цзює з приводу причин таких значних витрат з боку китайського уряду на підготовку Олімпіади сказав наступне: «Насправді Китай є порівняно небагатою країною. Хоч навіть останні десять років і спостерігається стрімкий економічний розвиток, але в Китаї дуже велика чисельність населення. За вартістю валового продукту в середньому на одну людину Китай в світі займає 100-е місце. Але, незважаючи на це, китайська влада витратила на підготовку Олімпіади коштів більше, ніж в добре розвинених країнах. Проводячи такий дорогий захід, як Олімпіада, політична партія, що стоїть при владі, хоче таким чином підвищити свій політичний авторитет в очах людей всього світу. Олімпійські ігри повинні бути народним заходом, але китайська влада зробила його політичним ходом. Народний захід повинен проводитися зусиллями народу, тобто якусь частину повинні оплачувати фірми і підприємства у формі добровільних пожертвувань, а уряд повинен дуже економно витрачати державну казну, адже все це гроші, отримані від податків і зборів людей. Але в Китаї відбувається зовсім не так. Витрачаються величезні кошти держави».

#img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream##img_center_nostream#

Сі Ван. Радіо Вільна Азія

На своїй батьківщині тибетці вже протягом півстоліття страждають від гонінь та репресій зі сторони китайської влади. Дуже багато мешканців Тибету загинули в роки китайської культурної революції. Вбитих скидали в долини з гір, а живих змушували танцювати на їхніх тілах, потім розстрілювали й „танцюючих”. Їхні тіла кидали в річку внизу долини. Багато зникло без вісті, десятки тисяч померли в трудових таборах Китаю, чимало життів забрав голод (1968-1973).

#img_center_nostream#Нині китайська компартія планує переселити 52 тисячі тибетських пастухів та селян, змушуючи їх брати кредит на будівництво кам’яних будинків, примушуючи пастухів відмовитися від звичної для них роботи на пасовищі. Компартія Китаю вимагає від тибетців підписання петиції проти повернення Далай-лами – духовного лідеру Тибету, у відповідь на прийняття ним вищої нагороди США.

Китайський уряд займається переселенням тибетців, змушуючи їх відмовитися від традиційного життя, що завдає шкоди їхній культурі. Тільки в 2007 році з Тибету в Індію, у місто Дхарамсала, емігрувало 2 230 чоловік. Це в основному молодь, яка приїхала з метою отримати освіту.

В умовах гноблення неможливо зберегти етнічну самобутність Тибету, це можливо лише тоді, коли буде здобута регіональна автономія у складі Китаю. Тоді ж можна буде зупинити й нехтування правами людини в Тибеті, знищення унікальної неповторної природи, припинити переселення китайців та жорстокі репресії.

У далекому минулому через відсутність шляхів сполучення, це місце довгий час було відрізаним від зовнішнього світу. Адже воно простягається на найвищому нагір’ї Землі, яке називають „дахом світу”. Висота його складає понад 4 800 метрів над рівнем моря. Отже, Тибет – абсолютно своєрідне за природними умовами місце. Вчені стверджують, що під високогірним плато перебуває гаряче озеро, і різниця між розмірами частинок на поверхні та всередині Тибетських гір дозволяє озеру тримати плато, як на подушці.

 

Але головне для народу Тибету – це його культурна спадщина. Організація „Друзі Тибету” сильно хвилюється щодо збереження чудової тибетської культури, яка перебуває на краю зникнення. Тибетський народ упродовж багатьох років проявляв стійке терпіння і зараз зберігає непорушний спокій. А відмова від зброї – це принцип життя тибетців, запозичений із мудрих, стародавніх учень.

 

Мистецтво Тибету консервативне: архітектура будинків обов’язково включає яскравий орнамент під дахом, що надає нарядності, а вікна виділені чорною фарбою. Вежі, за традицією, пляшкоподібні (субурган). Монастирі скромні, а палаци розкішні, оформлені з вражаючою пишністю: вилиті із золота статуї інкрустовані бірюзою, коралом. Ступи, урни також вилиті із золота. Вироби з бронзи, міді відзначаються великою ювелірною тонкістю; металічний орнамент, немов мереживо, покриває рельєфну поверхню посудин, курильниць, шкатулок.

#img_center_nostream#Вражає нарядність, пишність картин та ікон, написаних у стилі танка, гадрі, салю. Розписи прикрашають стіни будівель палаців. Мистецтво Тибету – це витончена фантазія, велика досконалість і багатоманітність видів.

