Blog

26 травня у Києві біля арки Дружби народів розпочався другий Міжнародний турнір зі спортивного скелелазіння «Українські вертикалі».

Такі змагання проводяться у Києві вперше, торік «Українські вертикалі» проходили в селищі Українка Київської області.

У змаганнях беруть участь близько 80 скелелазів з 12 країн Європи, зокрема з Росії, Білорусі, Болгарії, Франції, Швеції, Німеччини. Серед учасників переможці та призери Чемпіонатів світу та Європи.

Для проведення змагань під аркою Дружби народів споруджено 5-метровий скелелазний стенд з трасами найвищої категорії складності, які досвідчені спортсмени долають без страховки.

В ці дні, коли країна прощається з першим президентом Російської держави Борисом Єльциним, проводиться аналіз заслуг та недоліків його правління.

#img_right#Про те, що Борис Єльцин відвернув країну від комуністичної системи управління, вивів на демократичний шлях розвитку, говорили багато політиків, і ця заслуга більшістю з них визнається беззаперечною.

Так як Росія грала ведучу роль в комуністичному союзі, після розвалу СРСР багато держав змогли вступити на вільний шлях розвитку. Таким чином, Єльцин поклав кінець існуванню комуністичного табору. Закінчилася епоха протистояння між комуністичними та вільними країнами, між двома таборами-супротивниками: демократичним та комуністичним.

Можна сказати, світ перестав ділитися на дві ворогуючі полярні сторони, коли будь-який конфлікт міг би закінчитися трагедією для всього людства в силу накопичених за роки холодної війни всіх видів зброї. Чи це добре? Здавалося б, дивне питання: країни мирно співіснують, протиріччя та конфлікти вирішують за переговорним столом, відстоювання своїх інтересів відбувається на основі законів економіки, бізнесу, нормальної конкуренції – що ж тут поганого?

Але в останні роки в Росії знову стали роздувати ідею багатополярного світу. Полярність, з точки зору того, що кожна країна має свій шлях розвитку, свої особливості, інтереси, – це природна полярність, яка відображає різноманіття цього світу.

Однак в Росії заговорили про полярність в той час, коли в країні відбуваються зміни, схожі з добою комунізму: посилення цензури та взяття під контроль практично всіх головних ЗМІ, жорстка централізація влади, зусилля силових структур, придушення будь-якого виступу, що йде врозріз з правлячою партією, зростання культу особистості, вибірковість у відношенні підпорядкування законам країни.

В чому полярність? В тому, що Росія стала тоталітарною країною, на відміну від вільних країн. Тоді чи потрібна народу Росії така полярність? На це питання можуть відповісти ті люди, які по власному бажанню прийшли проститися з першим демократичним лідером Росії, а також відгуки, що публікуються в ЗМІ.

Сьогодні коли уряд Путіна відмовився від багатьох досягнень Єльцина в розвитку демократичних інституцій, росіяни особливо гостро можуть відчути і оцінити сміливість та вірність першого президента демократичному шляху розвитку країни.

Найнебезпечніша тенденція, що намітилася сьогодні в Росії, – це зближення з окріплим комуністичним Китаєм. Це зближення проходить на фоні ряду подій, які наводять на думку про створення табору, подібного комуністичному за часів холодної війни, табору, який протистоїть вільним країнам і є полярним по відношенню до демократичних країн.

Судіть самі: російський уряд йде на конфлікт з демократичними країнами, не піклуючись про свій власний імідж, різко критикує однополярний світ, в ЗМІ йде установка на критику західних країн і особливо США, наступником Путіна почали висувати колишнього міністра оборони, який, отримавши великі повноваження, розпочав курс на нарощення воєнного потенціалу, побудову довгострокових планів в тісному співробітництві з Китаєм у воєнно-промисловій сфері.

Комуністичний Китай зміг перетягнути Росію на свою сторону для ще більш успішного протистояння вільним країнам. Найближчим другом Росії стає країна, в якій вчиняються масові вбивства та переслідування, я якій існують трудові табори по типу ГУЛАГу, яка використовує людські органи, видалені з живих людей в якості прибуткового бізнесу. Росія не тільки не осуджує ці злочини, а ще й збирається перейти до табору злочинця.

