Фантастична четвірка дізнається, що є у всесвіті й інші істоти, наділені надприродними здібностями. У цій серії четвірку супергероїв чекає сутичка з новим супротивником – могутнім Срібним Серфером (на прізвисько Т1000), міжгалактичним вісником біди, який вторгся на Землю, сіючи хаос і руйнування.
#img_gallery#
Рід володіє здатністю розтягуватися (як жуйка), Сью може ставати невидимою (як інфляція), Джоні здатний перетворюватися на ходячу запальничку, а Бен – просто кам’яно-гумовий громила. У них з’явилася можливість мінятися здібностями між собою…
Друга частина "Фантастичної четвірки" поспішає вийти на екрани до "Трансформерів". Компанія 20th Century Fox вирішила перестрахуватися і захистити майбутні прибутки – студія перенесла реліз з уїкенда Дня незалежності на 15 червня 2007 року. В Росії та Україні фільм обіцяють показати 14 липня.
Страх викликали "Трансформери" продюсера Стівена Спілберга і його кінокомпанії Dreamworks, які спочатку виглядають привабливіше з прокатної точки зору в найголовніше свято Америки. Режисер Тім Сторі та сценаристи Марк Фрост і Джек Кірбі не стали вигадувати нічого надприродного і представили на суд глядачів простий і зрозумілий коміксовий сюжет.
Їхніми основними козирями повинні були стати спецефекти і молода актриса Джесіка Альба. Окрім неї у фільмі зіграли Йоан Граффадд, Кріс Еванс та інші актори, не дуже відомі нікому окрім тих, хто дивився першу частину "Четвірки". Критики відзначають, що Тім Сторі зробив на подив жваве і винахідливе кіно з необхідною часткою гумору. Набагато краще за "Людину-павука" з його доморослим і нудним моралізаторством. Бюджет фільму склав 130 мільйонів доларів.
Китайська газета звільнила трьох редакторів за нездатність запобігти публікації однорядкового рекламного оголошення, що з’явилося на честь матерів учасників протесту, убитих під час кровопролиття на площі Тяньаньмень у 1989 році.
#img_left#Порушивши одне із найсуворіших політичних табу країни, дещо зашифроване послання проникнуло в газету "Chengdu Evenіng News" 4 червня, на 18-ю річницю кривавого придушення. Ця публікація показує, як комерціалізація, байдужність і технологія проривають однопартійну державну інформаційну блокаду.
"Віддаючи данину поваги сильним матерям жертв 64", говорило невелике оголошення на 14-й сторінці газети. Шість-чотири (червень, 4) – це найбільш загальновідомий вислів стосовно кровопролиття в той день у 1989 році, коли сотні, а можливо, й тисячі демонстрантів, що виступали в підтримку демократії, та їхні прихильники були роздавлені танками та військами НОАК.
Уряд наполягає на тому, що ці дії були необхідні для відновлення порядку, однак заборонило будь-яке публічне обговорення цієї теми та продовжує тримати деяких учасників протесту у в’язниці. Незважаючи на цю заборону, деякі матері відважно закликають до проведення відкритого розслідування вбивств.
Але деякі молоді китайці про це кровопролиття знають мало або взагалі нічого. Як відзначає газета "South China Morning Post", молода співробітниця, відповідальна за контрольний перегляд рекламних оголошень у "Chengdu Evening News", дозволила цій рекламі з’явитися, оскільки не була інформована про значення 64. Коли вона подзвонила людині, що розмістила оголошення, та відповіла, що це дата катастрофи у шахті.
Це відважне послання було швидко помічене, отскановане і поширене в інтернеті, поки не втрутилися влада. Екземпляри газет забрали з кіосків, а в редакцію газети у столиці провінції Сичуань була спрямована група слідчих.
За інформацією Reuters, заступник головного редактора Лі Чжаоцзун (Li Zhaojun) був звільнений разом із двома іншими співробітниками. Співробітники 32-сторінкового таблоїду, що виходить тиражем 200 тис екземплярів, з якими зустрівся журналіст "Guardian", відмовилися від коментарів. Захисники свободи слова вважають, що редактори були покарані для того, щоб застерегти інших від втрати пильності на варті інформаційної сцени комуністичної партії. "Це показує те, що уряд піде на все задля того, аби знищити будь-які нагадування про це питання у печатці, – говорить Вінсент Броссель (Vincent Brossel) з організації "Репортери без меж". – Цензура настільки сильна, що молода співробіниця нічого не знала про історію подій у червні. Це показує те, як уряд намагається знищити пам’ять китайського народу".