Але ось прикро, що з метою наживи розкрадаються предмети стародавнього унікального мистецтва. У Китаї лише на одному аукціоні у січні 2008 року чотири витвори мистецтва були продані за 3,4 млн доларів, а через тиждень були продані 87 буддійських предметів на суму 10,4 млн доларів. Господар однієї з галерей каже, що кожний хоче поставити в своєму домі статую Будди, щоб знайти спокій у душі.

Організація „Друзі Тибету в Ізраїлі” існує з 1989 року, з того часу, як група ізраїльської інтелігенції відвідала в індійському місті Дхарамсала уряд Тибету у вигнанні. Ізраїльтяни дізналися про особисту трагедію людей, їхні труднощі в об’єднанні розповсюджених по всій Індії груп, про їхні соціальні та матеріальні проблеми. Мета „Друзів Тибету” – допомогти тибетцям, які перебувають за межами батьківщини. Створення пунктів необхідної допомоги обговорюється ізраїльтянами з урядом Тибету в Дхарамсала.

Товариство „Друзі Тибету Ізраїлю” бере участь у міжнародних форумах підтримки Тибету. Делегації спеціалістів та подвижників у сфері медицини, освіти, програмування, сільського господарства з Ізраїлю вирушають до Індії для допомоги тибетським біженцям.

Завдяки проекту товариства „Друзі Тибету в Ізраїлі” організована допомога дітям-сиротам Тибету. Сім’ї, не тільки мешканців Ізраїлю, але й у всьому світі всиновлюють тибетських сиріт. Деякі оплачують їхнє навчання, інші забезпечують їм проживання. Щомісячне пожертвування кожного вкладника складає 30 $. Проект „Арава” в Ізраїлі забезпечує навчання тибетських студентів з Індії веденню сільського господарства, навчання на курсах медицини та соціальної роботи. Ізраїльтяни також допомагають в організації музею в Дхарамсала „Народ Тибету в Дхарамсала”.

У січні 2008 року в Єрусалимському університеті на відділенні мистецтв відбулася наукова конференція „Заглибимося східніше”, під девізом „Збережемо культуру Тибету”. Викладачі, вчені-сходознавці ізраїльських університетів, колекціонери, любителі та друзі Тибету зібралися, щоб глибше розкрити проблему.

Вчений У. Барталь торкнувся фактів історії, які свідчать про катастрофу та геноцид тибетської культури і мистецтва, 6 тисяч монастирів спалено, спілкування тибетською мовою заборонено, говорити можна лише мовою мандарин, впроваджується китаїзація в усі сфери життя Тибету.

Представник тибетських студентів, які навчаються в Ізраїлі, Танзін Легше дав інтерв’ю для газети „Велика Епоха”. На питання „Як можна зберегти мистецтво та культуру в умовах такого тривалого засилля компартії Китаю?” Танзін відповів:  „Шість мільйонів тибетців розкидані по світу. Основна частина общини втекла до Індії. На батьківщині, у Тибеті, компартія Китаю забороняє практикувати буддійську релігію, у нас забрали це основне право на віру. На мій погляд, ні культуру, ні мистецтво не можливо зберегти за таких умов. В Ізраїлі нас 50 студентів, вивчаємо сільське господарство. Коли наш час навчання закінчиться, приїздить нова група”.

У словах Танзіна – ноти розпачу. Керуючись стародавньою філософією, тибетці вважають, що мають право на самовираження та самовизначення, але вони не завдають шкоди тим, хто ворогує з ними. Щоб не вдаватися до насилля, краще поступитися й відступити.

#img_right#Після 8-ми літнього «тріумфу» за підтримки уряду і подальшого банкрутства компанії «Ілішен», за неповною статистикою обдурених вкладників, в місті Шеньян, де розташовувався головний офіс компанії, наклали на себе руки близько 20 чоловік, а у всій провінції Ляонін кількість самогубств вкладників вже досягло 50 чоловік. Постійно надходять зведення з різних районів провінції про те, що хтось зістрибнув з даху будівлі або випив отруту, у багатьох сталися психічні розлади.  



У період з 20 по 22 листопада 2007 р. понад 10 тисяч вкладників «Ілішен» зібралися біля головного офісу компанії, вимагаючи повернути їм їхні гроші. З ними зустрівся заступник секретаря провінційного партійного комітету, який не виходячи з машини, попередив їх: «Ви повинні психологічно приготуватися і не мати ніяких ілюзій, компанія збанкрутіла і з вашого боку абсолютно безглуздо сподіватися на те, що за всіма рахунками компанії вам заплатить уряд».