Сьогодні ще є можливість повернутися назад та оцінити ті досягнення, які російський народ зміг досягнути при Єльцині. Оглядітися та задуматися – чи хочемо ми лишитися цього та повернутися до епохи холодної війни?

Щорічно кожна друга неділя травня проголошується святом жінок, які подарували життя. Через щирі подарунки, букети квітів або сніданок у ліжко виражається пошана до матерів за їхню величезну роль у вихованні та підтримці дітей.

 

#img_left#У багатьох країнах в різний час проголошується свій власний День матері. Цього року в Австралії цей день співпадає з таким же святом у більшості країнах (Канада, ПАР, Данія, Фінляндія, Італія, Туреччина. Бельгія і США).

 

Хоча в кожній культурі існують свої особливі традиції і звичаї, всіх їх об’єднує безмежна любов до матері.

 

Історія Дня матері

 

Святкування Дня матері – це традиція, яка сягає корінням у стародавні культури, її сліди можна виявити в грецькій цивілізації раннього періоду, коли під час святкування приходу весни люди вшановували Рею – матір богів.

 

У язичницьких релігіях шанування матері виражалося не тільки матері-людині. Вшановування Матері-Землі можна ясно спостерігати в стародавньому Римі, культурі кельтів, Майя та інших доісторичних цивілізаціях. Християнський культ Богородиці також відіграв важливу роль у формуванні Дня матері, яким ми його знаємо сьогодні.

 

Багато в чому цьому особливому дню ми зобов’язані британцям. Приблизно з 1600 року вони відзначали свято, яке називалося Материнська неділя. У четверту неділю Великого посту проходило вшановування англійських матерів. Багаті підприємці надавали своїм службовцям вихідний день, щоб вони могли повернутися в сім’ї і провести один день із своїми матерями. Для створення святкової атмосфери виготовлявся особливий кекс з цукатами і коринкою, який називався материнським. 

 

Кекс готується з білої муки, прянощів і сухофруктів і, подібно до різдвяного пирога, покривається марципаном. Іноді він прикрашається маленькими кульками з марципана, які символізували 12 християнських апостолів.

 

У наші дні в США мати пов’язується не тільки з народженням, природою і церквою, але й з миром. Американська письменниця Джулі Вард Хауї прагнула добитися офіційного визнання Дня матері в усьому світі. Їй це не вдалося, але вона зуміла надихнути іншу американку Ганну Джарвіс, яка тепер відома, як «мати Дня матері». У 1914 році День матері був оголошений офіційним святом.

 

Майбутній День матері

 

Враховуючи всю цю багату спадщину, неділя 13 травня – чудовий привід висловити подяку жінці, яка народила вас на світ. В даний час це свято не уникнуло комерціалізації, але свою любов можна виразити не тільки подарунками. Сніданок у ліжко або звільнення мами від домашніх клопотів можуть стати гарним вираженням любові до неї. Чому б не повернутися до старих традицій і не випекти кекс з цукатами або якийсь торт? Мама зуміє оцінити цю увагу, що йде від чистого серця. А краще за все, замість того, щоб висловлювати всі подяки за один раз, зробити так, щоб кожен день перетворився  на день матері.

 

В товаристві „Теена" відбулася зустріч з в’язнями сталінських таборів. Вечір вів Михайло Хейфец – історик та письменник, який прибув в Ізраїль (1980 р.) прямо з Західного Сибіру (4 роки таборів та 2 роки – заслання)…

 

#img_right#Після виселення з Росії Йосифа Бродського (він поїхав у Америку) – видатного поета, лауреата Нобелівської премії по літературі, петербурзький письменник Володимир Марамзін вирішив видати (зрозуміло в „самвидаті") зібрання його творів, а М. Хейфеца попросив написати вступ до його збірки. Було це після введення радянських танків у Чехословаччину, і обійти таку подію Хейфец не міг. КДБ чомусь важливо було добитися від автора покаянного листа про вчинене. Але Михайло відмовився. Захоплює мужність людини: після винесення вироку, коли йому запропонували свободу в обмін на покаяння – він залишився вірним собі: віддав перевагу зоні, але не зрадив принципам!



