Blog

Понад тисяча міліціонерів з декількома десятками собак була направлена до місця страйку для придушення акції протесту. Між двома сторонами відбулося зіткнення, в результаті якого багато робочих було поранено і  затримано.

В інтерв’ю кореспондентові ВЕ 28 листопада робочий цього заводу, пан Хуан, заявив, що більше ста міліціонерів в повній бойовій готовності блокували головні дороги біля заводу і відтіснили робочих в будівлю заводського корпусу. Після цього, «варта порядку», розбившись на групи, кинулася в будівлю заводу і зайняла позиції на кожному поверсі, силою примушуючи робочих повернутися до роботи. Під час зіткнення міліціонери били робочих електричними палицями, заарештувавши при цьому більше десяти головних учасників акції протесту.

Пан Хуан повідомив, що днем раніше сюди ж приїжджали багато міліційних машин, міліціонери були з різних підрозділів: спецпідрозділи, озброєна міліція, спецзагін  із придушення повстань, співробітники відділу охорони громадського порядку. Міліціонери спустили на людей службових собак і серйозно поранили палицями жінок-робочих.

Він додав: «Потім міліціонери схопили тих робітників, які очолювали страйк і безжально побили їх, після чого затягнули в міліційні машини. Деякі робочі хотіли спокійно поговорити з міліціонерами, розповісти їм про ситуацію, але і вони теж були схоплені. Коли я був там, я побачив 7-8 міліційних машин, в яких відвезли робочих. Деякі були сильно покусані собаками, вони ледве рухалися».

Пані Шень, свідок цих подій, сказала: «Міліціонери схожі на бандитів, вони дуже жорстоко поводяться з людьми. Декілька дівчат із страйкуючих було побито ногами і палицями, по всьому їх обличчі текла кров, деякі з них від побоїв лежали на землі і не могли рухатися. Одну дівчину побили так, що вона досі не може ходити. Якщо це народна міліція, що тоді таке мафія і бандити?»

З приводу причини страйку робочих, пан Хуан повідомив таке. Адміністрація заводу 22 листопада оголосила, що підвищила ціну на харчування робітникам і службовцям. Для стажерів ціна на харчування з 6 юанів в день підвищилася до 8,  для робочих з 5,8 юней в день – до 7,5. Робочі незадоволені цим рішенням, хотіли зустрітися з керівництвом заводу і поговорити, але їм відмовили.

«Вчора вранці робочі зібралися і зажадали, щоб адміністрація заводу ухвалила розумне рішення з цього питання, але з керівництва до них ніхто не вийшов для переговорів. Після цього робочі почали страйк, вони збиралися піти поскаржитися на несправедливість владі, але зіткнулися з міліціонерами, – додав пан Хуан, – Вони не тільки підвищили ціну на харчування. Сама зарплата дуже низька, пільг майже ніяких не немає. Ми живемо по 16 чоловік в одній маленькій кімнаті, їжа дуже погана, іноді навіть взагалі неможливо її їсти. Робочі довгий час терпіли все це, але на цей раз вони підвищили ціну на харчування навіть не порадившись з нами, особисто взяли і підвищили. Це і переповнило нашу чашу терпіння». Пан Хуан заявив, що якщо керівництво заводу не відмінить свого рішення, робочі будуть продовжувати бастувати.

За словами пані Шень, зарплата робочих украй низька – 690 юней (близько 85$) в місяць, плата за мешкання 50 юней в місяць (близько 6$), за харчування доводиться платити понад 150 юанів на місяць (22,5$). У них залишається близько 500 юней, за які навіть не можна купити нормальний одяг. Багато робочих щоб заробити трохи більше, влаштовуються на наднормову роботу, щодня працюють більше 10 годин, причому вони працюють стоячи, деякі часто від втоми непритомніють.

Це повідомлення примушує пригадати, як Далай-лама назвав залізницю Синін-Лхаса, що обійшлася в 4,2 млрд доларів США, «другим вторгненням» Китаю до Тибету. Офіційно введена в експлуатацію 1 липня 2006 року високогірна траса завдовжки 1956 км. скоротила час поїздки до Лхасу з Пекіна та інших міст до двох днів замість тижнів, прискоривши вивіз з Тибету мінералів і збільшивши потік китайських туристів. За офіційними даними, зараз залізницею перевозиться 75% вантажів між Тибетом та іншими частинами Китаю.

