«…дуже тяжко жити, усвідомлюючи, що є зло, і що ти нічого з цим не поробиш»
#img_right#Напередодні Олімпіади-2008 у Пекіні «Коаліція з розслідування переслідувань Фалуньгун у Китаї» (CIPFG) видала путівник по трудових таборах та місцях ув’язнення в Китаї, зокрема біля Олімпійського села. Це не єдиний такий путівник.
Незадовго до Олімпіади 1980 року в Ізраїлі був підготовлений до видання перший у світі аналогічний путівник, але по радянських тюрмах. Авторами цього видання були Елеонора та Авраам Шифріни, вихідці з Радянського Союзу, які приїхали до Ізраїлю в 1970-х роках.
«З 16 років я вважала метою свого життя боротьбу проти радянського уряду, проти радянської влади», — каже Елеонора Шифрін, редактор новин «7 каналу» ізраїльського радіо. В 16 років її не залишало почуття, що щось не так, не залишав стан, ніби вона весь час живе серед брехні. Висловити себе і свої відчуття допомагало ведення щоденника. Тоді вона була комсоргом школи, і тим не менш у щоденнику з’явився запис: «Помилка була в теорії Маркса, перебудовувати тут нічого, потрібно валити [режим]». Потім, коли почалася «перебудова», вона була зворушена цим написом, оскільки на той момент жодних знань у неї не було. Але в сім’ї існувала певна атмосфера, казати про ставлення до існуючої влади було не прийнято. «Татів дядько був розстріляний в 1937-му році як єврейський націоналіст та шпигун «Джоінт» за спробу організувати єврейську сільськогосподарську комуну. Бабуся була есеркою, вона творила революцію. Я розуміла, що маю виправити те, що робила моя бабуся. Тому був стан провини. Так з’явився самвидав».
Чоловік Елеонори, Авраам Шифрін, приїхав до Ізраїлю в 1970-х серед перших. Вона — в 1972. Їх об’єднала спільна мета. Спочатку в них було «враження, що вільний світ не бореться проти радянського комунізму, тобто не було усвідомлення, наскільки це злочинний режим».
Потрапивши на Захід та відчувши свободу, вони прекрасно розуміли, що в СРСР було пригнічення усіляких свобод. «Для нас стало ясно із самого початку, що поняття свободи неподільне. Неможливо боротися за чиюсь свободу, залишаючись байдужим до переслідування інших людей. Для мене та мого чоловіка, Авраама Шифріна, було завжди безспірним те, що комунізм — це ворог людей узагалі, це ворог людства, це ворог будь-якої релігії, ворог усіляких свобод. З ним потрібно боротися, як із втіленням зла в сучасному світі. Для нас це було матеріальним втіленням боротьби добра і зла. Боротьба, яку ми почали тут, була інформаційною боротьбою».
Вони почали збирати інформацію, таким чином сформувався інформаційний центр радянських тюрем і таборів. Інформацію здобували за допомогою зв’язків, що залишилися там.
Була зібрана маса фотографій. «Найжахливішим, — розповідає Шифрін, — коли ми збирали матеріали, були фотографії вбитих і замучених людей. Отримували показання свідків, що проводяться досліди на людях, адреси, де їх проводять. Нам не вірили, казали, що цього не може бути. Потім виявилося, що вони знали все це». Шифріни зробили документальний фільм про радянські табори. Видали більше 10 дослідницьких робіт, путівник по радянських тюрмах, про який уже згадувалося. До нього була вкладена мапа Радянського Союзу, на якій були позначені 2,5 тисячі місць ув’язнення, про які лише вдалося дізнатися. Книга зробила сенсацію, отримала звання «Книга року в Європі». Вона потрапила до рук парламентарів, що вплинуло на прийняття деякими країнами рішення бойкотувати Олімпіаду.
Про своє розуміння, що являє собою тоталітарний режим, Елеонора Шифрін каже переконано і свідомо. Тоталітарний режим, на її думку «виправданий тільки з позиції влади, яка хоче мати повний контроль над населенням. При такому режимі як комуністичний, з цієї точки зору, це оптимально. В Радянському Союзі нам морочили голову світлим майбутнім заради того, щоб ми легше ставилися до тимчасових труднощів соціалізму. Насправді, мети створення комунізму не було, це була ширма, а метою було управляти».
Шифрін вважає злочинним в самому корені ставитися до населення будь-якої країни як до злочинців. Вона переконана, що будь-яка жива розумна істота має право вибрати для себе потрібну форму правління, яка сприяє розвитку добрих якостей в людях і підтримує їх добробут. Така форма правління, на її думку, повинна відповідати їхнім кліматичним умовам, національним особливостям тощо.
Порівнюючи те, що було в Радянському Союзі, з тим, що відбувається зараз у Китаї, вона каже: «Те, що відбувається в Китаї, набагато страшніше того, що було в нас. Насправді Фалуньгун для комуністичного режиму значно більш небезпечний, ніж наш демократичний рух там. Тут мова йде про боротьбу добра і зла в чистому вигляді».
Якщо, за словами Шифрін, комуністичний режим уособлює зло, брехню, жорстокість, нелюдскість, то рух Фалуньгун несе в собі чисту ідеологію і «дає людям те, що в них відібрали на моральному рівні». Вона переконана, що мораль, яку комуністи в Китаї так старанно знищували, буде як «трава з-під асфальту пробиватися. І якщо цей рух поширився в маси, а є всі ознаки того, то падіння комуністичної влади не стане трагедією».
На її думку, число практикуючих Фалуньгун та факти падіння членства компартії Китаю взаємопов’язані, приклад того, що все більше людей звільняються від почуття страху заради високих ідеалів, сприяє тому, що це відбувається. Але факти свідчать, що в Китаї багато людей, переконаних у необхідності застосовуваної там жорстокості, режим виховує людей, а китайці дуже дисципліновані. Продовжуючи цю тему, вона каже: «Якщо розглядати китайську цивілізацію, то це був той же національний характер, але вони створили велику поезію, витончений живопис, створили такі витвори мистецтва, які показують тонкість душі. Є й те, й інше, питання в тому, які якості людини влада культивує».
Стосовно фрази, що тільки так можна управляти такою великою країною, вона заперечує: «Китай величезна країна, але не єдина велика країна. До Радянського Союзу Росія була величезною державою, яка управлялася не так уже й погано. Напередодні 1-ї світової війни Росія виходила на передовий промисловий рівень». На її думку, люди, які кажуть, що «тільки так можна керувати великою країною», просто шукають виправдання. І додає, подумавши: «… дуже тяжко жити, усвідомлюючи, що є зло, і ти нічого з цим не поробиш».
