Blog

#img_left_nostream#Закарпаття – найбільш благодатне місце в Україні для винограду. Тут весна настає вже в березні, а сніговий період триває всього лише один місяць. Завдяки помірно континентальному кліматові та захисту гір тут одвіку вирощують кращі винні сорти.

За найбільш відповідний рельєф для винограду вважається горбиста місцевість, яка в Закарпатті переважає. Тут рівнина займає тільки одну п’яту частку всієї території. Виноградники протягнулися на південно-західних схилах Карпат, а також на частинах середньодунайської низовини.

У пошуках винного скарбу нації ми вирушили до Ужгорода до відомого в цих краях дегустатора Федора Шандора, який нам повідав про всі таємниці сонячного напою.

Як нам розповів Федір, окрім самого напою, дуже важливу роль має ємність, або, простіше кажучи, келих, фужер, склянка, чарка й таке інше. Раніше склянки для вина робили з бичачої шкіри, так як головним уважався не вигляд, а її функціональність.

#img_right#А ось мартіні, наприклад, пили спочатку селяни Італії, які, щоб не померти від спеки, зачерпували суміш фруктів, що перебродили, з травами широкими кам’яними фужерами, які й стали прототипами сучасних келихів для улюбленого напою на вечірках.

Але все ж повернімося до вина. Цей напій дуже ніжний і примхливий. Він не любить ні шуму, ні струсів, ні тепла. За традицією келих із вином треба тримати тільки за ніжку. Пити треба повільно, поєднуючи з певними продуктами, щоб відчути багатий аромат і неповторний смак.

Мюллер-Тургау (Muller-Тhurgau). Дегустація почалася з білого вина. Воно вважається живим, тому його треба спочатку збовтати, щоб утворився подвійний обідок – показник того, що у вині є алкоголь. Потім треба глибоко вдихнути аромат, зробити невеликий ковток, збовтати вино в роті й лише після цього проковтнути.

Цього разу ми пили вино віком один рік і два місяці – цілком достатній термін. Як сказав Федір, чим старший сонячний напій – тим він гірший, чого не скажеш про коньяки. Вони чим старші, тим вважаються дорожчими.

У поєднанні з Мюллер-Тургау нам запропонували спробувати хуст – білий сир, що має м’який смак і зроблений із коров’ячого й козиного молока.

Совіньон (Sauvignon). Продовжили дегустацію ми ще одним білим вином із незвичайним різким ароматом і смаком, у поєднанні із сиром, який не знайти на полицях магазинів. Селіський – так називається цей унікальний сир, в якого навіть оболонка їстівна. Він також має специфічний запах і м’який смак. Щоб дійсно сповна насолодитися його ароматом, треба розрізати голівку сиру і дати йому полежати кілька годин.

#img_left_nostream#Каберне-Совіньон. Після білих вин ми перейшли до дегустації червоних. Цей сорт свого часу прославив Закарпаття. Як нам пояснив дегустатор, навіть якщо його збовтати, обідка не побачиш, оскільки в червоному вині є дубильні речовини, які додають напою терпкості. Ми відразу ж провели експеримент на своїх келихах. Як і казав Федір, обідка ми так і не набовтали.

Каберне-Совіньон нам запропонували у поєднанні з бринзою з овечого молока, яку також дуже складно знайти на прилавках магазинів. Вона має незвичайний смак і небагато солоніша за звичайної бринзи.

Цвайгельт. Після Каберне ми насолодилися ще оригінальнішим смаком й ароматом, тому що нам запропонували спробувати червоне вино не із сиром, а із шкварками. Я вперше чула про таке оригінальне поєднання. На смак виявилося не менш оригінально.

Дегустацію ми завершили, скуштувавши напій, який п’ють тільки сомельє. Але спочатку треба пояснити: дегустатори вина, щоб не пошкодити свій найважливіший і найніжніший рецептор, що відповідає за нюх, ніколи не п’ють вина. Але ж вони теж люди, і на заміну вину вони винайшли для себе інший не менш смачний напій, який, проте, не зіпсує головне їхнє надбання – ніс.