Незважаючи на лібералізацію економіки та зростаючу комерціалізацію медіа, держава тримає пресу в своїх руках. Відділ пропаганди щотижня розсилає списки матеріалів, що не дозволено публікувати або передавати в ефір. Висвітлення спірних питань – таких як Тяньаньмень, Тайвань, Тибет і заборонений духовний рух "Фалуньгун" – або табуіровано, або дається у відповідності до лінії партії. Скандали за участю політичних лідерів та масових протестів найчастіше взагалі не з’являються у центральних медіа. Історичні спогади також вибіркові. Проблемні річниці, включаючи кровопролиття 1989 року, початок культурної революції або кампанії проти реакціонерів, в основному проходять непомітно.
За даними організації "Commіttee to Protect Journalіsts", Китай запроторює до в’язниці більше журналістів, ніж будь-яка інша країна. "Репортери без меж" відносять країну до 10 найгірших у світі за свободою преси.
Картина в цілому виявляється більш складною. Швидке поширення мобільних телефонів та інтернету поставило у скрутне становище блокування новин. Держава також послабила контроль за висвітленням природних катастроф, соціальної нерівності та аварій у шахтах. Раніше цього року воно пом’якшило обмеження для поїздок їноземних журналістів.
Та цензори часом спотикаються на рівному місці. У 2004 році вебсайт "Женьмінь Жибао", рупор комуністичної партії, помістив статтю, що згадувала про "насильницьке придушення на площі Тяньаньмень у Пекіні" студентського руху в підтримку демократії. Ці рядки були наприкінці некрологу, вирізаного із вставленого зі статті у печатці Гонконгу. Через чотири години їх помітили та видалили. У 1991 році "Женьминь Жибао" мимоволі пропагувала підсвідому відозву до заколоту, опублікувавши поему, що, якщо читати по діагоналі, містила зашифрований заклик до тодішнього прем’єр-міністра Лі Пену піти у відставку. Лі, якого його вороги називали "пекінський м’ясник", входить у число найбільш засуджуваних персонажів нової історії Китаю, оскільки саме він наказав ввести у 1989 році воєнний стан.
23 травня 2007 року Міжнародна Амністія (МА) опублікувала свій щорічний звіт по ситуації із правами людини в усьому світі. Не дивно, що звіт говорить про Китай як про країну із найсерйознішими порушеннями прав людини.
#img_left#Правда, з організацією Олімпійських ігор уже через рік, у серпні 2008 р., китайські лідери пропонують ввести кілька реформ: судовий перегляд смертних вироків і пом’якшення обмежень для іноземних журналістів.
Однак згідно з даними МА, ці поліпшення є не тим, чим здаються. Їх затьмарює ще більша нетерпимість до політичних і релігійних непорозумінь, а також до адвокатів, які захищають незгодних. Контроль над місцевими журналістами та мережею Інтернет також посилюється.
Більше того, оцінивши прогрес Китаю в сфері поліпшення ситуації із правами людини, що було обіцяно перед організацією Олімпійських ігор-2008, МА виявила, що ці ігри виступають як каталізатор для посилення домашніх арештів активістів і утримання під арештом без суду та слідства, принаймні, у Пекіні. Таким чином, обмежується їхня особиста свобода, хоча в той же самий час комуністичний режим намагається не затримувати їх офіційно.
Міжнародна Амністія протистоїть китайському режиму
Коли Пекін був обраний Міжнародним Олімпійським комітетом (МОК) у липні 2001 року, він погодився досягти прогресу в сфері прав людини. Олімпійська Хартія говорить: «Олімпізм являє собою життєву філософію, що піднімає та поєднує в єдине ціле достоїнства тіла, волі й розуму. Поєднуючи спорт із культурою та освітою, Олімпізм прагне до створення способу життя, заснованого на радості від зусилля, на виховній цінності гарного прикладу й на повазі до загальних основних етичних принципів».
У вересні 2006 року, у своєму посланні до китайської влади й МОК, МА виразила розчарування повільним розвитком у Китаї поваги до прав людини. Режим ігнорував докладний звіт МА, і коли секретаря міністра закордонних справ Цін Гана запитали про це на прес-конференції, він обвинуватив МА в упередженості до Китаю й політичності Олімпійських ігор.
Міжнародна Амністія відповіла, що, по-перше, її діяльність не несе політичного характеру, і що єдина мета організації є захист прав людини в Китаї й в усьому світі. МА заявила, що, коли Пекіну була надана можливість проведення Олімпійських ігор, китайські офіційні представники самі неодноразово зв’язували їхнє проведення з поліпшенням прав людини.
МОК підтверджує, що сподівається на міжнародні правозахисні організації, такі, як Міжнародна Амністія, які будуть спостерігати за ситуацією із правами людини й сповіщати про це. Інакше кажучи, МА має законні підстави діяти тут, і це самі китайські чиновники автоматично визнали, коли в 2001 році Китай був вибраний місцем проведення Олімпіади.
«Зростаюче занепокоєння МА в період підготовки до Олімпійських ігор стосується питань прав людини, які мають прямий зв’язок з підготовкою до Олімпійських ігор у Пекіні або фундаментальних принципів Олімпійської Хартії, говориться у звіті МА (від 30 вересня 2006 р.).