Якщо в 2006 році в автономному районі Тибету побувало 2,5 млн туристів, то за перших 10 місяців 2007-го ця цифра досягла 3,72 мільйона. Як повідомляє Сіньхуа з посиланням на управління Тибету з туризму, відкриття руху по Цинхай-Тібетськой залізниці сприяло тому, що надходження від туризму з січня по жовтень 2007 року склали 4,4 млрд юанів (600 млн доларів США), що складає приріст на 84% по відношенню до того ж періоду 2006 року. Проте 17-му з’їзді КПК, що відбувся  в середині жовтня заступник секретаря комітету КПК автономного району Тибету Хао Пен закликав до  збільшення кількості туристів в Тибеті. За його словами, «в порівнянні з провінцією Юньнань на південному заході Китаю, яку минулого року відвідали 50 мільйонів чоловік, ці цифри не великі, а дуже малі».

В той же час захисники прав тибетського народу відзначають, що завдяки залізниці пекінське керівництво підсилило свій тиск на Тибет, тоді як культура Тибету все більше перетворюється на розвагу для туристів, втрачаючи свою початкову зовнішність.

#img_left#Але на відміну від офіційної влади китайські користувачі мережі Інтернет виразили недовір’я достовірності цих фотографій  і повідомили,   що перше китайське фото Місяця виявилося   копією фотографії   компанії Google.

Навколо сумніву  в  достовірності першого китайського фото Місяця проходять   бурхливі обговорення на  різних форумах в Китаї  і   в Інтернеті.

Один китайський відвідувач форуму повідомив: «Немає ніяких сумнівів у тому, що зображення першого китайського фото Місяця, опублікованого владою Китаю недавно, те ж що і фото з Google, опубліковане вже давно. Тільки у американців фото кольорове, а нам показали чорно-біле.»

Інший китайський відвідувач форуму детальніше виклав свою підозру, прочитавши офіційне повідомлення на урядовому сайті «Сіньлань»: "Моя підозра в тому, що влада показала фото Місяця з Google, підтверджується. Як офіційно повідомили, фото Чан’є виконане на 19-смуговому фото, між кожною смугою такого фото є район повторення. Щоб зняти ці 19 смуг фото, супутникові Чан’є потрібно пролетіти 19 разів навколо Місяця.  Також, з офіційного повідомлення дізналися, що супутник робить один оберт навколо місяця понад 2 години.  19 разів на 2 години це вже більше 38 годин. Супутник робить знімки на одному і тому ж місці в різний час доби, це означає, що тіні предметів на фото, повинні бути різними, але на фото, ми побачили, що тіні всіх предметів однакові, значить, хтось бреше.  Можливо, хтось спробує   пояснити це так, що всі 19 смуг фото знято в один і той же час, тоді тим більше дивно, тому що для цього потрібно знімати 19 днів. Але від моменту повідомлення до моменту, коли почалася робота супутника,   ще не пройшло стільки часу, тобто Чан’є почав працювати тільки з 19 числа, а фото опублікували вже  26 листопада. Це ніяк не пояснюється."

Інший відвідувач форуму написав: "Неважливо, дійсно обдурила партія нас з фото Google чи ні, а важливо,  чому так багато людей сумнівається в достовірності фото, чи не тому що якась партія дуже часто одурює народ, і вже зовсім втратила довіру у нього."

І ще одна думка відвідувача форуму, що не можна звинувачувати тих, хто сумнівається в достовірності фото в тому, що вони не люблять батьківщину, просто якесь правляче угрупування постійно бреше, а народ і батьківщина тут ні до чого.

Декілька тисяч студентів влаштували великомасштабний страйк у зв’язку з тим, що їхні дипломи не є офіційними і ніде не визнаються. Внаслідок безладів, будівлі училища було завдано серйозного збитку. Заняття були скасовані.

У цьому навчальному закладі три види студентів: перший – ті, хто належить до військової кафедри, офіційно вчаться на військовослужбовців, другий – ті, хто не належать до військової кафедри і вчаться як у звичайному інституті, і третя група – це студенти, за навчання яких платять фірми, з якими вони уклали договір. Останніх у цьому інституті 8 000 чоловік. Недавно ці студенти випускних курсів дізналися, що їхні дипломи офіційно не визнаються, як вища освіта, що і викликало обурення і масові безлади.

Один із студентів, на ім’я Пен Дун розповідає: «Саме те, що диплом, який нам повинні видати, – фальшивий, і викликало загальне обурення і невдоволеність. Спочатку бунт влаштували декілька тисяч студентів випускних курсів, а потім до них приєдналися й інші, всього взяло участь 6-7 тисяч студентів. Вони били всіх, хто намагався їх зупинити, били і студентів військової кафедри, розбили двері і вікна. Вони влаштували повний розгром на всіх поверхах інституту. Ці студенти були схожі на розлючених тигрів».

Студент додав, що на місце події прибула озброєна міліція, яка намагалася вмовити студентів припинити безлади. Студенти ж перевернули декілька міліційних машин. За словами міліції, для вирішення конфлікту найближчим часом повинні прибути війська з Нанцина.

