Blog

Вашингтон. У таких країнах, що розвиваються, як Росія та Китай, корупція часто розглядається як неминучий побічний ефект ведення бізнесу. Журналістські розслідування та викриття у ЗМІ справляють невеликий вплив, оскільки суди і законодавці корумповані точно так, як і ті, ким вони управляють, мовиться у нещодавно оновленому дослідницькому звіті.

#img_right#Доповідь під назвою «Роль ЗМІ у корпоративному управлінні: свідчення з Росії», авторами якого є професор Александр Дік з Університету Торонто, Наталія Волчкова з Нової економічної школи Росії та Луїджі Зінгалес з Чикагського університету, проливає деяке світло на роль ЗМІ у бізнесі.

Компанії цих країн, деякі з яких належать державі, часто використовують у бізнесі закулісну тактику і свій вплив для чинення тиску на домашній ринок. Проте за межами своєї країни вони часто вимушені дотримуватися міжнародних етичних і ділових стандартів. Вони побоюються втратити обличчя чи, як кажуть професори, бути «знеславленими» перед міжнародним співтовариством. Тому їм вдається уникати викриттів їх корумпованої системи у міжнародних ЗМІ.

«Викриття матиме ефект тільки у тому випадку, коли аудиторія розділяє ті ж самі погляди», – кажуть професори. – Якщо російські бізнесмени більшістю акціонерів не сприймається як щось жахливе, то ніяке викриття не матиме сили». Таким чином, навіть якщо місцеві ЗМІ повідомляють про невідповідну ділову тактику, люди зазвичай просто не звертають на це уваги.

Далекосяжні наслідки корупції

Негативні повідомлення преси у країнах, що розвиваються, і країнах, які не дотримуються ринкової економіки, несильно впливають на поведінку керівництва, тоді як висвітлення тих самих дій в іноземних ЗМІ за межами даної країни може мати значний ефект і призвести до звільнень або пред’явлення судових позовів.

У державах зі стабільною, регульованою ринковою економікою викриття ЗМІ правопорушень керівництвом корпорацій часто призводить до ретельних розслідувань контролюючими організаціями. У США подібну роль виконують Комісія з цінних паперів і Федеральна торгова комісія. У результаті, можуть виникнути позови, відставки, звільнення, ув’язнення та великі штрафи.

Професори пояснили, що висвітлення в американських ЗМІ «значно менш серйозних порушень (ніж ті, що бувають у Росії) може стати причиною негайних відставок і звільнень». Один із прикладів – звільнення колишнього головного адміністратора нью-йоркської фондової біржі Ричарда Грассо через привласнення надмірної компенсації.

Висвітлення у міжнародних ЗМІ впливає не лише на долю корумпованих керівників на ринках, що розвиваються, але й на організації, що їх контролюють, і які недбало відносяться до своїх обов’язків із нагляду.

Якщо про подібну корумповану або шахрайську поведінку стає відомо за кордоном, це може створити таким керівникам перешкоди в отриманні позик на іноземних ринках, відштовхнути інвесторів, призвести до втрати прибуткових контрактів. Західні банки і транснаціональні компанії при розгляді альянсів серйозно ставляться до юридичного і політичного ризику.

Ділові магнати на нових ринках, особливо в Росії, стикаються зі складною політичною ситуацією. Для збереження чистої репутації вони вважають більш простим для себе шляхом отримання статусу біженця у разі зіткнення з політичними конфліктами у себе вдома або з інших причин.

Однією з головних причин збереження чистої репутації є бажання увійти до міжнародних бізнесових кіл. Одна з цілей, яких фірми на ринках, що розвиваються, жадають досягти, – це високий статус на міжнародному економічному форумі у Давосі.

«Негативні повідомлення у світових ЗМІ можуть викликати виключення керівників з цих бажаних соціальних кіл, або ж вони можуть не отримати впливову посаду у раді директорів компанії», – пояснюють професори.

Олег Деріпаска, один з наймолодших мільярдерів Росії, голова ради директорів РУСАЛу, виробника алюмінію, «був не допущений до участі у зустрічі в Давосі (у 2001 році) і втратив імідж одного з найвпливовіших лідерів майбутнього через судовий процес і несхвальні повідомлення у ЗМІ про пропонування хабарів, відмивання грошей, хабарництво й інші правопорушення», кажуть дослідники.

