Blog

Незвичайне хобі канадця Джорджа Коуроуніса не для боягузів: він полює за ураганами. Більше 10 років Коуроуніс знімав урагани, торнадо, пустинні мусони, грозу й піщані торнадо по всій Канаді й Сполучених Штатах.

#img_right#Він знімав у безпосередній близькості вихори торнадо в Оклахомі й вулкан Ерт Ель, розташований в низині Данакіль в Ефіопії, найгарячішому місці у світі. Він був тут як тут, коли ураган Катріна в 2005 році спустошив північну частину узбережжя Мексиканської затоки США.

Ці стихійні явища й досліди Коуроуніса під час зйомок, лягли в основу шестисерійного фільму, прем’єра якого відбулася 6 березня на канадському каналі OLN. Цей фільм «Бурхлива планета» розповідає про пригоди Коуроуніса, оскільки він і його колеги подорожують туди, де природа демонструє свій характер.

«Я вважаю себе певною мірою дослідником, і їду в ті місця, які вкрай нестабільні, туди, де ураган обрушується на місто, або вивергається вулкан», – говорить Коуроуніс, котрий у даний час працює над фільмом про сніжну лавину в горах Селкерк у Британській Колумбії.

Лісові пожежі є ще однією природною стихією, яка потрапляє в поле зору камери Коуроуніса. Йому вдалося відзняти для фільму несамовиті пожежі в різних частинах Північної Америки. У 2003 році він зафіксував великі пожежі в Келовна й у вересні минулого року в Тандер-Бей, під час найсильнішої за останні два десятиліття лісової пожежі в регіоні.

Разом із режисером і продюсером «Бурхливої планети» Пітером Роуе, Коуроуніс пролетів у вертольоті над величезним полум’ям, знімаючи пожежників, які з іншого вертольота поливали ліс желеподібним газоліном.

«Іноді вам доводиться боротися з вогнем за допомогою вогню, для цього створюється штучна контрольована пожежа. Полум’я, напевно, футів на 200 було вище за дерева. Було так жарко, що коли я забрав камеру, яка була розташована зовні, у вертоліт, до неї не можна було доторкнутися».

У першій серії «Бурхливої планети» Джордж відвідує Оклахома Сіті – столицю сумно відомої Алеї торнадо. За рік близько 1000 торнадо обрушилося на США, і багато з них у районі Алеї торнадо. «Град там може бути розміром із бейсбольні м’ячі, – говорить Коуроуніс, – украй небезпечним.

Коли йде такий великий град, ми намагаємося якнайшвидше знайти притулок, тому що він може пошкодити вашу машину й убити вас. На щастя, великий град не часте явище, він трапляється, можливо, один або двічі разів у рік».

Коуроуніс не кидається в ці урагани, не підготувавшись. Його «шторммобіль» оснащений радіозв’язком і датчиком атмосферного тиску з антеною на даху, приладами для вимірювання сили вітру, і температури повітря, комп’ютерною навігаційною системою, і метеорологічною картою радіолокації.

Поки ураган Катріна прокладав свій смертельний шлях до північної частини узбережжя Мексиканської затоки, Коуроуніс і його напарник, мисливець за ураганами Марк Робінсон, без зупинки їхали від Торонто до Галфпорту, штат Міссісіпі. Вони стежили за ураганом протягом кількох днів і знали, що той повинен був обрушитися на узбережжі Нового Орлеану.

Мисливці за ураганами відсиджувалися в багатоповерховому, армованому сталлю, бетонованому гаражі на набережній океану, яка виявилася однією з найбільш постраждалих областей. Коли потоки води почали підніматися вище рівня землі, вантажівку перемістили на декілька поверхів вище.

«Напередодні вночі ми не спали, тому що знали, наскільки сильним буде шторм, – говорить Коуроуніс. – Це, безумовно, був найсильніший ураган, який я коли-небудь переживав, і коли він, нарешті, наступного ранку, обрушився на берег, то, неначе міксер, усе збивав впродовж восьми годин – був сильний вітер, багато води й літаючих уламків».