Закарпаття славиться не лише винами, але і коньяками, настоянками, медовухою, а ще медом, сиром, красивою землею та, звичайно ж, відкритими і добрими людьми. Не варто багато розповідати. Одного візиту буде достатньо, щоб полюбити цю землю назавжди й повертатися сюди знову й знову.

У кожного з них є своя зворушлива історія. Їх називають «не впливова категорія людей». Оскільки у них немає впливу, то їхнє життя дуже нелегке; оскільки у них немає впливу, то в них практично немає права голосу. В китайських ЗМІ та в інтернет-блогах майже немає інформації про них, і дуже рідко зустрічаються їхні постаті.

29 лютого південнокорейська газета «Щоденна газета Східної Азії» надрукувала  на своїх сторінках статтю про цей інцидент. Вищий чиновник з Міноборони Південної Кореї повідомив, що розкритий факт постачання  південнокорейською компанією підроблених автомобільних запчастин для армії з Китаю.

Як повідомляється, в липні минулого року  Міністерство Оборони Південної Кореї уклало договір з однією південнокорейською компанією про постачання 40 видів підшипників для військових машин. До грудня 2007 року ця компанія імпортувала підшипники з Китаю і передала їх для армії Південної Кореї.

Пізніше з’ясувалося, що ці підшипники  виявилися підробленими. При проведенні лабораторних випробувань Міноборони Південної Кореї, встановлено,  що  з 21 показника  18 – не досягають норми.

На  компанію-постачальника   поданий позов до суду.  Міноборони зараз в терміновому порядку  вивозить  назад  підроблені запчастини.

Сьогодні, щоб осягнути цю істину, не треба мучити себе сходженнями. Досить скористатися літаком. Вранці злітаєш над південноафриканським бушем, опівдні пролітаєш над екватором, в другій половині дня дивишся на фарби Сахари, увечері п’єш радлер в Мюнхені, а за північ сідаєш при майже нульовій видимості в московську завірюху.

Виходиш з тісного "Шереметьєво", і в обличчя б’є коловерть сніжинок. Просто як героєві Тома Хенкса у фільмі "Термінал". Хоч тут і холодно, але все таки приємно повернутися додому. Особливо після 86 днів відсутності.

Майже три місяці в країнах Південної Африки принесли не тільки деякий заробіток, але й масу нових вражень. Два місяці роботи і місяць подорожей відкрили двері в чотири країни регіону: Намібію, Ботсвану, Замбію і Зімбабве.

Гвіздком подорожі стала Намібія, по якій ми намотали, в цілому, понад 10 тис. км. (в основному, на орендованій машині). Від пустель до водопадів, від слонів до морських котиків, від хатин до палаців.

#img_left_nostream#Крім того, ми об’їздили автостопом основні міста Ботсвани і Замбії, а також проїхали по Зімбабве, колись економічно найуспішнішій країні регіону, а зараз яскравому прикладу "failed state" (пропащої держави).

Крім загару і (можливо) низки типових для континенту хвороб, результатом поїздки стали півсотні гігабайт фотографій, декілька списаних польових щоденників і, напевно, головне – відчуття Африки.

Африка – місце не для туриста, але для мандрівника і дослідника. Місце не для відпочинку, але для роздумів (часто гірких і болісних). Місце, яке швидше зненавидять, ніж закохаються. Але куди тягнутиме знову, приблизно так само, як метеликів притягує полум’я свічки. Вогонь, який Африка розпалює в серці, важко погасити.

#img_right#У найближчі місяць-другий в цьому щоденнику буде багато написано про цю поїздку: польові щоденники, фотографії, країнознавчий аналіз, враження. Але це буде потім. А поки мені належить відповісти на 250 листів у пошті, прочитати френд-стрічку за три місяці, ознайомитися з підшиванням Російського "Newsweek" за той же період, подивитися нові серії South Park’а, відіспатися у власному ліжку і перший раз в році пройтися по снігу від метро "Університет", тримаючи орієнтиром шпиль Головної Будівлі МГУ. На 19-му поверсі цієї споруди мене давно чекають невідкладні справи.

Далі буде…

Семен Павлюк – науковий співробітник кафедри «Соціально-економічної географії зарубіжних країн світу» географічного факультету МГУ. Мандрівник. Дослідник. Географ.