Blog

Представляємо вашій увазі колекцію Bottega Veneta Весна/Літо 2011, демонстрація якої відбулася 25 вересня 2010 року на Тижні моди в Мілані, Італія.

#img_gallery#

#img_left_nostream#Коли запитують, чи дійсно так важливо бути худим, багато хто може сказати, що, зрештою, це не має великого значення. Тим не менш, завдяки зовнішності знаменитостей і думку модних модельєрів, що прославляють надмірну стрункість, жінки почали вірити в різні міфи про те, як добре бути худими.

Дозвольте спростувати деякі з цих міфів і зробити спробу розібратися, що дійсно добре, а що ні.

Міф 1: худорба зробить вас щасливим

Факт: Абсолютно ні!

Визначення краси засобами масової інформації та індустрією моди засноване на нереальних уявленнях про тонких моделей. Справжній сенс краси, схоже, повністю спотворений.

Насправді щастя виникає від більш значущих речей: почуття самореалізації, добрих особистих відносин і позитивної самооцінки.

Міф 2: худі люди здорові

Факт: Те, що ви бачите зовні, може не відповідати дійсності.

Багато людей мають привабливе тіло, але страждають від різних внутрішніх захворювань, таких як травні розлади, хронічні інфекції тощо. Людина повинна перебувати в хорошій формі, як зовні, так і внутрішньо.

Щоб бути в хорошій фізичній формі, важливо зосередити увагу на здоров’ї духу й тіла, а не на досягненні якихось міфічних параметрів.

Міф 3: голодування – хороший спосіб скинути вагу та виглядати худим

Факт: Якщо ви будете морити себе голодом, то схуднете, але також заподієте шкоду вашому тілу.

Коли ви позбавляєте ваш організм необхідних поживних речовин, це позначається на функціонуванні м’язів і серця. Голодування також впливає на здатність протистояти інфекціям. І найстрашніше те, що при голодуванні у вас може розвинутися анорексія. Це серйозно зашкодить організму.

Позбавте себе від цього. Якщо хочете схуднути, їжте здорову їжу та виробіть здорові звички: частіше гуляйте, знайдіть щось, що змусить вас багато рухатися. Голодувати та страждати від анорексії – не вихід. І це не допоможе вам добре виглядати. Швидше за все, ви будете виглядати навіть ще більш хворобливо.

Міф 4: худі люди не повинні тренуватися

Факт: Фізична активність необхідна не тільки для людей із надмірною вагою, але й для худих людей.

Малоактивний спосіб життя може призвести до розвитку ряду хвороб, таких як цукровий діабет, гіпертонія або ішемічна хвороба серця, незалежно від ваги. Кожен повинен рухатися, незалежно від віку, статі та статури. Фізична активність знімає напругу, заряджає енергією та має численні позитивні результати, такі як сильні м’язи, суглоби та кістки.

Міф 5: худі люди не схильні до захворювань серця

Факт: Це поширена помилка. Худі люди також схильні до ішемічної хвороби серця. Якщо ви маєте високий рівень холестерину та високий рівень стресу в поєднанні з поганим харчуванням, незважаючи на те, що ви худий, ви все одно будете мати ризик серцево-судинних захворювань.

Міф 6: худі люди можуть їсти і не товстіти

Факт: Наші гени обумовлюють 50% факторів, що впливають на масу тіла, а решта залежить від нашої дієти та способу життя.

Ще однин важливий чинник полягає в тому, як саме ми спалюємо наші калорії та підтримуємо вагу. У кожного з нас свій унікальний процес обміну речовин, який може бути трохи прискорений шляхом вживання правильної їжі або виконання фізичних вправ.

Скиньте вагу, якщо це необхідно, і отримаєте здоров’я, але не моріть себе голодом. Кожен має унікальний тип статури та певну ідеальну вагу згідно з індексом маси тіла. Немає нічого прекраснішого, ніж здорова, життєрадісна та повна життя людина!

Китай. Держрада КНР опублікувала звіт «Прогрес у справі прав людини в Китаї 2009», в якому йдеться про скорочення числа апелянтів* у країні. Правозахисна організація Human Rights Watch розкритикувала звіт, а китайські ЗМІ розповіли про діяльність приватної організації, що, співпрацюючи з владними структурами, займається незаконними затриманнями апелянтів.

#img_left#В оприлюдненому 26 вересня звіті правляча в країні компартія заявила про «значні успіхи», яких домоглася влада в галузі захисту політичних та інших прав громадян.

Зокрема у звіті вказується, що кількість людей, які звертаються до уряду зі скаргами на чиновників скоротилося на 2,7% і що ця тенденція зберігається вже п’ять років.