Критика «Газпрому» через ЗМІ

Вищезазначена доповідь була частково фінансована Вїльямом Браудером, засновником і головним адміністратором інвестиційної фірми Hermitage Capital Management і менеджером найбільшого фонду російських цінних паперів. Браудер виступив проти корумпованого керівництва «Газпрому», розумно використовуючи ЗМІ.

«Газпром», заснована у Москві компанія, частково державна газова і нафтова монополія, є одним з найбільших у світі виробників та експортерів природного газу. «Газпром» забезпечує приблизно чверть податкових доходів Росії. У нещодавніх повідомленнях стверджується, що «Газпром» вплутаний у використання тактики погроз, а також своїх зв’язків із російським урядом, щоб обмежити присутність конкуруючих іноземних енергетичних компаній, охочих працювати у Росії.

«Браудер звернув увагу на «Газпром», тому що «важко знайти місце, де було би більше зловживань з боку можновладних чиновників, ніж у Росії, і більшість порушень були очевидними та вимірними», – стверджує Дік у нещодавній статті «Хороші новини про погану пресу», опублікованій в «Knowledge@Wharton».

Браудер прагнув зав’язати відносини із репортерами. Він був відвертий, зізнавшись, що керувався особистими мотивами і мав за кінцеву мету отримання прибутку.

У «Газпрому» невеликий досвід стосунків зі ЗМІ. У 2001 році Браудер забезпечував «The Wall Street Journal», «Business Week» і «The Financial Times» інформацією про керівників «Газпрому», що «переміщували цінні внески компанії в організації, контрольовані друзями та родичами», – мовиться у статті «Knowledge@Wharton».

Незабаром після цього головного адміністратора «Газпрому» Рема Вяхирєва було звільнено з роботи, і в компанії були проведені реформи для запобігання порушенням. Наслідком успішного використання іноземних ЗМІ стало отримання великої вигоди для фонду цінних паперів Браудера – він зріс із 150 мільйонів до 1,5 мільярда доларів. Проте за свої дії Браудер став у Росії персоною нон-грата, оскільки через нього російська влада втратила свою репутацію в очах міжнародного співтовариства.

Висвітлення у місцевих ЗМІ має незначний ефект

У Росії місцеві ділові газети, навіть якщо вони й мають іноземних власників, роблять своїми новинами про корумпованість ділової політики невеликий вплив.

Гарний приклад – «Відомості», російська газета, що спільно належить Dow Jones & Co (видавець «The Wall Street Journal») і «Pearson Plc» (видавець «The Financial Times»).

«Вона видається російською мовою, і її читають лише російські політики та бізнесмени. У ході нашого дослідження було виявлено, що публікації у «Відомостях» не мають ніякого істотного впливу, оскільки в Росії може відігравати роль лише викриття перед міжнародними діловими колами», – кажуть професори.

Хайде Мальотра. Велика Епоха

Юлія Цігун. Велика Епоха

Союзи китайських студентів (CSSA) при японських університетах отримали вказівки від китайського посольства, що закликає їх мобілізувати всі можливі людські ресурси для надання підтримки естафеті олімпійського вогню в Нагані, яка пройшла 26 квітня.

#img_right#Джерела також повідомляють, що студентам видавали біля китайського посольства жовті футболки, а також кожен отримував пляшку мінеральної води й ручку. Всі витрати оплачувало посольство.

Крім того, учасники повинні були заявляти, що захід спонтанно організований неофіційними організаціями, які не мають ніякого стосунку до китайського посольства.

У джерелах також повідомляється, що китайське посольство в Японії отримало вказівку запобігти за будь-яку ціну протестам проти порушення прав людини в Китаї, на зразок тих, що пройшли у Великобританії та Франції.

У ЗМІ неодноразово викривався факт використання КПК (китайською компартією) зарубіжних китайських студентів у роботі для досягнення власної мети. Вона підбурює студентів і засилає в їхні ряди шпигунів для контролю над ними.

Вей Цзіншен, відомий китайський демократичний активіст указував на те, що КПК, з одного боку, обманює людей і робить їх фанатичними за допомогою контролю над китайськими ЗМІ. З іншого боку, за допомогою посольств і консульств вона погрожує й підкуповує зарубіжні освітні бюро і студентські союзи.