Під час цього інциденту, для уточнення деталей того, що сталося, до адміністрації інституту подзвонив кореспондент. Людина, яка зняла трубку, сказала, що подробиць вона не знає, і порадила кореспондентам трохи менше цікавитися такими речами. Коли кореспондент подзвонив удруге, трубку зняв інший співробітник інституту, який відкинув факт масових безладів, і сказав, що нічого особливого не відбулося, що в будь-якому навчальному закладі є студенти, які не хочуть вчитися, тому і провокують різні конфлікти, але в їхньому інституті таких дуже мало. Він також відзначив, що до них, звичайно ж, будуть вжиті суворі заходи.

Того ж дня на деяких сайтах в Інтернеті з’явилася інформація про те, що Міністерство освіти і Військовий комітет не визнають дипломи цього інституту. У повідомленні також було застереження – у жодному випадку не поступати вчитися у цей інститут.

Після цього репортери зв’язалися з паном Ле, представником сліпих робітників, які подавали апеляцію. Ле пояснив, що це були працівники фабрик в районі Цзяньгань м. Ухань.  Вони подавали апеляції, починаючи з 1 червня 2006 р., але їхні прохання відкладалися міською управою і пов’язаними з нею департаментами. Заяви цих робітників ігнорувалися протягом майже 18 місяців.

Вранці 21 листопада, відчувши, що допомоги більше чекати нізвідки, вони зажадали зустрічі з мером м. Ухань. Це прохання було відхилене. Знаходячись у відчаї, робітники спробували пробитися в будівлю міської адміністрації. У відповідь міліціонери, які охороняли міську управу, почали бити їх.

Ле був збитий з ніг. Потім охоронці виштовхали робітників з будівлі муніципалітету. Наймолодшому апелянтові було 48 років. Ніхто навіть подумати не міг, що міліція може так поводитися із сліпими.

Ставши свідком цієї сцени, Чжан Ліхуа запитала: «Як ви можете бити цих сліпих людей?». Це питання стало причиною того, що озброєний поліцейський схопив її за волосся, побив до крові і заарештував прямо в будівлі міської адміністрації.

Сліпі робітники подавали скаргу, оскільки після закриття фабрик, де вони  працювали, вони не були внесені урядом в програму соціального забезпечення. Для цих людей сьогодні неможливо знайти інше місце роботи, вони не можуть заробити на життя. Вони відчували, що апеляція до уряду була їхньою єдиною надією.

Щорічно в цьому місці в День права проводять заходи з консультування громадян стосовно правових питань, і щорічно цього дня безліч людей арештовують. Цього року китайські апелянти проголосили це 4 грудня Днем апеляцій. Цього разу тут було особливо багато міліції та близько 500 співробітників органів у цивільному. Як каже пан Ло, як тільки апелянти наближалися до будівлі телебачення, до них відразу ж підходила група переодягнених співробітників правопорядку і силою затягували їх до автобуса, нічого не пояснюючи при цьому. Після того як заповнювався один автобус і виїжджав, приїжджав інший.

Пекінський апелянт Ван Цьянпін розповідає: «Міліціонери силою заштовхували апелянтів в автобуси. Багато хто чинив опір, але тоді їх били. Всюди було чути вигуки «Китаю потрібне законне управління! Потрібно, щоб закони управляли суспільством!» Була навіть схоплена жінка, яка не була апелянтом, а просто прийшла подивитися, що відбувається. Я бачив, що їй здавили горло так, що все її обличчя почервоніло».

Інший апелянт із Пекіна, пан Дун, сказав: «Влада консультує щодо прав людей, але все це не відіграє ніякої ролі, оскільки ті, хто створює закони, самі їх не дотримуються».

Пекінський адвокат пані Ер Юйлан сказала: «Китайський народ уже дуже довго терпить страждання спричинені владою, людям зовсім нікуди звернутися по допомогу, потрібно, щоб ще більше людей дізналося про цей День апеляцій і взяло в ньому участь. Зараз у Китаї закони абсолютно не захищають людей, просто чиновники, користуючись своєю владою, контролюють це суспільство».

Адвокат-правозахисник із Сіана пан Чжан Цьєнкан сказав: «Цей День права не що інше, як спроба влади примусити народ слухатись уряду, вони придумали безліч законів, і не дивно, що прості люди їх не знають. Якби Китай був країною, в якій закони відіграють керівну роль, то ключовим було б не те, як закони мають контролювати й управляти народом, а те, як вони мають контролювати чиновників. Потрібно в першу чергу навчити законам чиновників. Я працюю адвокатом уже багато років, можу впевнено сказати, що немає законів, які б могли контролювати чиновників. Вони можуть позбавити мене адвокатських прав, можуть посадити мене під домашній арешт, і мені нікуди буде апелювати на захист моїх прав. Доти, доки не припиниться тоталітарне однопартійне правління, закони завжди будуть нижчими за права можновладців».