«МОК не може організовувати Олімпійські ігри, які дискредитовані порушеннями прав людини – будь то родини, насильно виселені зі своїх будинків, щоб вести будівництво стадіонів, або зростаюча кількість мирних активістів, які потрапили під домашній арешт, щоб зупинити їх у справі привернення уваги до питань прав людини», – сказала Кетрін Бейкер, представник голови МА в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
МОК робив непереконливі повідомлення про те, наскільки серйозно Пекін поліпшує ситуацію із правами людини, щоб провести Олімпійські ігри-2008, повідомляє МА. Правозахисна організація визнає значний вплив, який МОК має на китайську владу, і закликає МОК привселюдно підняти питання про права людини, якщо необхідно, у міру наближення Олімпійських ігор.
З іншого боку, Китай був розкритикований адміністрацією Буша за його недостатні зусилля щодо тиску на уряд Судану в справі прийняття плану ООН з розміщення 20 тисяч солдат і поліцейських у Дарфурі для захисту населення.
Газета «Washington Post» повідомила 19 травня, що китайському режиму був відправлений лист, підписаний 108 членами палати представників США, в якому йдеться: «Олімпійські ігри в Пекіні можуть бути поставлені під загрозу, якщо Китай не змінить своєї політики в Судані». Міністр закордонних справ у Китаї Ян Цзечі заявив 18 травня, що зв’язувати Олімпійські ігри з китайською політикою в Дарфурі – суперечить «олімпійському духу», повідомляє газета.
Нова стратегія Китаю щодо активістів
Показна толерантність стосовно деяких дисидентів використовується як маска, щоб переслідувати величезну кількість інших, які повідомляють про порушення прав людини або організують кампанію в їхній захист. Наприклад, двом дисидентам-ветеранам, які брали участь у продемократичному русі 1989 року, вперше дозволили з’їздити в Гонконг. Однак у той же час, «набагато більша кількість активістів зіштовхується із залякуванням, довільною затримкою й стеженням за членами їхніх родин», – повідомляє Міжнародна Амністія.
Прикладом чого є Е Гочжу, якому винесли вирок до 4-літнього ув’язнення за організацію демонстрацій проти примусових виселень у Пекіні. Повідомляється, що наприкінці 2006 року він неодноразово зазнавав побиття електричними кийками у в’язниці Шаобай у Пекіні.
Інший наведений МА приклад – адвокат Гао Чжишен, який утримується під домашнім арештом. Гао заборонили займатися адвокатською практикою після того, як він написав відкритого листа Ху Цзинтао (лідерові комуністичної партії Китаю), закликаючи до свободи віросповідання, дотримання законів і закінчення «варварського» переслідування Фалуньгун. Під час нещодавнього ув’язнення, за словами Гао, з ним жорстоко поводилися, включаючи надягання наручників і примусове сидіння на залізному стільці або зі схрещеними ногами протягом довгого часу при яскравому освітленні. Він був обвинувачений у«підривній діяльності».
Огляд страти
Однією з реформ, рекламованих китайським режимом, є те, що в цей час «роль у схваленні всіх смертних вироків, що приводять у виконання на території Китаю», була знову передана Верховному народному суду, який на перший погляд, здається прогресом. Однак Міжнародна Амністія виражає побоювання, що страта буде застосовуватися в однорідній манері в різних сферах, замість того, щоб «ефективно розглядати помилки правосуддя в індивідуальних випадках».
МА заявила, що вона стурбована тим, що обмежена кількість оглядів не здатна відбити застосування катувань у поліцейських дільницях для вибивання визнання, у випадках, коли на суді не було представлено достатньо доказів про скоєний злочин.
МА наводить як приклад випадок із Сю Шіанфу, протестантським священиком, який разом з 11 іншими був страчений у листопаді минулого року. Сю повідомляв, що для одержання визнання його били важкими ланцюгами, ціпками й електричними кийками по пальцях ніг і рук, геніталіях і вливали йому через ніс розчин перцю, імбиру та бензин. Його адвокатам не дозволили навести ці свідчення під час його захисту, повідомляє МА.
Подвійні стандарти
Незважаючи на обіцянки «повної свободи ЗМІ» під час Олімпійських ігор, іноземні журналісти виявили, що на практиці китайський комуністичний режим часто її не дотримує. Нові правила, які введені 1 січня 2007 року, дозволяють іноземним журналістам брати інтерв’ю й проводити розслідування без дозволу з боку місцевої влади. Однак на ділі ця «реформа» не стосується таких областей, як Тибет і Сіньцзян. Крім того, ці зміни не є постійними – строк їхньої дії минає в жовтні цього року.
25 травня організація «Репортери без кордонів» повідомила: «Харальд Маас, кореспондент німецької газети «Frankfurter Rundschau» у Китаї, і Тім Джонсон, кореспондент американської газети «McClatchy» у Китаї, 15 травня були окремо викликані директором департаменту при міністерстві закордонних справ Чжан Лічжуном, щоб допитати їх про мету поїздки до Тибету, у квітні цього року».