Зі спогадами про сталінський терор виступили:

Майя Улановська – донька радянського розвідника Олександра Улановського, голови радянської резидентури в США. Після війни його з дружиною посадили. Так що в Маї, як і в мільйонів радянських людей, були свої рахунки з владою. В студентські роки Майя з друзями створили, можливо, одну з перших в ті роки підпільну антисталінську організацію „Союз боротьби за демократичну революцію". Вони не заперечували принципів соціалізму, але вважали, що Сталін їх перекрутив („вороги сталінської системи"!). З 15 учасників „лише 3-х розстріляли", інші відсиділи в таборах по багато років; але, враховуючи, яке було складене звинувачення, Майя говорила нам про відносно „м’який вирок".

Другий виступаючий, Фелікс Красавін, був засуджений „за образу видатного державного та громадського діяча" (зрозуміло – Сталіна). Хтось доніс… Він відсидів свій перший строк і невдовзі отримав – другий. Всього провів у таборах майже 16 років. Фелікс відзначив, що табір вчив його стійкості та мужності: „Ми пройшли в таборі життєву школу"… Взагалі на його думку, зони стали для радянських людей школою рівності, мужності та братерства: „Нас навчили в кінці кінців, що людей треба оцінювати не за расою та нацією, не за класом та статусом, а виключно за його душевними якостями".

#img_left#Несподіваною для мене виявилася зустріч з онукою Льва Троцького – Юлією Аксельрод, дочкою сина Троцького – Сергія Седова. Батька, звісно, розстріляли, а всю решту сім’ї відіслали в табори та на поселення в Сибір. Родичі довго приховували від молодших членів сім’ї чиї вони родичі і за що сидять. Юлія одного разу чула: її бабуся (по матері) комусь розповідала, що вони були проти шлюбу доньки, розуміли, чим це загрожує, але любов – виявилася сильнішою. В кінці 80-х Юлія Аксельрод покинула Радянський Союз… Її син живе в Ізраїлі…

Ефраїм Вольф – член підпільної організації єврейської самооборони, створеної після війни в Україні. Дивом Ефраїму вдалося вижити в гетто Жмеринки, але після війни молоді євреї зіштовхнулися з різкою ворожістю оточуючих та вирішили, що більше Голокост не повториться. Вони створили організацію єврейської самооборони, яку МГБ вдалося розкрити… Єфраїм декілька років провів у таборі на Півночі.

На закінчення, я хотів би додати декілька своїх міркувань. По-перше, „червоний терор" почав не Сталін, а Ленін. Сталін лише запропонував, розкрутив та довів до небувалих розмірів ідеї та практику свого вчителя. Крім того, вже в перших книгах соціалістів-утопістів (XVI – XVII століття!) згадана тюремна система для інакомислячих. Так що, очевидно, террор, в принципі, властивий соціалістичним ідеям. Корінь зла в тому, що соціалізм хоче ощасливити всіх. Скажімо, в Радянському Союзі було приблизно 200 мільйонів! Заради них – можна знехтувати одним або десятьома, або тисячею… Демократія ж передбачає, що держава повинна піклуватися та поважати кожного свого громадянина.

#img_center_nostream# #img_center_nostream# #img_center_nostream#

Мер Нью-Йорка Майкл Блумберг, підкріпивши свої розмови про глобальне потепління та підтримку екологічних рухів зеленою краваткою, приймав у себе колишнього американського президента Біла Клінтона, а також мерів деяких найкрупніших міст світу – Лондона, Токіо, Парижа, Сіднея, Йоганнесбурга, Берліна та Сан-Паулу. Вони закликали лідерів країн стабілізувати рівень викидів вуглекислого газу для боротьби з глобальним потеплінням.

#img_left#„Оскільки тепер ми безсумнівно знаємо, що глобальне потепління – це реальність, то питання, на яке ми повинні дати відповідь звучить наступним чином: «Яких заходів ми повинні вжити стосовно цієї проблеми?»"

