Blog

Після молебна пам’яті жертв політичних репресій до пам’ятників було покладено квіти та вінки  від імені лідерів політичних партій, а також колишніх політв’язнів і рідних репресованих.

Для письменника, політичного діяча Володимира Цибулько покладання кожного року квітів на  Биковнянські могили стало вже традицією. "Радянська влада, роблячи невелике добро, коїла велике  зло для українців, – говорить Володимир, – Кожна третя неділя травня для українців у цілому світі, де  б вони не були – день спогадів про невинно загиблих від сталінських репресій". 

У Биковнянському лісі, що розташований неподалік від Києва та його передмістя Бровари, більше 15 років тому було знайдено залишки людських кісток. Офіційна радянська пропаганда переконувала, що це кістки похованих тут жертв нацистсько-фашистських загарбників. Але пізніше з’ясувалося, що це коїв сталінсько-беріївський режим.

За даними Всеукраїнського товариства „Меморіал”, у 1930-40 роках органами НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ) тут було знищено понад 120 тисяч наших співвітчизників.

"Ми повинні не тільки максимально віднайти прізвища всіх, хто тут лежить, але й назвати поіменно   всіх катів, які це робили", – переконаний депутат Київради Микола Стельмах.

Відвідувачи "Биковнянських могил" переконані, що потрібно створювати музеї репресій, аби завжди  пам’ятати про невинно загиблих людей.

"Присутність такої пам’яті не дає переступити ані суспільству у своєму терпінні, ані владі у своєму нахабстві певної межі", – впевнений Володимир Цибулько. 

Биковнянський меморіальний комплекс жертвам комуністичного режиму було відкрито у 1994 році, а у 2001 – створено державний історико-меморіальний заповідник Биковнянські могили", який у 2006 року набув статусу національного.

Попри те, що протягом останніх років віддати пошану безневинно закатованим приходили перші особи країни, оформлення та передача цих земель у власність Меморіального музею ще не завершена. Існує загроза, що у будь-який момент ця земля може бути приватизована і віддана у власність приватним особам.

За матеріалами телеканалу NTD

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

Якщо ми звернемося до історичних даних, то побачимо, що перші наукові відкриття були зроблені кілька тисяч років до нашої ери. Наприклад, за даними вільної енциклопедії Вікіпедії, перше відоме наукове відкриття сягає 3000 року до нашої ери. У той час визначили, що тривалість астрономічного року на Землі становить 360 днів. Приблизно тоді ж було відкрите квадратне рівняння. Дещо пізніше, у 585 році до нашої ери було передбачено виникнення сонячного затемнення. У 540 році Піфагор вивів свою теорему про співвідношення сторін трикутника. Основи медицини заклав Гіппократ ще у 400 році до н.е. До теперішнього часу було зроблено безліч найрізноманітніших наукових відкриттів, якими ми користуємося і зараз.

Як же виникають наукові відкриття? Коли людство у своєму розвитку підходить до визначеного періоду, створюються умови для нових наукових відкриттів. У цей час люди вже готові до того, щоб скористатися новими знаннями. Така готовність іноді виражається у тому, що одні й ті ж наукові відкриття роблять різні люди в різних місцях світу, при цьому не спілкуючись і не обмінюючись інформацією. Деякі винаходи були винайдені двічі, а то й тричі, породжуючи суперечки про першість. Така ситуація склалася з винаходом телефону, та першість віддали Олександру Грему Беллу (Alexander Graham Bell), у 1876 році він отримав патент на свій винахід. Аналогічна ситуація виникла з винаходом простої канцелярської скріпки, телевізора, першим повітряним польотом, а також із винаходом інтегральної схеми, яка послужила основою для сучасної комп’ютерної індустрії.

#img_right#Видатні люди минулого намагалися формалізувати процес отримання нових знань і розробити механізм виникнення наукових відкриттів. Одним з таких учених був Рене Декарт. Він запропонував універсальний метод наукового пізнання. Аналогічну теорію запропонував Френсіс Бекон, який у ХVII столітті розробив деякий метод наукового відкриття на емпіричній основі послідовного розгляду частковостей і руху до узагальнень та висновків. Він був переконаний, що розробив спосіб набуття нового наукового знання, який може освоїти кожен. Він побудував досить складну схему індуктивного методу пізнання, в якій беруться до уваги досліджувані властивості предмета чи події, їх різні ступені прояву або непрояву, очікуваності прояву деяких властивостей або подій. Однак сучасна наука вважає, що на основі тільки індуктивних узагальнень неможливо зробити наукове відкриття. Наука сучасності виходить з припущень на основі досвіду дослідника, побудови логічних викладок, а згодом – пошуку об’єктивних доказів цих припущень.

#img_left_nostream#Рушійною силою багатьох наукових відкриттів сьогодні є допитливий розум людини, прагнення до пізнання нового або до незвіданого. Істотну роль також відіграє комерційний важіль і попит на певні наукові відкриття. Технічний прогрес спільно з комерційною складовою високотехнологічного виробництва здійснює стимулюючий вплив. Наукові відкриття щільно пов’язані з технічним прогресом і, в свою чергу, стимулюють його розвиток. У той же час впровадження нових технічних рішень дозволяє істотно збільшити прибуток і потім фінансувати нові наукові розробки. Типовий приклад такої взаємозумовленості – це розвиток електроніки та радіоелектроніки в минулому столітті, а в наші дні – комп’ютерних технологій.

Наукове пояснення будь-якого явища обмежується на рівні можливостей людини повторити, відчути і виміряти дане явище. Ті явища, які не вдається "помацати", побачити або логічно пояснити, наукою заперечуються і не розглядаються. У цьому і полягає велике обмеження сучасної науки, що стримує людство в його розвитку. Обсяг знань людства перший раз подвоївся у 1750 році. Другий раз це сталося на початку ХХ століття. Третій раз – приблизно в 1950 році. Така тенденція привела до явища, що називається «інформаційний вибух». У найближчому майбутньому знання людства можуть подвоюватися кожен місяць. Чи будуть тоді такими цінними й важливими наукові відкриття?