Чжан попередив Мааса, що «його репортаж був помилковим», говориться у звіті «Репортерів без кордонів». Джонсонові він заявив, що частина його статей була «помилковою» і «неприйнятною».
Чжан також сказав Маасу, що хоча він і має право на поїздку до Тибету, відповідно до нових правил для іноземних журналістів, але однаково повинен одержати дозвіл у представників місцевого міністерства в Лхасі. За словами ж Джонсона, Чжан заявив, що нові правила не стосуються Тибету.
«Коли Маас і Джонсон прибули до Лхаси, вони виявили, що за ними стежили одягнені в цивільне поліцейські. Тибетці, у яких вони взяли інтерв’ю були оштрафовані», стверджують «Репортери без кордонів».
У той час як нові правила для іноземних журналістів, навіть будучи тимчасовими, здаються кроком уперед, китайські журналісти як і раніше позбавлені навіть цього. На нові ЗМІ накладається велика цензура з боку державного агентства «Сіньхуа».
Так, на початку цього року відділ пропаганди китайської компартії (КПК) заборонив репортажі, що стосуються 20 специфічних тем, включаючи корупцію у сфері юриспруденції й кампанії в захист прав людини, повідомляє Міжнародна Амністія. Відповідно до іншої постанови КПК, для ЗМІ вводиться система штрафних балів. При перевищенні їхньої кількості ЗМІ будуть закриті.
Декілька сотень мешканців Нью-Йорку та його околиць зібрались на мітингу, щоб підтримати китайців, які виходять з КПК та її дочірніх організацій у Китаї. Організаторами мітингу стали Міжнародний центр з виходу з Комуністичної партії та робоча група Великої Епохи.
#img_gallery#
Захід відвідав спеціальний гість – доктор Лі Сяотянь з телекомпанії «Нова династія Тан». Серед головних спікерів були доктор Лі Даюн з Міжнародного центру виходу з КПК, доктор Деймон Ноуто з Нью-Йорку, головний редактор Великої Епохи Джон Наніа та Сяоцзінь з Всесвітньої місії зі спасіння учнів Фалуньгун, яких досьогодні усе ще переслідують.
До участі у мітингу приєдналися музичний колектив «Небесний оркестр» та група барабанщиків, які складались з учнів Фалуньгун. Після мітингу учасники провели парад вулицями Брукліну. Барабани та духові інструменти оркестру привертали увагу багатьох перехожих.
У своїй промові Джон Наніа підкреслив, що відповідальність ЗМІ – попереджувати суспільство про небезпеку. Саме тому Велика Епоха підтримує рух з виходу з лав КПК. Подібно до того, як ЗМІ повинні попереджали людей про епідемії або як вони повинні були розказати світові про загрозу нацистської партії у 30-х роках, сучасні ЗМІ повинні розповісти людям про загрозу КПК, яка несе відповідальність за 80 мільйонів насильницьких смертей й незчисленні факти тортур, зруйнованих сімей та безліч згублених невинних душ.
Як свідчать дані міжнародного дослідження, інтернет в Китаї зазнає найширшої державної цензури.
#img_left#Під час роботи над проектом OpenNet Initiative (ONI), організованої групами з Кембріджського університету, Гарвардської школи правознавства, Оксфордського університету і Університету Торонто, виявилося, що уряди 25 країн із 41, що стали об’єктами моніторингу, блокують або фільтрують зміст сайтів інтернету.
Це значне збільшення, відзначають дослідники, в порівнянні з декількома країнами, у яких Інтернет зазнавав цензури в 2002 році. "За п’ять років кількість держав, що практикують фільтрацію мережі, збільшилося з двох до 25", – наводить Бі-Бі-Сі слова Джона Палфрі (John Palfrey), професора і виконавчого директора центру «Berkman Center for Internet and Society» Гарвардської школи правознавства. Він також додав, що спостерігається збільшення масштабів, об’єму і витонченості цензури в Інтернеті. Згідно з висновком дослідників, в основі мережевої цензури лежать три основних приводи: політика влади, міркування безпеки і соціальні норми.
За даними OpenNet Initiative, Іран, Китай і Саудівська Аравія не тільки фільтрують широкий спектр тем, але забороняють і великий обсяг матеріалів, що належать до цих тем. Країни, які займаються по суті політично мотивованими заборонами, включають Мьянму, Китай, Сірію, Туніс і В’єтнам. Корейське видання «Digital Chosunilbo» нагадує, що відповідно до вимог китайського уряду компанія Google цензурує пошук за такими словами, як Tibet, independence, Tiananmen Square, Falun Gong і democracy (Тибет, незалежність; площа Тяньаньмень, Фалуньгун і демократія).