За словами Вея, зарубіжні китайські студенти перебувають під суворим контролем компартії. Студентські союзи в будь-яких країнах фактично є агентами китайської розвідки. КПК контролює студентів через студентських членів партії та студентів, які отримують фінансування від держави. У деяких студентів у Китаї залишилися сім’ї. Вони не впевнені в тому, чи зможуть залишитися закордоном у майбутньому, тому бояться, що можуть зіткнутися з проблемами по поверненню до Китаю, якщо не виконуватимуть указівок КПК.

«Так званий «патріотизм» провокується КПК умисне, – каже Вей. – Спотворене мислення – також продукт авторитарної політики КПК. Коли б не контроль посольств, пропаганда в ЗМІ і перешкоди шпигунів, я думаю, що багато студентів змогли б відрізнити правильне від помилкового».

Колишній голова студентського союзу: китайські студентські союзи – шпигунські організації

Доктор Лю Вей був головою студентського союзу в Манчестері, Великобританія, з 1998 до 1999 р. Він розповідає: «Кістяк студентських союзів призначається департаментом освіти при китайських посольствах або відділом освіти при китайських консульствах. Департамент освіти проводить із ними регулярні зустрічі. Чиновники департаменту згідно зі вказівками КПК ставлять завдання в політичній роботі, які зарубіжні китайські студенти повинні виконувати для розширення впливу КНР за кордоном».

Чжан Ян – колишній директор міжнародного департаменту китайського студентського союзу в університеті Тохоку, Японія, 1996 р. Він розкрив, що в студентському союзі є таємне партійне відгалуження, яке прямо контролюється китайським посольством у Токіо. Голова союзу часто міг читати секретні документи міністерського рівня. Він був призначений китайським посольством і відвідував партійні з’їзди в Китаї багато разів. «Японська поліція неодноразово розслідувала мої зв’язки з КПК», – каже Чжан.

На сайті китайського студентського союзу університету Теннессі в США відкрито сказано, що фінансова підтримка надається китайським посольством. У повідомленні від 14 квітня 2006 р. указувалося, що із загального бюджету союзу в 1700 доларів у 2005 р. 1400 доларів було отримано з китайського посольства. Ці гроші витрачалися на такі заходи, як проведення святкових заходів, присвячених китайському Новому рокові, прийомів для чиновників посольства та ін.

В Ірландії контактний телефон і адреса на сайті китайського студентського союзу – це адреса й телефон департаменту освіти при китайському посольстві. Це говорить про те, що, хоча студентські союзи на поверхні виглядають як неурядові організації, вони фактично належать КПК. На сайті китайського студентського союзу в німецькому місті Вюрцбург чітко вказано: «Всі фінансові витрати союзу бере на себе китайське посольство».

КРПФ (Коаліція з розслідування переслідувань щодо Фалуньгун) повідомляє, що два консультанти союзу китайських студентів у Колумбійському університеті – чиновники консульства Китаю. Голова й віце-президент отримували прямі вказівки з консульства. Вони отримували від 1500 до 3000 доларів щомісячно і регулярно відвідували консульство, для того щоб допомагати КПК здійснювати її політику за кордоном.

З інформації, розміщеної на сайті консульства, витікає, що з чотирьох важливих напрямів роботи три стосуються груп, до яких компартія відчуває неприязнь – Тайвань, Тибет і Фалуньгун.

Що має статися, щоб світ прокинувся? Олімпійські ігри в Пекіні наближаються, і до цього часу мало голосів було почуто. Це наштовхує на думку про те, що людство знаходиться в глибокому сні. Очевидно, що лише масове вбивство десятків тисяч людей, зняте на іноземні камери, зможе змусити замислитися про моральну сторону надання права на проведення Олімпійських ігор найбільшій країні світу з диктаторським режимом.

#img_left#Наприкінці червня сайт новин Бі-Бі-Сі кожного дня повідомляв про чергову жертву жорстокості. Спочатку одна телепрограма повідомила про те, що близько 60 лікарень та аптек в північно-східному Китаї продавали та використовували підроблені розчини. Чи бачили Ви ці маленькі трубки, до яких підключають для внутрішньовенного харчування, щоб підтримувати життя? Так ось, їх вміст був фальшивим! Вони вводили невідомо що, наражаючи життя пацієнтів на небезпеку. Слід також згадати зубну пасту китайського виробництва, яка нещодавно стала причиною смерті людей в Латинській Америці, і корм для тварин, від якого помирають коти та собаки… Список продуктів «made in China», які призводили до смерті, можна продовжити.