Для його друга Робінсона охота за ураганами перетворилася на своєрідну терапію. Раніше він страждав від депресії, але після того, як почав стикатися із природою в найбільш диких її проявах, то виявив, що його депресія зникла. Він супроводжує Джорджа в багатьох його пригодах.

Коуроуніс говорить, що завжди планує дорогу для відступу, тому запасає детальні карти й глобальні системи навігації. У нього є правило: не має значення, наскільки захоплюючий ураган або наскільки чудовий шторм, якщо хто-небудь потребує допомоги, зйомку урагану припиняють.

Щоб зробити зйомку діючого вулкана Ерт Ель в Ефіопії, Коуроуніс повинен був подолати 25 кілометрів найжаркішої у світі пустелі. Після того, як він одягнув алюмінієвий термотривкий костюм, його опустили на мотузці на 20 метрів униз на вкриту кіркою поверхню озера лави. Коли він там ходив, вулканічне покриття проламалося в нього під ногами, і він почав тонути, що змусило трохи похвилюватися.

«Все відбувалося немов би на іншій планеті, було таким ворожим, – сказав Коуроуніс. – Наявність отруйного газу нагадує Венеру або Марс».

У всіх ризикованих ситуаціях він не втрачав самовладання, не покладався на щасливий збіг обставин і зберігав здорову повагу до могутності матінки-природи. «Я ризикую, але ризик прорахований», – говорить він.

Ось чому під час грози він робить більшість зйомок із вантажівки.

«У торнадо ви можете бачити напрям, у якому воно йтиме, і ви можете передбачити, що відбуватиметься. Але із грозою все відбувається настільки швидко, що ви не встигнете почути гуркіт грому від блискавки, яка вас уб’є», – відмітив Джордж.

Відзнятий Коуроунісом матеріал був показаний на багатьох телеканалах, і впродовж останніх декількох років автор зробив більше 65 виступів у новинах Північної Америки, які почали переймати його досвід.

Те, що почалося як хобі, тепер стало повноцінною роботою для пристрасного мисливця за ураганами. Він жартує, що коли кліматичні зміни підуть повним ходом, в екстремальних погодних явищах, якими він займається, не буде нестачі.

«Зараз, справді, хороший час для цього, тому що більше стало екстремальних погодних явищ. Підвищення розуміння й залучення людини до того, на що здатна матінка-природа, можливо, зможе дати людям можливість краще підготуватися до майбутнього», – додав Коуроуніс.

Версія англійською

Льотчик Ешлі Міллс любить свою роботу, хоча вона має й деякі складнощі, наприклад, не збити кенгуру підчас приземлення на злітно-посадочних смугах у різних куточках Австралії.

#img_left#«Коли приземляєшся вночі, конче необхідно постаратися не зачепити кенгуру, – говорить він. – Я одного разу збив кенгуру, приземляючись уночі в Кунабарабрані. Він вискочив із темряви, і я не зміг не зіштовхнутися з ним. На борту ніхто не був травмований, але кенгуру не так поталанило».

Міллс працює в Службі повітряних королівських лікарів (RFDS), дуже популярної в Австралії команди лікарів, яка займається наданням медичної допомоги віддаленим громадам на всьому великому австралійському континенті. Заснована в 1928 році у Квінсленді, ця служба щорічно надає допомогу 234 000 громадянам, пролітаючи близько 20 мільйонів кілометрів і приземляючись 160 разів на день. У своєму арсеналі служба має 50 літаків.

По всій Австралії, починаючи від жителів периферії, які потребували термінової допомоги до мандрівників із великих міст, що потрапили в складні ситуації у віддалених куточках країни, ходить безліч історій про друзів і близьких, котрих урятувала RFDS.

«Я ніколи не забуду чудову роботу Керрі-Лі Хасан, медсестри з RFDS і пілота, – говорить Філс Джонс із Хея в Новому Південному Уельсі, онука якого врятувала служба. – У грудні 2000 року в нашої невістки Джуліан почалися передчасні пологи, дитина не очікувалася ще протягом 14 тижнів».

