Нещодавно Україна відмовила в наданні статусу біженця китайцеві, послідовникові Фалуньгун. Причина – він не підпадає під визначення біженця, але представник цього китайського громадянина в суді впевнений, що це було зроблено під тиском китайського посольства.
Секретний лист
#img_left#Для китайця Сяо Луня (псевдонім) Україна вже стала другою батьківщиною. 10 років тому він приїхав до Києва вивчати російську мову.
Після закінчення університету повернутися до Китаю він уже не може, каже, що там на нього чекають тортури та навіть смерть.
«У Китаї 9 років відбуваються репресії послідовників Фалуньгун – системи самовдосконалення душі та життя за принципами істини, доброта й терпіння, – розповідає Сяо. – Ще до початку репресій я виїхав до України вчитися. Послідовники Фалуньгун у Китаї зазнають дуже сильних і жорстоких тортур, у них також насильно видаляють життєво важливі органи на продаж. А тіла, щоб приховати докази, піддають кремації. Мого близького друга в Китаї вбили…»
Більше року тому Сяо подав прохання на отримання статусу біженця. Рішення суду постійно переносилося, і лише у вівторок, 15 липня, він отримав документ із відмовою, датований 19 червня. Китаєць підозрює, що це трапилося через тиск Комуністичної партії Китаю (КПК), яка всіляко намагається приховати репресії, що відбуваються в КНР, і обчорнити Фалуньгун.
Представник Сяо, юрист Євгеній Верес, розділяє побоювання свого підзахисного. Він розповідає, що йому вдалося ознайомитися з відповідним листом у справі про надання статусу біженця, яку розпочали щодо китайця в міграційній службі. При цьому, йому заборонили робити копії цього документа, а згодом відмовилися показати його повторно, що, за словами Євгенія, перечить закону України Про інформацію.
«Лист був направлений у Державний комітет із питань міграції 13 лютого 2007 р. від імені директора департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ Б.М. Базільовського, – розповідає Євгеній Верес. – Я переписав дослівно те, про що мовилося в листі:
«На думку МЗС України і Посольства України в КНР подача громадянами КНР (їхні імена не вказуємо з міркувань безпеки) прохань може бути політичною провокацією зацікавлених країн, спрямованою на підрив активізації всього спектру україно-китайських стосунків.
…У посольстві КНР в більшості країн світу навіть введено додаткові посади дипломатів, які займаються виключно проблемою стримання впливу Фалуньгун за кордоном.
…Слід зазначити, що можливе надання Україною політичного притулку активістам руху Фалуньгун є вкрай небажаним, оскільки створить дуже небезпечний для КНР прецедент та неодмінно призведе до різкого погіршення двосторонніх відносин».
Пан Верес обурений тим, як українська влада йде на поводі в офіційного Пекіна: «Я не перестаю дивуватися, як від звичайного китайського студента можуть залежати двосторонні стосунки України та Китаю. Очевидно, що більш за все компартія Китаю боїться того, що яка-небудь країна засуджуватиме китайський режим за ті нелюдяні тортури, порушення свободи віри та інші фундаментальні права, які він здійснює стосовно безневинних людей».
Відмовляти ще можемо, давати статус біженця – уже ні
Окрім цього, Євгеній Верес додав: «Законність ухвалення рішення викликає великі сумніви. А саме, 18 червня цього року Уряд України позбавив Держкомітет усіх повноважень у вирішенні питань біженців, передавши їх іншому органу. Після цього офіційні особи Держкомітету в приватній бесіді 1-го і 8-го липня цього року неодноразово заявляли мені, що Комітет не може більше ні надати статус біженця, ні схвалити рішення про відмову. Незважаючи на їхні заяви, невідомо за яких обставин, уже 15 липня виникло рішення про відмову в наданні статусу біженця. Через це, я припускаю, що рішення було прийняте незаконно і справжніми механізмами його ухвалення, враховуючи вищезгаданий лист МЗС, цілком міг бути тиск посольства КНР».
Пан Верес переконаний, що цей лист є прямим доказом тиску на органи міграційної служби та ігноруванням фундаментальних прав людини в догоду дружби України з комуністичним режимом Китаю. «Дуже сумно бачити, що Україна піддалася цьому тискові й тимчасові економічні вигоди поставила вище за людське життя», – додав Євгеній Верес.
У Комітеті національностей і релігій ці звинувачення спростовують. Микола Ерух, директор департаменту міграції і біженців, каже, що рішення вони ухвалюють зважено й незалежно: «Ми аналізуємо країну, звідки прибула людина, політичну, економічну ситуації там. Ухвалення рішень ґрунтується на інформації з різних джерел, зокрема, правозахисних організацій і ООН. І ті, хто дійсно заслуговує на статус біженця, його отримують».
Молдова попереду України
За даними ООН, за минулий рік серед усіх апелянтів в Україні статус біженця отримали менше 2%. Регіональний радник із питань громадської інформації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців Наталія Прокопчук уважає, що це пов’язано з недосконалістю українського законодавства, а також із тим, що міграційні служби приймають непослідовні рішення. «Ми не згодні з такою політикою. Ми знаємо, що цей відсоток має бути вище, значно вище, як в інших країнах. Наприклад, в Австрії приблизно 40% із тих, хто звертається за статусом біженця, його отримують. Навіть у сусідній Молдові, країні, яка за рівнем розвитку відстає від України, цей відсоток становить 13,5%», – додала пані Прокопчук.
Правозахисники ж різкіші у своїх звинуваченнях. Вони стверджують, що заяви розглядуються поверхнево, а ситуація з правами людини в країні, звідки прибув біженець, не аналізується. При цьому деяких біженців після відмови відразу ж депортують. Подібно до того, як це трапилося з одинадцятьма шукачами притулку із Узбекистану в лютому 2006 р. і з одинадцятьма – із Шрі-Ланки в березні 2008 р.
Ірина Федорович, координатор проекту юридичної допомоги шукачам притулку ГО «Центр Соціальна Дія», відзначає: «Коли у нас трапляються випадки видачі та депортації, ми підозрюємо, що тут діють домовленості на вищих рівнях. Тобто Україні важливіше зберегти лице перед своїми економічними партнерами, тією ж Росією або Узбекистаном, ніж звернути увагу на те, що людина знаходиться в процедурі та вона під охороною міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції ООН про статус біженців. Цей документ був підписаний Україною в 2002 р., а значить, Україна згодна з тим, що „жоден біженець або шукач такого статусу не може бути примусово відправлений на батьківщину доти, доки його справу не буде належним чином розглянуто”. Окрім цього, примусове повернення заборонене також українським законодавством».
Пан Ерух каже, що Комітет відмовляє в основному нелегальним мігрантам, для яких Україна – транзитна країна на шляху до розвиненіших країн Європи. У випадку ж з китайським громадянином мав бути застосований так званий гуманітарний статус біженця, який не прописаний у нашому законодавстві.
Відповідно до української Феміди, після відмови рішення можна оскаржити через суд. За словами Євгенія Вереса, він збирається зробити це найближчим часом. Крім того, вже є позитивний приклад: у травні Окружний адміністративний суд м. Києва задовольнив позовну заяву китаянки-послідовниці Фалуньгун. Ухвала суду: дівчині дійсно загрожує небезпека в Китаї, і Комітет зобов’язаний скасувати своє попереднє рішення і видати їй статус біженця. Ось тільки в Комітеті кажуть, що ухвалювати такі рішення вже не в їхній компетенції.
Марта Когут. Велика Епоха