У лютому в штаб-квартирі Google в Силіконовій долині пройшли бурхливі акції протесту – пікети з плакатами "Google! Don’t be Evil" («Google! Не заподіюй Зла»), що обігравали корпоративний девіз компанії «Don’t be evil». Проте, незважаючи на запеклі протести, Google виправдовує самоцензуру необхідністю підкорятися ухвалам влади КНР, щоб продовжувати бізнес у країні.
Як відзначає Бі-Бі-Сі, Пекін звів "велику віртуальну китайську стіну", яка обмежує з Китаю доступ до багатьох іноземних інтернет-сайтів. Не дивуйтеся, якщо ви побачите на екрані комп’ютера повідомлення "Error 404" після того, як спробуєте зайти на сайти новин ВВС, Reuters, CNN та інших інформаційних служб.
Якщо проглядання матеріалів порталу не санкціоноване китайським урядом, швидше за все, результатом пошуку новин в інтернеті стане повідомлення "сторінка не знайдена". Згідно з результатами дослідження, проведеного ученими Гарвардської школи правознавства Джонатаном Зіттрейном і Бенджаміном Едельманом, режим фільтрації інтернет-контенту, що вживається у Китаї, є найвитонченішим у світі.
Організатори дослідження відзначають, що кіберпростір став ареною стратегічної конкуренції між державами, а також між владою і простими громадянами. За їх словами, стурбованість також викликає той факт, що "фільтрація мережі майже завжди проводиться таємно, і громадяни не в змозі отримати від своєї влади відповіді на питання про те, як вона здійснюється і що саме фільтрується".
У східних країнах дракон – це символ мудрості, сміливості і відваги. Стародавні люди шанували його за мудрість і силу. Проте в європейських країнах ставлення до драконів було, відверто кажучи, прямо протилежним. В казках розповідалось про нещадні бої з ними, а богатир, що подолав дракона, згідно до легенд та переказів, вважався відважним і непереможним.
У ресторані «Аглайс» сучасним воїнам пропонують подолати дракона не тільки, щоб здобути славу сміливого та мужнього, але і, щоб отримати насолоду від витонченого смаку з усією душою приготованої страви.
#img_gallery#
Додамо, що всі інгридієнти, які використовуються для приготування цієї страви, на 100% вітчизняні, абсолютно натуральні, включаючи рибу. В меню також є цікаві десерти, оригінальні салати, солідне мангал-меню. Дійсно багато страв з риби та морепродуктів – що ще треба зголоднілому по вітамінах та мінералах за тривалу зиму організму?
#img_gallery#
Зазвичай в рубриці «Гурме» ми намагаємось зосередитись на рецептах та технологіях приготування страв, намагаємось продемонструвати майстерність кухарів, щоб Вам, наші дорогі читачі, було легше визначитися з вибором ресторану, та саме замовленням. Адже ми прагнемо пропонувати незвичайні страви, що піднімають, на наш погляд, настрій і ті, які вносять до життя додаткову різноманітність.
Але у випадку з рестораном-садибою «Аглайс», нам дуже хочеться відзначити неймовірну доброзичливість і відвертість його персоналу, що, повірте, і налаштовує на відпочинок, створюючи радісне відчуття тепла на душі.
#img_gallery#
Також і мальовничість самого місця, де розташований ресторан. Адже у ці теплі дні так і хочеться «вибратися» на природу. Але все ж таки з комфортом, щоб відпочити від закупівель у магазині, «вистоювання» довгої черги в супермаркеті, Відпочити від пошуку відповідного місця, що так втомлює і т.п. Хочеться просто отримати насолоду від краєвиду не міського ландшафту.
#img_gallery#
І бажано б ще з легким відтінком романтики
#img_gallery#
Працює ресторан-садиба цілодобово. А з 9:00 до 12:00 відвідувачам пропонується меню сніданків. На території функціонує дитячий майданчик та будиночки на 6-8 та 12 осіб, а також банкетний дім, розрахований на 50 осіб.
Ресторан-садиба «Аглайс» знаходиться за адресою:
м. Київ, Гідропарк, ст.м. «Гідропарк»
Тел.: (044) 238-57-57 (56)
Бронювання столиків та замовлення банкетів: (044) 247-47-11
Час роботи: цілодобово
Детальніше на: weekend.059.com.ua
6 травня двоє молодих апелянтів, Сін Мей і Сін Цзянь з провінції Хенань, приїхали на площу Тяньаньмень, щоб, стоячи на колінах з плакатом, зажадати звільнення своєї матері. Дітей забрали в місцеве відділення поліції, де протримали до 3 години дня, після чого відпустили.
#img_left#За повідомленнями свідків, двоє підлітків на площі Тяньаньмень, стоячи на колінах, тримали плакат, на якому було описано, як вони постраждали від беззаконня Комуністичної партії Китаю (КПК). Діти скандували: "Поверніть нашу маму! З нами вчинили несправедливо!"