Оскільки в госпіталі Хея в той час не було анестезіолога, педіатра й операційного залу, літак RFDS був єдиною надією доставити Джулліан до фахівців, поки дитина не народилася. У той час як літак летів у Хей із Гріффіта поспішав педіатр, що знаходився за 160 кілометрів, щоб подбати про Джулліан на її шляху в Королівську жіночу лікарню Мельбурна.

Літак прибув вчасно. «Едді народився вагою всього 995 грамів. Я впевнена, що без допомоги RFDS він би не вижив, – згадує місіс Джонс. – Я не знаю точно, скільки часу їм потрібно було, щоб добратися до Хея, але це було зовсім недовго. Вони просто чудо! Я з гордістю за будь-яких обставинах ношу мої значки й сережки з емблемою RFDS, які дають прекрасну можливість почати розмову про неї».

Інший колишній пацієнт RFDS, Ален Девіс із Віндзора в Новому Південному Уельсі, був доставлений на літаку в госпіталь Броукен Хілл після нещасного випадку. Він зіштовхнувся на мотоциклі зі страусом ему на необжитій місцевості поблизу Квінсленда. «Для того щоб дістатися місця пригоди, їм вистачило всього дві години, – говорить Ален. – Днями я стільки ж витратив, щоб дістатися з Віндзора в Еппінг на сіднейському транспорті».

Для людей, що працюють у RFDS, їхня професія є перспективною, і одночасно приносить гострі відчуття. «Це найкраща робота у світі, – говорить повітряна медсестра Дайана Камнік із Дуббо в Новому Південному Уельсі. – Щотижня трапляються незабутні моменти. Вигляд заходів сонця й світанків із повітря, безпечна доставка пацієнтів або поліпшення їхнього стану в порівнянні з тим, що було, до того як їх підібрали. Я тривалий час працювала в різних лікарнях, і мені захотілося змін. Тут ти ніколи не знаєш, хто стане твоїм наступним пацієнтом, і з якими труднощами доведеться мати справу – чи буде це стан хворого чи погодні умови, і в якому куточку країни ви пообідаєте наступного разу».

Оскільки повітряні лікарі мають важливе значення для необжитої місцевості Австралії, вони безсумнівно продовжать літати й у майбутньому. Однак той, хто знайомий із цією службою, знає про постійну нестачу коштів. Хоча Співдружність і уряд Австралії забезпечують фінансування, кошти на ремонт, обслуговування й устаткування також надходять і із громадських пожертвувань.

«Необхідно пояснити людям важливість нашої роботи, особливо тим, хто проживає в містах, – говорить Камнік. – Нам необхідна не тільки матеріальна підтримка на покупку нового обладнання, але й моральна. Приємно, коли знаєш, що служба й робота, яку ми виконуємо, цінується в суспільстві. Це допомагає рухатися далі».

Місіс Джонс намагається заохочувати людей робити пожертвування для RFDS. «Я впевнена, що якби не RFDS, то в нас не було б Едді, якому зараз 6 років. Він така чудесна дитина, – говорить вона. – Потрібно допомогти RFDS сьогодні, а не чекати, поки самим знадобитися їхня допомога. Інакше, у них може не бути можливості прилетіти, коли це вам буде необхідно».

Звиваючись, вулицями австралійського міста велично пропливає дракон Сунь Лун. Це проходить урочистий великодній парад у Бендіго.

#img_left#В історії Китаю дракон був відмітним знаком імператора і асоціювався з королівськими персонами, оскільки він хоча не має крил, може літати і вважається царем небес. Це символ благополуччя, який віщує щасливу долю.

Кожного Великодня, знаменитий дракон Сунь Лун прокидається від сну в Музеї золотого дракона. "Церемонія "Пробудження дракона" в Бендіго унікальна, і не проводиться більше ніде в світі", – сказав Ду Лугун, організатор церемоній для місцевого великоднього параду.