Після всіх цих скандалів міжнародна профспілкова організація «Playfair» заявила, що при виготовленні товарів з офіційною емблемою Олімпійських ігор використовувалася праця дітей віком до 12 років… В її звіті мовилося про «серйозні порушення прав робітників» на фабриках, що виготовляють ці маленькі сувеніри та у великих кількостях продають туристам, які ні про що навіть не здогадуються.

Того ж тижня були знайдені сотні загублених без вісті або викрадених дітей, які працювали як справжні раби біля печей для випалювання цегли в центрі Китаю. Їх б’ють, експлуатують, їх тіла покриті гноєм, вони охороняються собаками… і знаходяться під віддаленим контролем місцевих чиновників комуністичної партії, які набивають собі кишені грошима… Говорячи про економічне зростання Китаю, мені хочеться сказати про ганебну та жахаючу експлуатацію, як двигун економіки.

І країна, в якій творяться подібні звірства, удостоєна честі проводити у себе події такого всесвітнього масштабу як Олімпійські ігри? Обіцянки покращити ситуацію з правами людини виявилися пустими, і будь-яка організація, що виступає на захист цих прав, скаже, що нічого, крім погіршення ситуації, не спостерігається. При цьому світ продовжує залишатися сліпим і глухим, в той час як лунають перші дзвінки про зниження темпів запаморочливого економічного зростання. Навіть Стівен Спілберг, палкий викривач Холокосту, візьме на себе роль організатора церемонії відкриття. Так, Китай є співучасником геноциду в Дарфурі, весь світ знає про це. Я також хочу сказати, що там відбувається найстрашніший злочин проти людяності – вбивства в’язнів совісті для видалення їх органів та продажу іноземним пацієнтам для пересадок.

Згадайте про все це під час відкриття Олімпійських ігор 2008 в Пекіні. В той час, коли ви будете зачаровано дивитися яскраві вистави, в Дарфурі китайською зброєю будуть вбивати безвинних людей, декілька панамців несподівано помруть, почистивши зуби, мати буде шукати свою дитину, яка опинилася в рабстві біля печей для випалення цегли в Хенані, в’язня холоднокровно стратять, щоб продати його печінку багатому іноземцю, тибетця посадять в тюрму за зберігання фотографії Далай-лами, жінці насильно зроблять аборт або стерилізацію, оскільки завагітніла вдруге, журналіста відправлять в примусовий трудовий табір, тому що намагався викрити місцевих корумпованих чиновників, а на Тайвань будуть направлені сотні балістичних ракет…

Школярі часто придумують один одному прізвиська: образливі та не дуже, ті, що змінюються з часом, та ті, що прилипають до людини ледь не на півжиття, у всякому разі, на її шкільну частину.

Сучасний погляд

#img_right#Якось в магазині госптоварів я побачила графік роботи продавців. У всіх імена як імена: на касі Катя, Володя, Марина та інші, а ось у відділі сантехніки п’ять днів з семи працює Кирпич. І це виділено жирним шрифтом за касою на стіні для всезагального огляду.

Чомусь одразу згадалася фраза Гліба Жеглова з відомого фільму: „А у вас і імен-то немає, одні клікухи погані".

„Ну, Жеглов нам не указ, та і коли справа-то була", – скаже багато хто. Тоді давайте звернемося до „експертів", тобто до тих, хто живе в середовищі, де прізвисько – звичайне діло – до дітей, семикласників. Що вони думають стосовно цього?

„Мені здається, що прізвисько ставить людину на певний рівень відношень з тими, хто його так називає… Якби всі діти були порядними, відповідальними та добре вихованими, то нічого такого б не існувало". (Євген)

„Висміяти іншу людину намагаються ті, у кого своїх недоліків чимало. Тим самим вони ніби компенсують собі ці недоліки… Ідеальних людей не буває. Але, дозволяючи ображати себе іншим людям, ми втрачаємо впевненість у собі". (Марина)

„Прізвиська – це безперервні образи та приниження. Я намагаюсь уникати образ, але примусити себе не слухати їх неможливо. Я все більше починаю ненавидіти того, хто їх висловлює". (Катя)

Всі вищенаведені міркування стосуються негативних прізвиськ, які їх носіям зовсім не до вподоби. А ось проти прізвиськ, які подобаються або хоча б не викликають роздратування, діти зазвичай заперечень не мають.