Однак керівник азіатського відділення міжнародної організації Human Rights Watch Софія Річардсон вважає, що даний звіт зовсім не відображає реальну ситуацію з правами людини в Китаї, фактично він «прикрашає реальність».

Вона зазначила, що після пекінської Олімпіади в 2008 році китайська влада значно посилила контроль інформації, а також тиск на правозахисників та адвокатів.

«Комуністичній владі КНР не потрібно писати таких звітів, вони не грають ніякої ролі, натомість треба реально покращувати ситуацію і дотримуватися міжнародних договорів і своєї Конституції. Міжнародне співтовариство більше не може терпіти того, як китайські чиновники й органи безпеки грубо зневажають права китайських громадян», – сказала пані Річардсон.

За кілька днів до публікації даного звіту, китайський журнал «Економічний вісник» і видання «Наньфан Душібао» викрили кілька структур, які спеціалізуються на перешкоді заявникам звертатися зі скаргами до уряду.

Їх матеріал ґрунтується на результатах розслідування, які проводили кореспонденти протягом півроку, зібравши свідчення численних очевидців.

Зокрема у статті розповідається про зареєстровану в Пекіні на приватну особу компанію «Аньюаньдін». Ця компанія тісно співпрацює з усіма пекінськими представництвами провінцій, надаючи їм послуги по відстеженню та затриманню скаржників, які приїжджають до столиці. Найчастіше цих людей б’ють і позбавляють волі на строк до декількох місяців. За кожного заявника чиновники платять компанії кілька десятків тисяч юанів.

Мережа співробітників даної компанії розгорнута по всій країні. Для ув’язнення апелянтів компанія використовує різні занедбані склади і приміщення заводів. У народі ці місця називають «чорні в’язниці». Ці в’язниці неофіційні, але в той же час влада використовує їх у своїх інтересах.

Самі скаржники кажуть, що не одноразово намагалися подавати до суду на незаконні дії цієї компанії, але безрезультатно.

Довідка The Epoch Times:

* Китайські апелянти (заявники, скаржники) – це численні китайські громадяни, які зазнали несправедливого або незаконного ставлення до себе з боку місцевої влади, а також різних державних організацій. Ці люди подають апеляції у встановленій законодавством формі, у відповідні державні інстанції, звертаючись таким чином до уряду по допомогу і захист.

Однак, боячись втратити свої пости, місцеві чиновники різними способами намагаються перешкодити їм звернутися в інстанції провінційного або ж столичного рівня. Для цього вони тримають штат агентів, завданням яких є за допомогою залякувань, биття чи незаконного ув’язнення змусити апелянтів замовкнути.

Після дисидентів та інакодумців ця категорія людей є найпильнішим об’єктом «уваги» і контролю комуністичної влади. Чиновники суворо стежать, щоб з апелянти не контактували іноземні репортери, а також блокує репортажі про них усередині країни.

Активісти громадського руху «Стоп цензурі!» організували 29 вересня біля будівлі Служби безпеки України акцію «Чи збирає СБУ про мене інформацію?» За словами організаторів, проведення публічного заходу стало реакцією на випадки безпідставного збору інформації Службою безпеки про діяльність громадських організацій і журналістів.

Під час заходу, журналіст «Української правди» Сергій Лещенко, Директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар та громадські діячі вирішили з’ясувати чи прослуховувала раніше українська спецслужба їхні телефони, чи організовувала стеження, чи збирала будь-які дані, чи проводила оперативні заходи.

Щоб дізнатися про це, вони подали у громадську приймальню СБУ офіційний інформаційний запит. Відзначимо, що згідно з українським законодавством Служба безпеки зобов’язана дати їм відповідь на протязі місяця.

Всього акцію прийшли підтримати понад 50 учасників, у тому числі Артем Шевченко, ведучий програми «Знак оклику» на ТВі та Єгор Соболєв, керівник бюро «Свідомо».

У свою чергу, речник СБУ Марина Остапенко заявила, що в України немає переслідування журналістів і не може бути.

#img_gallery#

Представляємо вашій увазі колекцію Max Mara Весна/Літо 2011, демонстрація якої відбулася 25 вересня 2010 року в Мілані, Італія.

#img_gallery#

Нещодавно міністерство фінансів КНР повідомило, що за 8 місяців цього року державні доходи склали 5,68 трлн. юанів ($ 811 млрд.), що на 23,6% більше аналогічних показників минулого року. Це набагато перевищує передбачуване зростання ВВП Китаю в цьому році — 10%.