Леви, варта дракона, виконують церемонію пробудження з великим піднесенням. Танці левів під стукіт безлічі барабанів і шум фейєрверків тривають декілька годин, але Сунь Лун з’являється тільки наступного дня і бере участь у параді.

Шерлі Міллард, одна з місцевих мешканок говорить, що Сунь Лун "схожий на друга, він такий прекрасний, коли проходить крізь ворота (Китайського музею) для участі в Пасхальному параді – він  просто дивовижний".

Щоб розбудити в драконі життя необхідно 52 людини, які розгойдують строкату голову і звивають довге тіло, демонструючи його пишність, що зачарувала 90 000 глядачів, які прийшли у понеділок на парад.

Всього в Бендіго вісім китайських драконів, але Сунь Лун є найзнаменитішим і найдовшим імператорським драконом у світі. Аніта Джек, куратор музею "Золотого Дракона", каже: "Справжня мета участі китайців у фестивалі Бендіго з подальшим придбанням дракона полягала в зборі коштів для підтримки місцевої лікарні. Аж до сьогоднішнього дня це залишається доброчинним заходом".

За ці роки традиція брати участь у процесії з драконом об’єднала багато китайців, вони з друзями і родичами приїжджають сюди щороку, щоб допомогти нести дракона.

"Дракони Бендіго повинні залишитися тут, – говорить 82-річний Де Лугун, організатор процесії. – Сім’ї зберігали цю традицію впродовж багатьох поколінь. У мене є внуки, які виконують роль як левів, так і драконів".

Участь у параді з драконом – важливе нагадування китайському населенню про "золоту лихоманку" 50-х років XIX століття, яку пережили багато тисяч китайців, що приїхали в Бендіго. Проте фестиваль з драконами за ці 130 років створив щось важливіше – соціальний зв’язок між  китайцями та іншими австралійцями, які зустрічаються і впливають один на одного, надав відчуття єднання і зберіг старовинні китайські традиції.



Цікаві факти про Сунь Луна:

– Зроблений  з очерету, шовку і пап’є-маше;

– Його покривають 4500 лусок, 90 000 люстерок, 30 000 намистин;

– Його голова, яку несуть постійно міняючись шість чоловік, важить 29 кілограм;

– Виготовлений в майстерні Ло Он Кі, яка зберігає традиції виготовлення драконів, у Гонконзі.

Філіпа Реймент. Велика Епоха

Загальновідомо, що вулиця Артема – найбільш загазована транспортна магістраль столиці. Але саме її перетинає затишний провулок Бехтерєвський з духовним центром – Покровським жіночим монастирем, міжнародним – фондом «Відродження» і дипломатичним – посольством Республіки Куба. Потрапивши сюди, можеш  геть забути, що знаходишся ти в самому центрі міста. Та схоже, ця ідилія скоро буде зруйнована…

Трохи історії

Як пише Л.А. Проценко у своїй «Історії Київського Некрополя», Покровський – наймолодший київський монастир, – засновано Великою княгинею Олександрою Петрівною в 1889р., вона ж і стала його першою ігуменею на ім’я Настасія. Землю для монастиря вона купила у київських міщан Герасима Диковського і Пелагеї Алпатової за 50 тис. крб.

#img_left#Навпроти головного собору монастиря було відведено майже гектар (0,8 га) під поховання черниць і громадян Києва. Ховали тут з 1890-х років за певну плату, що добровільно вносили родичі померлих, самі визначаючи її розмір. На 1922р. тут було поховано 839 осіб.

Наприкінці 1920-х років монастир, як і інші в Києві, був закритий. Він почав діяти в 1942р., але поховання там після 1943р. не проводились. Монастир був змушений ліквідувати кладовище. Деякі родичі переносили поховання на Лук’янівське кладовище, на яке перенесено і прах засновниці монастиря, а на місті поховання встановлено символічний кам’яний хрест. Нині на місці кладовища – плодовий сад із значно меншою площею, ніж займало кладовище.