30 листопада по телеканалу, що віщає на провінцію Ляонін, було передано повідомлення місцевої влади вкладникам «Ілішен», в якому офіційно було оголошено, що компанія «Ілішен» – банкрут.

Як розповіли кореспондентові вкладники, після цього повідомлення багато вкладників покінчили життя самогубством. А у великої кількості людей стався нервовий зрив.

Вкладники «Ілішен» з різних міст провінції Ляонін повідомили кореспондентові Великої Епохи, що постійно дізнаються про нові випадки самогубств, що лише в одному місті Шеньян вже понад 20 обдурених вкладників наклали на себе руки, а по всій провінції таких понад 50 чоловік.

Вкладники також розповіли, що недавно військовий офіцер, який служить в армії вже 21 рік, отримав повідомлення про те, що після банкрутства «Ілішен» його сестра практично позбулася розуму. Через день після цього повідомлення, йому подзвонили і повідомили, що його мати, яка теж була вкладником «Ілішен», наклала на себе руки. Він відразу ж попросив відпустку і приїхав додому на похорон. Після цього він написав лист першим керівникам провінції Ляонін, в якому описав ситуацію, розповів про те, що в сім’ях багатьох військових, яких він знає, є вкладники «Ілішен», що позбулися своїх грошей. У листі він також висловив свою думку щодо бездіяльності уряду.

Фан Сяо. Велика Епоха

#img_left_nostream# Серед напруженої міської суєти Тайваню, чай як і раніше є незамінною річчю для тих, хто тужить за природою і спокоєм.



Чайний будиночок – це оазис умиротворення, скромно прикрашений охайними  рослинами, картинами, що зображують гірські пейзажі, дерев’яними меблями й простими керамічними чашками з чайником, що тихо кипить поблизу.

Для того щоб насолодитися чаєм, гість має виділити достатню кількість часу для того, щоб зробити це належним чином. Повільними акуратними рухами хазяїн заварює чай і розігріває маленькі чашечки. Він заповнює кожну ароматним насиченим напоєм, залишаючи одну чашку для себе. Уся  вода виливається з чайника до останньої краплі.

На Тайвані  існує величезний вибір сортів , що розрізняються видом рослини, областю виростання, сезоном збору та  технікою заварки. Як і в мистецтві виготовлення вин, що існує на Заході, спектр ароматів гарного чаю може мати схожість з безліччю продуктів.

Весняний оолонг має сильний запах лимону й  квіткові нюанси, у той час як  сорт «Золота лілія» (іноді його ще  називають «імператор Хуань») м’який і ніжний, немов груша й  має витончений молочний аромат. Оолонг «Дун Дін» («Крижана вершина») повільно заварюється, даруючи солодкий та  лісовий смак, а  оолонг «Східна красуня» близький до того, що європейці називають чорним чаєм і має  приємну  медяну  насолоду й фруктовий запах. Усі ці аромати виходять із самих листів чаю, а не створені  якими-небудь додатковими ароматизаторами.

Найдешевші сорти чаю є  терпкими й ненасиченими  зі слабким ароматом. Чаї середньої якості є  ніжнішими й  пахучішими..

Цікаво, що  люди приїжджаючі  на Тайвань у пошуках  чайних новинок,  найчастіше віддають перевагу чаям середньої якості з їх сильним запахом й  різким присмаком, що випускаються  у великих кількостях. Це обумовлено тим, що вони ще не навчилися розпізнавати й цінувати повну палітру фарб,  якими  володіє  гарний чай.

Один із кращих сортів знаменитий оолонг  «Гора Лі»  має більш тонкий аромат, проте  його смак робить величезну приємність. У  його запаху немає нічого надприродного й неординарного.  При цьому сам  напій,  насичений і м’який, має дивну насолоду, що виникає відразу під час питва, одночасно приносячи відчуття розслаблення як після інтенсивного масажу.

Це також найнатуральніші  чаї, зібрані вручну й вирощені в туманних горах  Тайваню, де невелика  потреба  у пестицидах.

Щоб цілком оцінити ці речі,  серце  й  розум мають бути розслабленими.  Переживання й  хвилювання є одним з  недоглядів, породжених суєтою.   Не дивно, що протягом довгого часу чай відігравав роль у духовній культурі Китаю  з її філософією простоти, що є головною частиною китайських релігійних церемоній.

Ця філософія, улита подібно поемі у чайник й чашки та  втілена в чайній церемонії, дає можливість гостеві, що залишає  чайний будиночок, зустріти напругу сучасного життя з більш спокійним серцем.

Бен Харлі. Спеціально для Великої Епохи