Один свідок розповів: "Троє чи четверо озброєних поліцейських заарештували дітей і записали їхні особисті дані і причину протесту. Підлітків забрали у Відділ громадської безпеки при площі Тяньаньмень».
Близько 15:00 Сін Мей і Сін Цзянь були звільнені.
Батьки підлітків – Сін Ванлі і Сю Цзіньцуй живуть у селі Сянхун повіту Сі міста Синян провінції Хенань.
У липні 2002 р., коли Цзяню було сім років, на нього наїхав автомобіль що належав Чень Жучжоу, службовцеві Синяньської компанії бавовни і льону. В результаті нещасного випадку хлопчик отримав серйозні внутрішні ушкодження, включаючи ушкодження печінки, також була пошкоджена і зламана права нога. Сім’я Сіна вважала, що розмір виплати, яку їм присудив місцевий суд з дорожніх подій, був дуже несправедливим. Тому вони кілька разів зверталися у відповідні органи влади. Місцеві суди і влада відмовилися приймати їхні звернення, і їм довелося звернутися у вищестоящі органи.
6 травня близько першої години дня представники Відділу громадської безпеки затримали молодих протестуючих з провінції Хенань. Фото: Велика Епоха
З метою відновити справедливість відносно сина, батько хлопчика багато разів звертався до уряду, але його заарештовували вісім разів. Він провів дві голодовки тривалістю понад п’ять днів. У 2004 році Муніципальна адміністративна комісія з реабілітації і трудового виховання без судового розгляду засудила його до одного року примусових робіт.
#img_right#Не бачачи виходу з ситуації, що склалася, дружина Сіна, його мати, тесть, дочка і син пішли на відчайдушний крок, вирішивши на знак протесту підпалити себе на даху однієї з будівель на площі Тяньаньмень. Але їхня спроба не вдалася, їх помітила поліція, яка всіх п’ятьох відправила до лікарні для надання медичної допомоги.
У квітні 2005 р. Сю, дружина Сіна, була засуджена до трьох років позбавлення волі за «збір натовпу і порушення громадського порядку". В даний час її утримують у жіночій в’язниці Синянь провінції Хенань.
Як повідомляють родичі ув’язненої, їм погрожували, що якщо вони продовжуватимуть звертатися до влади або подавати до суду, то постраждає вся сім’я. Одинадцятилітній Цзянь продовжує страждати від хвороб, причиною яких є нещасний випадок, часто скаржачись на головний біль і фізичну слабкість.
Брат і сестра дуже нудьгують за своєю матір’ю. Знаходячись у безвихідному становищі, вони вирішили під час вихідних піти на площу Тяньаньмень і зробити публічну заяву.
Оскільки Сю знаходиться у в’язниці, її чоловікові доводиться самому займатися сільським господарством і виховувати двох дітей. За допомогою друзів і родичів у вільний час він збирається звернутися в Пекіні до вищестоящих представників влади. Він сподівається незабаром побачити вдома свою дружину.
Китайська щорічна зустріч З’їзду Народних Представників знову пройшла як видимість, яку використав комуністичний режим, не здивувавши нікого. Повідомлення про Збори у китайських державних ЗМІ залишились не почутими тими, хто був просякнутий пропагандою КПК.
#img_left#Деякі офіційні повідомлення навіть слугували матеріалами для жартів для тих, хто не боявся відкрито висловлювати свою думку. І все ж багато громадян не розуміють, як багато доводиться представникам Зборів страждати під тиском режиму, виступаючи маріонетками. Не знаючи, коли їх можуть сфотографувати, представникам доводиться бути весь час пильними і в той же час, слухати пусту балаканину партійних кадрів. Щоб створити видимість "демократичних спілкувань", їм доводиться вигадувати свою брехливу теорію, аби підтримувати Партійну лінію. Навіть під час перерви, вони повинні бути обачливими у своїх висловлюваннях під час знайомства.
Ці представники не є політиками, і все ж вони вимушені так діяти і разом з тим "представляти інтереси народу". Звичайно, вони були обрані саме режимом, тому вони не є політиками і можуть бути контрольованими при "голосуванні" за чиновників і політичний курс, визначених режимом.
Багато представників є або експертами, або професіоналами в їхніх визначених сферах і не мають бажання грати ці ролі.
Режим потребує їх, щоб зробити видимість правдоподібною, тому ніхто не сміє відмовитись від такої собі "почесті». Згідно з Конституцією Китаю, з’їзд Народних Представників наділений найвищою владою в уряді. Оскільки для режиму неприйнятно безпосередньо контролювати уряд, він змушений використовувати З’їзд для "вибору уряду", який відповідав би його потребам. По суті справи, оскільки самі представники були вибрані незаконним шляхом, то й уряд, який вони "вибрали" також є протизаконним. Якщо б Збори дійсно були обрані демократичним шляхом, то комуністичний режим припинив своє існування у Китаї.