Щоб завадити владі забрати ставок і зруйнувати прибережні споруди, Лі зі своєю сім’єю спорудили біля ставка невеликий навіс, під яким вони зараз постійно перебувають. За цей час місцеві чиновники кілька разів присилали туди найнятих робітників, щоб ті демонтували споруди, але Лі із сім’єю не давали їм це робити, в результаті багато разів виникали сутички. 1 грудня брат дружини Лі був поранений в одній з таких сутичок. Його дуже побили, від чого він отримав легкий струс мозку. 3 грудня Лі зі своєю сім’єю наділи на себе таблички, на яких вони висловили свій протест проти насильства, яке застосовується до них, і прийшли до будівлі місцевої адміністрації.

Увечері 3 грудня Лі передали через довіреного слова голови місцевого міськкому партії, який сказав, що якщо Лі зі своєю сім’єю і надалі чинитиме опір, то проти них будуть застосовані судові заходи. Вранці 4 грудня Лі Сяочуну зателефонували з відділу громадського порядку і сказали, щоб він прийшов до них на розмову. Лі, зрозумів, що його можуть схопити, і зараз він переховається то в одному місці, то в іншому.

Удень 4 грудня Лі зв’язався з редакцією «Міншенькуанча» і повідомив: «Сьогодні День права, але уряд абсолютно не діє законним шляхом. Сьогодні вранці кілька десятків чоловік із різних служб прийшли в наш парк, а також приганяли бульдозер і зрівняли всі прибережні споруди із землею. Моя дружина, мама і брат спробували перегородити дорогу бульдозерові, але їх силоміць завели в будиночок і замкнули. Мого брата дуже побили, важко поранили голову. Його знову відвезли в лікарню».

Біля моста Гуні було видно безліч саморобних транспарантів із написами «Святкування Першого дня подачі апеляцій», «Врятуємо батьківщину, врятуємо народ» і т. ін.

Один з апелянтів, пані Лі, розповіла: «Сьогодні для всіх нас дуже зворушливий день. Розгорнувши наші плакати й транспаранти, ми стали на коліна. Багато хто гірко плакав, співав пісню несправедливо скривджених людей. Багато хто, плачучи, волав до кореспондентів, щоб вони допомогли їм відновити справедливість».

Ще один апелянт поділився враженнями: «Я просто не міг стримати сліз. Багато з тих, хто прийшов сюди, це літні люди, інваліди, апелянти, які вже багато років добиваються справедливості, яких не раз за це били й ув’язнювали в табори».

Інший апелянт сказав: «4 грудня в Китаї День знання права й законів, а ми зробимо його Днем незаконно скривджених громадян. КПК цього дня пропагуватиме свої закони, а ми звертатимемося з апеляціями. Ми вважаємо, що справедливість не має державних кордонів, тому ми сьогодні звертаємося по допомогу до наших закордонних друзів. Адже на площі Тянь-ань-мень все ще висить напис «Солідарність людей усього світу»».

Сьогодні на місце апеляції прибуло немало співробітників пекінської служби безпеки, які спостерігали за тим, що відбувається, але вони не втручалися і не перешкоджали.

Апелянти також провели прес-конференцію, на якій закликали місцеву владу якнайскоріше звільнити всіх ув’язнених апелянтів і правозахисників.

Можна сказати, що це був перший найуспішніший контакт іноземних кореспондентів із китайськими апелянтами за багато років, на якому вони більше години давали інтерв’ю, а також передали кореспондентам усі свої матеріали.

4 грудня в Китаї День знання права. Цього дня численні апелянти збираються провести великомасштабний захід у Пекіні.

В їхньому письмовому маніфесті мовиться: «Щороку 4 грудня в Китаї проводяться заходи з підвищення у людей рівня знання своїх прав і законів, які організовує влада. Цього дня юристи виходять на вулиці і проводять безкоштовні консультації із правових питань, тому ми пропонуємо цей день зробити Днем апеляцій громадян, адже у нас, у численних апелянтів, теж має бути свій день».

«Роблячи спроби захистити й відстояти свої законні права, ми пройшли через багато років негараздів і бід, але результат дуже незначний. Наші одиничні голоси дуже слабкі й нечутні, давайте об’єднаємо їх, вийдемо на вулиці у всій країні і розповімо всім у Китаї і за кордоном про свої біди і про все те, що ми пережили, намагаючись відновити справедливість, щоб нас почув увесь світ!»

Версія китайською: http://www.epochtimes.com/gb/7/12/3/n1923414.htm