Згідно однієї з теорій, збільшення концентрації вуглецю в атмосфері, який викидається транспортом та промисловістю, підсилює парниковий ефект, що в свою чергу веде до глобального потепління. Вуглекислий газ виконує функцію скла в теплиці: він затримує сонячне світло, що приводить до нагрівання Землі. Тенденція глобального потепління прискорює танення полярних льодовиків, змінює клімат і, що гірше всього, підвищує рівень світового океану.

 

Підтвердження цієї теорії для нас очевидне: погода стає більш теплою та мінливою. А людство продовжує викидати отруйні гази в атмосферу. Але в цієї теорії є і противники. Багато вчених, включаючи дуже відомих, легко заперечують зв’язок між підвищенням в результаті діяльності людини рівня вуглецю в атмосфері та підвищенням температури, яке, на їх думку, в основному залежить від сонячних циклів.

 

Коли ми починаємо розкидатися аргументами „за" та „проти" цієї теорії – наступає хаос. Правда в тому, що люди, втягнені в дебати стосовно глобального потепління, дотримуються цих двох протилежних точок зору, по більшому рахунку, переслідуючи певні цілі: політичний вплив, якщо ви політик, фінансування – якщо вчений, гроші – якщо це велика компанія. Я запропонував би меру та людям, які займаються цією проблемою, спитати жителів Нью-Йорка, чи є глобальне потепління на їхню думку реальним.

 

Ось що ми почули:

„Я вірю, що глобальне потепління – не пусті чутки, напевне це – реальність. Подивіться, що коїться з погодою з року в рік: посуха там, де повинен іти дощ, і повінь, де осади зазвичай випадають в невеликій кількості", – відзначає Річард Хіман, менеджер оптового магазину з Брукліна.

Йоссі Вейсман з району Квінс: „Коли весна приходить в середині січня – це говорить про те, що щось не в порядку".

„Ви тільки подивіться на пори року. В кінці весни вдарив мороз", – дивується Борис Балтов з Бронкса.

Так і є! Клімат на Земній кулі, де ми живемо, стає більш теплим, а погода – все більш хаотичною, починаючи теплими січневими днями і закінчуючи травневими морозами та посухою.

 

І все ж теорія глобального потепління – це найбільш критичне та спірне питання. Хіба не через наші викиди планета дедалі більше нагрівається, а клімат стає все більш мінливим? Однак єдине, що не підлягає сумніву, як сказав мер Нью-Йорка Блумберг, – це нагрівання планети та погодні зміни. Решта частини історії глобального потепління та його дослідження подібна безформним чорним парам з вихлопної труби вантажівки: в даний момент вони виглядають так, а в наступну хвилину = вже абсолютно по іншому.

Версія англійською

Мішель Пфайффер народилася в місті Санта-Ана в Каліфорнії 29 квітня 1958 року. Першу славу їй принесли ролі у фільмах «Обличчя зі шрамом» (1983),  «Леді-яструб (1985) », «Іствікські Відьми» (1987),  де вона працювала разом з такими зірками як Джек Ніколсон, Шер і Сьюзен Сарандон.

За роль мадам де Турвіль в однойменній екранізації романа  Шодерло де Лакло  «Небезпечні зв’язки» (1988),  Мішель була вперше номінована на Оскара, як краща актриса другого плану.  Згодом її ще двічі висували на отримання Оскара за ролі у фільмах «Знамениті брати Бейкер» (1989) і «Поле кохання» (1992), але нагороду вона так і не отримала.

Мішель Пфайффер була двічі  заміжня: за Пітером Хортоном (1981-1988) і голлівудським телепродюссером Девідом Е. Келлі, з яким вони одружилися в 1993 році і не розлучаються досі. У Мішель двоє дітей –  син Джон-Генрі (1994)  і прийомна дочка Клаудіа-Роза (1992).

Останніми роками Мішель Пфайффер мало знімалася, щоб приділяти більше часу своїй сім’ї. Проте після деякої перерви в своїй кар’єрі 49-річна актриса  знову повертається  на екрани. Цього року на екрани повинні вийти  відразу три фільми за її участю  – мюзикл «Лак для волосся»,  фільм-фентезі «Зоряний пил»,  і романтична комедія «Я ніколи не буду твоєю».