Без офіційних "посад", призначених партійним кадрам Зборами, жоден із них не міг би бути визнаний при відвідуванні інших країн. Представники Зборів не повинні занадто багато знати про політичний курс, оскільки якщо вони всі будуть професіональними політиками як і в західних країнах, як зможе комуністичний режим здійснювати контроль у Китаї.
Кожен рік представники Зборів проходять через примушення, щоб узаконити правління режиму. Після декількох десятиліть прикриття за цим фасадом, китайці почали мовчати і боятися оголосити про свої конституційні права в політиці.
На мою думку, всі китайці повинні серйозно подумати про те, що вони можуть зробити, аби допомогти уряду оновитися після розвалу комуністичного режиму, і яких представників вони повинні вибрати, котрі б проводили політику згідно з їхніми правами. Китай належить не комуністичному режимові – він належить китайському народові.
9 квітня в Східному Тиморі відбувся перший раунд президентських виборів, які вперше пройшли в рік здобуття країною незалежності від Індонезії в 2002 році. У коловороті гласності, відданій цій нещодавно звільненій нації, та ролі Австралії в передачі Тимору цієї свободи, були проведені паралелі з ситуацією в індонезійській провінції Алеї, однак зовсім не було згадано про мало розвідані Спеціальні автономні регіони Західної Папуа, які колись називалися Іріан Джая (Irian Jaya)
#img_left#Бенні Венда, учасник кампанії визволення Західної Папуа в Великобританії, говорить, що жителі Західної Папуа все більше і більше дивляться на приклад Східного Тимора.
„Боротьба за визволення в Східному Тиморі показала шлях для Західної Папуа. Опір місцевих жителів зсередини і міжнародний тиск ззовні. Ми, жителі Папуа, хочемо мати такі ж демократичні свободи, щоб самим вибирати свого лідера! – заявив Венда. – Кожний, хто балотується на вибори індонезійської „нової демократії", чи це місцевий чиновник або мер, повинен заприсягнутися, що він буде захищати „територіальну цілісність Об’єднаної Республіки Індонезія". Будучи лідером, який відстоює незалежність, я чомусь не думаю, що вони дозволять мені балотуватися на посаду губернатора!"
Нечисленне місцеве населення в 1,5 мільйона переповнене індонезійськими військами численністю в 20 000 чоловік. До корінного населення острова також додалось більше мільйона людей інших національностей, які потрапили в Папуа внаслідок державної політики міграції. Згідно Джиму Елмслі з центру вивчення мирних та конфліктних відношень при Сіднейському університеті, до 2011 року папуаси стануть меншиною в своїй власній країні.
Більше того, в Західній Папуа в нестабільній ситуації також знаходяться приблизно 250 туземних племен меланезіанців. Дані – це найвідоміше плем’я Західної Папуа, яке прославилось завдяки пов’язкам, що носяться на стегні представниками чоловічої статі. Останні повідомлення австралійського телеканалу дуже перебільшені в освітленні канібальських ритуалів деяких племен – які, насправді, далеко в минулому. Набагато серйознішою небезпекою для населення стали ВІЛ, зниження рівня народжуваності та жорстокі дії військових, що загрожує стерти з лиця землі ці унікальні народи.
Вануака (або Папуа і Нова Гвінея) здобула незалежність від Австралії в 1980 році. Однак її західний сусід ніколи не бачив свободи через угоду, яка спонсорувалася США, між голландцями та індонезійським урядом.
Не дивлячись на повну відсутність самоуправління, патріоти Західної Папуа вважають 1 грудня 1961 року днем, коли голландський уряд визнав її національні символи. Кожний рік в цей день вони піднімають прапор та співають пісні. Церемонія підняття прапора була узаконена в 2000 році, але пізніше була відмінена військовими, коли учасників звинуватили в сепаратизмі. Однак насилля зі сторони борців за незалежність проявляється дуже рідко, так як більшість активістів виступають за мирні протести під заступництвом церкви.
Хоча уряд Індонезії за останні роки був більш доброзичливим до папуасів, в діях армії прослідковується сильна націоналістична прихильність до території. До недавнього часу національні війська Індонезії (НВІ) були на 2/3 на самозабезпеченні і були досить незалежними від контролю Джакарти. Існує так звана культура беззаконня, яка дає армії необмежену свободу.
Практично всі повідомлення про порушення прав людини в Західній Папуа мають відношення до НВІ. Солдати звинувачуються в наживі від проституції та фальсифікації документів, нападі на мирних громадян, спаленні полів, лікарень та шкіл, а також у вбивстві ув’язнених.
Інші повідомлення висувають припущення, що НВІ озброює та тренує війська ополченців, щоб проводити незаконні операції та провокувати конфлікти з папуаськими сепаратистами. Лакса Джихад – одна з таких організацій, яка знаходиться під захистом, а можливо і повним контролем НВІ. Вона була прямо зв’язана з Аль-Каїдою.
