За словами Малдун, нове століття стане тихоокеанським або азіатським сторіччям. Малдун вважає, що Америка уступає своє світове лідерство Азії. Він сказав, що Азія нарощує економічну і політичну міць, у той час як в Америці зниження рівня моралі і відсутність принципів призвели до того, що вона не зможе залишатися провідною нацією.
Порівнюючи високе зростання внутрішнього валового продукту Китаю і застійну економіку на Заході, Малдун заявив, що система державного контролю Китаю “працює”, чого не скажеш про систему вільної економіки Заходу.
Швидке зростання нездорової економіки
«Це помилкова точка зору», – сказав з цього приводу Артур Валдрон, почесний професор кафедри Міжнародних відносин Пенсільванського Університету. Він є членом правлінь організацій «Freedom House» і «Jamestown Foundation». Професор Валдрон також є консультантом Міністерства оборони і Бюро Директора Національної Розвідки. Він часто виступає в Конгресі.
За словами Валдрон, в китайській економіці існують три проблеми:
1) сильна залежність від експорту: закордонний експорт становить до 39,7% від внутрішнього валового продукту Китаю, що робить велику частину економіки Китаю залежною від екпорту;
2) вкрай низький купівельний попит на внутрішньому ринку: рівень купівельної спроможності Китаю в 2007 році склав 35% у порівнянні з 70% у США і 56% у Японії;
3) величезні урядові витрати: 55% внутрішнього валового продукту Китаю – це урядові витрати та інвестиції у великі інфраструктурні проекти, такі як будівництво доріг, будівель. Це більш ніж у два рази перевищує відсоток у США (20%).
Професор Валдрон відзначив, що великі урядові проекти, як правило, не приносять прибутку. Уряд Китаю просто тринькає заощадження китайського народу на великі проекти в ім’я власного прославлення. «Це не можна назвати здоровою економікою», – зробив висновок експерт.
Д-р Джейсон Ма, аналітик китайського походження, часто коментує новинні програми телебачення «New Tang Dynasty», стверджує, китайська економіка, що швидко росте заснована на праці мільйонів робітників-мігрантів. «Приблизно 80% населення Китаю живе в сільських районах – це так зване «сільське населення». Більшість з них живе за межею бідності. Мільйони з них вирушають до міста в надії знайти роботу на будівництві або на заводах.»
Ма вважає, що такі люди є найчисельнішою дешевою і працездатною робочою силою у світі: вони працюють безупинно – крім триразового харчування й кількох годин сну на добу, їм більше нема чим зайнятися – в місті у них немає ані родини, ані друзів. Крім самого необхідного для життя, вони нічого не купують.
Ма відзначив, що саме ці робітники-мігранти і є справжні незнані герої економічного «дива» Китаю. Наявність такого величезного числа найманих робітників також пояснює такий низький рівень споживчого попиту (споживча спроможності) на місцевому ринку у внутрішньому валовому продукті Китаю.
Історія китайського робітника – будівельника Вей Чжунвеня – отримала Пулітцерівську премію журналу «Wall Street Journal» у 2007 році за кращий міжнародний репортаж. На думку Пола Е. Стейгер, головного редактора «Wall Street Journal», історія Вея – це «історія двох мільйонів робітників-мігрантів, які брали участь в гігантських підготовчих роботах Пекіна до Олімпійських Ігор 2008 року. Це історія про поневіряння, гідних пера Діккенса, історія, що викликала широкі відгуки і численні пожертвування від читачів з усього світу».
Китайський уряд – ефективно або неповноцінно?
Китайський уряд, спритно використовуючи контрольовану економіку, створив багато великих інвестиційних проектів. Ма сказав, що для сторонніх спостерігачів легко побачити «ефективність» китайського уряду, а не страждання і злидні китайського народу. Наприклад, здійснюючи проект греблі «Трьох ущелин», уряд конфіскував землі фермерів, виселив з будинків десятки тисяч людей, виплативши їм або незначну компенсацію, або зовсім нічого не заплативши. Ма відзначив, що такого роду «ефективність» непорівнянна з діями жодного уряду в демократичному суспільстві.
Китайський уряд також “досяг значних успіхів” в узгодженні різних скарг і прохань, що надходять від робітників, фермерів і активістів, які виступають за права людини, – партія просто направляє війська для їх приборкання. У 2004 році 90 тисяч фермерів провінції Сичуань, що зневірилися отримати відповідь на свої скарги з приводу відібраних у них земель для будівництва греблі, наважилися виступити з протестом. Уряд направив 10 тисяч військовослужбовців для вирішення цієї проблеми. Вжиті заходи “безпеки” не набагато відрізнялися від тих, що призвели 20 років тому до кривавої розправи на площі Тяньаньмень.
Десятки років китайський уряд успішно підтримував соціальну «стабільність» і «гармонію», необхідні партії для підтримки економічного зростання Китаю.
Минулого місяця у колонці коментатора «Wall Street Journal» Міністр фінансів Тімоті Ф. Гейтнер у співавторстві з Держсекретарем Хіларі Клінтон опублікував свої погляди на взаємини США і Китаю. Наприкінці була приведена відома китайська приказка: «Перебуваючи в одному човні, необхідно усім разом мирно перетнути річку».
Ма сказав: «Коли 60 мільйонів китайців розгойдують човен китайської комуністичної партії, то, перш ніж стрибнути в човен, потрібно розсудливо все зважити».
«Вода може не тільки утримати човен на плаву, вона може її також і потопити», – так звучить відомий вислів імператора Тайцзуна династії Тан (599-649 нашої ери). Під час правління цієї династії, Китай досяг вершини процвітання економіки, культури і мистецтва. Використовуючи наведене вислів, можна провести таку аналогію: люди (вода) можуть утримувати уряд (човен) на плаву, але вони можуть також і потопити уряд.