#img_gallery#

Поки я піднімався на гору Суншань, дощ перестав іти, та сонце пробилося крізь хмари. Я прийняв це як добре знамення на моєму шляху до „Чистої Землі Буддизму" – знаменитому буддійському Шаоліньському монастирю, який знаходиться в місті Денфен Китая.

#img_left#Але після 4 годин знаходження в храмі я зрозумів, що назва „буддійський" є лише фасадом.

Шаоліньський монастир: бізнес як звичайне явище

Як буддист я завжди, входячи в храм, запалюю фіміам. Запалювання фіміаму потребує певного етикету та благоговіння. Бажана хороша якість фіміаму, але це не повинно доходити до крайності.

Я був шокований, побачивши порядок запалювання фіміаму в центральному залі Шаоліньського монастиря. Найтонша паличка була товстіша за руку, діаметр найтовстішої палички був більше діаметра чашки. Кожна паличка була завдовжки в 4 фути.

В минулому, хто б дозволив собі настільки недбало палити такі дорогоцінні палички? Тому не важко здогадатися, що запалювання здійснювалося більше для збирання грошей, ніж для вираження поваги до Будди. Однак, будучи буддистом, я все ще вірив, що зможу запалити палички з чистим серцем

Коли я стояв у черзі, щоб купити палички для запалювання, я спостерігав, як шаоліньські монахи притягують в центральний зал туристів для виманювання грошей. Три монахи сиділи перед входом в зал та просили кожного відвідувача підписатися в молитовнику.

Потім монахи сказали, що настоятель монастиря буде співати молитви для того, щоб відвернути біди, і що після цього вони могли б купити палички для запалювання та виразити свою шану до Будди.

Якби людина, яка стояла попереду мене, не була би так одурена, теж саме сталося б і зі мною. Коли монах сказав, що ціна палички, яку він вибрав, була 6 000 юанів (приблизно US$770), турист збліднув. Уявіть, 6 000 юанів лише за одну паличку для запалювання!

Його дружина була близька до зомління і сіпала його за руку, щоб піти. Але монах, що стояв перед ними, сказав туристу: „Але, пане, ви вже написали своє ім’я в молитовнику". Таким чином, йому довелося перед статуєю Будди та під поглядами оточуючих зі скрипом серця уплатити названу ціну.

Я був збентежений та пішов. Якби я навіть міг дозволити собі заплатити таку ціну, я би все одно не став витягувати з гаманця такі гроші. Оббирати людей та ще і перед статуєю Будди – це ганьба!

По дорозі до виходу з храму я побачив, що двері в останній зал були відчинені, і люди поклонялися статуї та запалювали фіміам. Я подумав, що, може, тут не доведеться платити стільки грошей, я би міг покласти гроші в ящик для пожертви по своїм можливостям. Однак, як виявилося, я помилявся.

Я запалив паличку для фіміаму та зробив три земних поклони. Але не встиг я піднятися з колін, як до мене підійшов монах. Він сказав, що цей зал був для відвідувачів, які хочуть загадати бажання, і я повинен вибрати мішечок з благоговіннями, на кожному мішечку було написано шість рядків з поеми, і кожний рядок починався з числа. Він попросив мене обрати число з мішечка, який я вибрав.

Я обрав найменше число – 6, монах сказав мені, що кожне число означає сто днів, тому монахи будуть читати молитви за мене 600 днів, щоб мої бажання здійснилися. Він сказав, що кожен день коштує 1 юань, тому я повинен заплатити 600 юанів (приблизно US$78). В моїй душі було обурення та сором. Я виклав гроші на стіл та поспішив покинути це місце.

До того, як я покинув храм, я побачив гіда, що вів групу туристів. Вона казала: "Настоятель монастиря Ши Юнсінь дуже заповзятливий. Якби він не пішов до релігії, він міг би стати підприємцем або, можливо, авторитетним лідером комуністичної партії…"

Я промовчав. Як може настоятель буддійського храму бути близьким до бізнесу, грошей чи політичної влади?

Цей досвід змусив мене повірити, що тепер в святому Шаоліньському монастирі поклоняються грошам, а не Буддам. Де сьогодні можна знайти „Праведне місце Буддизму"?

Хайтень Луди. Велика Эпоха