Саме за таких обставин договір між Австралією та Індонезією на основі безпечного співробітництва, або „Угоди Ломбок", ухвалюють в Австралійському парламенті. Він говорить про „невтручання у внутрішні справи один одного" та „повагу територіальної цілісності та солідарності", що багато критиків інтерпретують як обмеження дій Австралії у вирішенні питань про порушення прав людини та інших регуляцій в регіоні.
Дехто висловлює побоювання, що на австралійський уряд звалиться провина за позбавлення голосу захисників незалежності та депортації папуаських біженців, яким вона нещодавно дала притулок, про що говориться в заяві в Об’єднаний постійний комітет по договорам в Канберрі. Звіт не набуде чинності до кінця червня.
Як попереджає Міжнародна комісія юрисконсультів, широкі рамки та розмиті формулювання „Угоди Ломбок" можуть стати загрозою для громадянської свободи австралійців та звести нанівець зобов’язання Австралії по захисту прав людини. Існує незначна перевага від підписання угоди про співпрацю з країною, яка представляє для Австралії незначну загрозу, окрім як розповсюдження ісламу та зростання кількості біженців, про яких в договорі майже не згадується.
Імперія інків відома усім як одна з найвеличніших цивілізацій світу. Поряд із велично-грандіозною архітектурою, надзвичайними і химерними декоративними орнаментами стоїть і загадкова писемність інків, засіб передачі інформації. Чесно кажучи, цю систему і писемністю назвати складно. Її букви або знаки не записувалися, а передавалися за допомогою вузликів, зав’язаних на нитках. При цьому вузлики в’язалися по вертикалі щодо одного горизонтального мотузка. Такі нитки змотувалися у цілі клубки-книги. Іноді послання виглядали як мотузки, до яких було прив’язано від сотень до тисяч шнурків із вузликами, зав’язаними різним способом. Кіпу мовою племені кечуа означає «вузол», можна сказати «вузликове письмо».
#img_left#Про поширеність вузликового письма говорять археологічні знахідки. На багатьох предметах, піднятих із поховань язичницького часу, були виявлені такі знахідки.
Припускається, що й у слов’янській стародавній культурі використовувався такий вид вузликової писемності. Адже недаремно залишилося безліч символічних висловів, таких як: «зв’язувати слово зі словом», «говорити плутано», часто ми говоримо «хитросплетіння сюжету», «нитка оповідання», «зав’язки» і «розв’язки» – про початок і кінець художнього твору, «неув’язки» – про нісенітницю у тексті та ін. Багатьом відоме й прислів’я: «Що знала – те сказала, на нитку нанизала», яке, можливо, склалося ще за часів існування вузликового письма.
Поза сумнівом, вузликова писемність – один із якнайдавніших способів обміну інформацією. Вузликовим листом «кіпу» і «вампум» користувалися стародавні сейки та ірокези Америки. Вузликовий лист «цзє-шен» (тьє-шен) був відомий і у стародавньому Китаї. У карелів і фіннів досі знаходять клубки з письменами.
Цікавими стали дослідження вчених із Гарвардського університету Гері Уртона та Кері Дж. Брезін, які створили спеціальну комп’ютерну програму, за допомогою якої проаналізували 21 зразок вузликової писемності інків, відновлений під час розкопок у Пуручуко, – столиці імперії інків на перуанському узбережжі, поблизу сучасної столиці Перу Ліми. У статті, опублікованій у журналі Science, автори висловлюють припущення, як діяла ця писемність, і що з її допомогою стародавні інки могли передавати неймовірно складну інформацію. Яким чином вони це робили? Вчені виявили, що окремі фрагменти мотузок різної довжини і кольору, за припущенням, містять числові дані та арифметичні операції, а саме додавання. Більш того, ця числова інформація виявилася розділеною на три ієрархічно вкладених рівні. Між цими рівнями інформація передавалася включенням суми рівня у наступний, на один рівень вищий.
Розгадка таємниці інків завжди цікавила вчених: до недавнього часу «кіпу», такі собі мотузки з вузликами, фахівці вважали звичайними прикрасами або, у кращому разі, примітивними рахівницями.
У своїй книзі «Знаки інкських кіпу» (Signs of the Inka Khipu) Уртон написав, що кіпу, можливо, є найранішою формою писемності. Мабуть, вузликове письмо використовувалося як вид тривимірного бінарного коду, схожого на сучасну мову комп’ютерів.
Існує також тип кіпу, який був не стільки статистичним, як поетичним, оскільки являв собою поеми, пісні, історії, генеалогію. Проте жодного із таких записів не було розшифровано, а будь-яку з існуючих інтерпретацій дуже складно довести. Вчені знають, що існує зв’язок між системою написаних чисел, системою імен та іншою інформацією, але досі не можуть продемонструвати це наочно.