Громадський цвинтар знаходився в межах між будинком на Артема, 46 (будинок Ватутіна – Корнійчука) й собором, тобто на території Інституту підвищення кваліфікації вчителів. Цвинтар називався Вознесенським і його можна побачити на мапі Києва за 1920 р.    

Все нанівець

30 січня цього року ТОВ „Лотос" повідомило, що воно має намір розпочати будівництво 17-ти поверхового житлового будинку на території дворів, що прилягають до будинків по Бехтерєвському провулку №3, №7/11, №13. Нині вже відомо, що будинок насправді матиме 24 поверхи, в ньому буде 157 квартир і така ж кількість паркінгів.  Київська міська рада рішенням від 19.07.05 №830/3405 виділила вказану земельну ділянку товариству в короткострокову оренду на 5 років для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку з приміщеннями загального користування. Поряд з новобудовою на місті існуючого спортивного майданчика та земельних насаджень планується спорудження підземного паркінгу. Але, згідно з існуючими санітарно-гігієнічними і експлуатаційними нормами, таке будівництво, розташоване безпосередньо біля споруд лівої частини Бехтерєвського провулка, поряд з Нікольською церквою Покровського монастиря, є грубим порушенням цих норм. Останній, до речі, внесено до об’єктів, що охороняються ЮНЕСКО.

#img_right#До того ж, заїзд і виїзд технологічного транспорту з вкрай перевантаженої вул. Артема на Бехтерєвський провулок створить значні  додаткові труднощі для руху інших транспортних засобів. Також неприпустима наявність такого багатоповерхового будинку поряд з будівлями дипломатичного представництва Республіки Куба. Зрозуміло, що в період будівництва буде знищена значна кількість зелених насаджень, а також єдині у цьому мікрорайоні спортивний і дитячий майданчик.

– Я вважаю абсолютно аморальним споруджувати будинок на кістках. – говорить мешканець буд. 7/11 по Бехтерєвському пров., Ігор В. – особисто я, ніколи б не погодився жити в такому помешканні. Просто вражає, що зараз можуть робити гроші! Та сподіваюся, загальними зусиллями ми цього свавілля не допустимо й 24- поверховий монстр ніколи не з’явиться біля наших вікон.

У лютому для протидії забудовникам, мешканці створили оргкомітет. Вони зібрали сотні підписів під листами-скаргами у відповідні установи, провели громадське слухання, але наразі ситуація лишається незмінною й попереднє рішення  Київради так і не було відмінено.

До речі, жителі Бехтерівського вважають громадські слухання, які відбулись 30 січня неправомірними, адже про них вони були попереджені через газету „Голос України" (№16(4016) від 30 січня 2007р.) в той же день.  Отже деякі з бажаючих прийняти у них участь так і не змогли приєднатись. Виступаючи від мешканців, Крихтін О. Є. запропонував вважати слухання такими, що не відбулись через відсутність депутата райради. Лишається дивуватись, яким чином в кінці протоколу цих громадських слухань міг з’явитись підпис Смика Р.П., депутата від Шевченківської районної у місті Києві ради

Що буде далі?

Не так давно відбулось урочисте освячення й встановлення двох хрестів на куполах  Миколаївського собору Києво – Покровського монастиря. За словами заступника Голови КМДА Віталія Журавського, столична влада хоче зробити подарунок релігійній громаді Києва, й до дня міста відновити 15 позолочених бань монастиря, що були зняті більшовиками. Міська влада планує виділити на будівництво понад 20 млн. грн.

Та на жаль, цю відреставровану красу побачити буде дуже важко, адже запланований 24-поверховий будинок перекриє собою вид на куполи з центру міста.

Лишається тільки сподіватись, що виданий Президентом указ №208/2007 від 15.03.2007 про заборону забудови центру Києва висотними й нестандартними архітектурними формами зупинить будівництво на Бехтерєвському, звісно, у тому випадку, якщо провулок зарахують до центра…

Цукор, як правило, розглядається як шкідливий продукт, якого краще уникати. І це справедливо, тому що надмірне споживання цукру підвищує ризик низки недуг, особливо ожиріння.