#img_left#Ця інформація привернула увагу багатьох аналітиків. Справа в тому, що вже протягом 16 років з моменту реформ фінансової системи КНР, зростання доходів уряду випереджає зростання ВВП Китаю.

Якщо порівняти з іншими країнами, то, наприклад, у 2007 році у США податкові надходження склали 18% ВВП, в Японії фінансові доходи держави становлять менше 10% ВВП. У Німеччині доходи держави становлять 23% ВВП. Якщо взяти показники торішнього ВВП Китаю, то доходи уряду за перші три квартали цього року склали від нього близько 22%. Це співвідношення в основному вище аналогічних показників у США, Японії та Німеччині.

Аналітики прогнозують, що на підставі даних за останні 10 років, у 2015 році державні доходи КНР будуть становити 32% ВВП, у 2020 році — 40% ВВП, а в 2024 — 50% ВВП Китаю. Однак якщо ґрунтуватися на даних з 2003 року, коли ця різниця почала різко збільшуватися, то вже в 2016 році вона складе 50%, а у 2022 році — 100% ВВП Китаю. Тобто весь валовий внутрішній продукт буде поглинений державою.

Кожен розуміє, що така ситуація неможлива. Тобто за 12 років, до 2022 року, в Китаї неодмінно відбудуться зміни. Або уряд скоротить податки і буде залишати більше грошей народу, або вся економічна фінансова система КНР звалиться.

З цих двох варіантів, певна річ, раціонально вибрати перший. Тільки якщо влада знизить податки, це дасть приватним компаніям простір для існування, і дозволить суспільству та економіці далі рухатися вперед. Але чи може так статися насправді?

Доходи уряду КНР складаються в основному з трьох частин: податкові збори, прибуток державних підприємств, доходи від продажу землі.

Податки є одним із найбільш важливих джерел поповнення бюджету, вони ростуть разом із зростанням економіки. В останні роки в Китаї спостерігається тенденція, за якої державне просувається вперед, а приватне відступає назад. Тобто держпідприємства безперервно розширюються, спираючись на монополію держави на природні ресурси, соціальні ресурси, а також привілеї у правах.

У зв’язку з цим середні і дрібні приватні підприємства поступово відходять назад. Протягом останніх двох років державні підприємства КНР вже стали загрозою для великих підприємств із іноземним капіталом.

Продаж землі також є вкрай важливим джерелом поповнення скарбниці.

Земля — це дефіцитний ресурс, незважаючи на те, що уряд має на неї всі права, він також має діяти на підставі законів і у відповідності з контрактами. Але це те, що уряд повинен робити за загальноприйнятою логікою. Для Китаю ж ці принципи далеко не є характерною рисою.

Фактично, саме продаж землі є основною причиною того, що в КНР доходи держави зростають швидше, ніж ВВП Китаю. Розрахунок тут іде на сотні мільйонів юанів (7 юанів = 1 долар США), це зачіпає величезні фінансові прибутки.

Китайська влада насильно змушує людей продавати їй землю за низькими цінами, також насильно переселяючи їх в інші райони, а потім за високими цінами цю землю продає. Кожна п’ядь проданої державою землі просякнута кров’ю і сльозами. Ці угоди дають значне зростання доходів держави протягом останніх років.

Деякі китайці описують це так: «Кожна п’ядь рідної землі — це п’ядь крові». За масштабами це значно поступається ситуації, яка була під час японської окупації, а по суті мало чим відрізняється від неї.

У цьому році напередодні Свята Весни [14 лютого — прим. ред.] жителі району Хуваньу міста Чаншу провінції Цзянсу отримали повідомлення про те, що протягом 15 днів уряд забере державну землю, на якій розташовані їхні будинки, для «використання в інших цілях».

Компанія-забудовник підписала з місцевим земельним управлінням договір, згідно з яким перша має право на використання землі протягом 70 років. Однак побудованим на цій землі будинкам тільки 10 років, а деякі мешканці переїхали туди лише 4 роки тому.

Відома економіст-аналітик Хе Цінлянь називає це «жінка знову виходить заміж». Проте це дуже м’яке порівняння. Я б назвав це точніше — «повторний грабіж». При такій формі доходів великі фінанси невичерпним потоком вливаються в кишені чиновників. Як людям повертати кредити, які вони взяли на купівлю житла, яке в них уже забрали?

Це мало турбує чиновників, які прагнуть до створення «гармонійного суспільства», тому що «хто ж змушував тебе народитися в Китаї»?

Автор Цзан Шань — економічний і політичний оглядач китайськомовної редакції The Epoch Times.