Корінь такого неповажного ставлення до людини, яке проявляється в називанні його прилюдно не за ім’ям, а довільним образливим словом, бере початок в сімейному вихованні. Адже рідко хто з батьків робить зауваження своїй дитині, коли вона, розповідаючи про шкільні справи, називає однокласників за прізвиськами. А якщо зауваження не зроблено, то дитина починає вважати, що подібне дозволено і не виходить за межі загальноприйнятих норм поведінки. Але дозвіл, отриманий в сім’ї, в майбутньому стане життєвою програмою. Є про що подумати!

Коли Тутанхамона ховали в 1324 р. до н.е., його, як і будь-яку іншу поважну особу в Древньому Єгипті, поховали з численними скарбами, щоб він зміг узяти їх із собою в наступне життя. Але коли в 1922 році була виявлена його майже недоторкана ніким гробниця, ті скарби знайшли майже невикористаними духом покійного хлопчика-фараона…, за винятком одного – зникло вино. Глечики усе ще були в гробниці, однак вино з них зникло.

#img_left#Отут будь-яка розумна людина сказала б, що воно просто випарувалося за минулі 3246 років. Але я себе до таких людей не зараховую.

Фараон Тутанхамон, мабуть, усвідомив, що надмірне вживання вина погано позначиться на здоров’ї, якщо пити його за життя. Але як тільки вашу печінку успішно занурено в похоронну посудину, і ви гарантовано не опам’ятаєтеся вранці, відчуваючи бажання похмелитися – якраз час узятися за вино всерйоз. Зрештою, якщо ти не можеш трохи переборщити з вином, навіть коли ти мертвий, тоді яке це життя після смерті!

Ми знаємо дещо про такі вина, оскільки єгиптяни фактично винайшли винні етикетки. Вражаючі ієрогліфи на глиняних глечиках містили такого роду інформацію, як сезон збору винограду, ім’я винороба або назва виноробного цеху та якість вина – чи то вино вищої якості, або просте вино, що вживається залпом, або щось середнє між ними.

Вина фараона Тутанхамона мали червоний колір і п’ятирічний строк під час його поховання – дивно, наскільки вони були довговічними, якщо розглядати його з погляду рекомендованого в той час строку зберігання вин у льохах.

Протягом майже всієї історії людства, до й після поховання фараона Тутанхамона не існувало ніяких винних етикеток. Було неважливо точно знати, хто виготовив вино, або з якого сорту винограду воно було зроблене. Єдине, що вважалося важливим – це місце його виробництва.

У XVII столітті вино розвозили по тавернах у бочках, а продавали його в пляшках із чимось на зразок пробок, щоб рідина не вилилася. Врешті-решт, скляні пляшки стали улюбленими посудинами для зберігання вин навіть перед транспортуванням їх по тавернах. Причина вибору, головним чином, полягала в поліпшенні якості склодувної роботи й використанні більш практичного й ефективного стопора – пробки.

У XIX столітті розширився вибір різних форм пляшок, щоб дозволити покупцям довідатися, звідки прийшло вино. Пляшки з Ельзасу були високими й вузькими, з Бордоїль – мали високі «плечі», а пляшки з Бургундії мали низькі, з нахилом «плечі». Інформація про винороба (якщо така була) друкувалася на пробці.

Усі ці форми (та інші, звичайно) можна побачити на прикладі пляшок, які ми використовуємо сьогодні. У Європі дотепер використовуються традиційні форми пляшок для кожного регіону, але в Австралії ми розливаємо вина в будь-які форми. Однак зараз стало модним наслідувати форми пляшок із Європи. З цієї причини ми зазвичай розливаємо «Riesling» у високі тонкі пляшки, як то з Ельзасу, а «Рinot noir» – у пляшки з низькими, з нахилом «плечами», як з Бургундії, і так далі. Вибір форми пляшки залишений на розсуд виробника.

Але Австралія може пишатися тим, що ознайомила світ із винними коробками із краниками – зручними й ефективними посудинами для вина. І немає яких-небудь причин для того, щоб найкращі вина світу не розливати в такі коробки. Однак їх не розливають.

Інший наш винахід – кришка, що нагвинчується, – значною мірою більш успішний. Закупорене вино може стати невдалою історичною реліквією, якщо кришці, що нагвинчується, удасться підкорити світ. І, можливо, через кілька тисяч років хтось напише статтю про знайдені в могилі загадкові порожні пляшки XXI століття, із запечатаними кришками, що нагвинчуються…

Автор Стівен Томсон – головний лектор на тему вина з Винного товариства Австралії.