#img_right#Деякі дослідники, що вивчають вплив цукру на організм, зосередили свою увагу на солодких безалкогольних напоях. Цей вид напоїв особливо шкідливий, тому що містить велику кількість цукру (зазвичай дев’ять чайних ложок на бляшану банку об’ємом 11 унцій), і така кількість цукру вживається за один прийом. Надходження великої кількості цукру змінює біохімічні процеси в організмі (особливо виділення інсуліну), що може призвести до збільшення ваги. Крім того, високий рівень інсуліну, що виділяється після вживання солодкого напою, у довгостроковій перспективі, також може підвищити ризик виникнення діабету 2 типу.

У лютневому номері «American Journal of Public Health», американські дослідники вивчали зв’язок між споживанням солодких безалкогольних напоїв і станом здоров’я.

Це дослідження виявило взаємозв’язок між споживанням безалкогольних напоїв і діабетом 2 типу. Протягом восьми років під спостереженням перебувало більше 91 000 жінок. Було виявлено, що жінки, котрі споживають одну й більше банок содової в день, у два рази частіше хворіють на діабет 2 типу, у порівнянні з тими, хто випиває менше однієї банки на місяць.

Співробітники «American Journal of Public Health» пішли далі. Вони вивчили співвідношення між споживанням безалкогольних напоїв і інших різноманітних факторів, пов’язаних із харчуванням, і здоров’ям, включаючи кількість споживаних калорій, і масу тіла. В аналіз увійшли дані досліджень, проведених на кошти харчової промисловості, і результати незалежних досліджень.

Результати засвідчили, що дослідження, проведені на кошти харчової промисловості, вказували на меншу кількість фактів негативного впливу харчування на здоров’я, у порівнянні з незалежним дослідженням. Наприклад, незалежне дослідження виявило зв’язок між споживанням солодких безалкогольних напоїв і масою тіла, у той час як дослідження, фінансоване харчовою промисловістю цього не вказало.

Цей висновок також підтверджується нещодавно отриманими даними, які вказують, що дослідження безалкогольних напоїв, молока й фруктових соків фінансоване харчовою промисловістю дає значно оптимістичніші результати, ніж незалежне.

Один з авторів «American Journal of Public Health», доктор Келлі Броунелл (директор центру Руда з вивчення ожиріння й харчової безпеки Єльського університету), за повідомленням «Рейтерс», сказала: «Найбільша проблема науки в цілому й цій області, зокрема, та, що можна одержати перекручені факти, якщо дослідження, фінансуються промисловістю, тому що вона використає ці дані з метою реклами, та просування товару через ЗМІ». Доктор Броунелл підкреслила, що не слід зловживати солодкими безалкогольними напоями, а також обережно ставитися до досліджень, проведених на засоби виробників.

Доктор Джон Бріффа мешкає в Лондоні. Він працює лікарем, пише статті, та цікавиться натуральним харчуванням і медициною. Його сайт: drbriffa.com.

На Індійському тижні моди Wills Lifestyle India Fashion Week, який пройшов у Делі, свої колекції продемонстрували 58 індійских дизайнерів.

#img_gallery#

За допомогою Ху Цзя, відомого пекінського правозахисники нам знову вдалося отримати вісті про Гао Чжішена, – видатного адвоката і правозахисника, через 8 місяців після його затримання.

#img_left#Відтоді, як Гао був таємно арештований 15 серпня 2006 року, його сім’я була позбавлена зв’язку із зовнішнім світом. Людям не дозволялося відвідувати його, а за всіма відвідувачами стежили, їм погрожували і залякували їх.

Нам вдалося дізнатися  лише деякі новини про Гао за допомогою  Ху Цзя, який скоро стане батьком, і за яким також стежать 24 години на добу.

6 квітня Гао Чжішену нарешті вдалося зв’язатися з Ху Цзя по телефону, який негайно передав зміст розмови. Це перша новина від Гао з серпня.

Під час розмови він говорив про те, що йому довелося пережити в ув’язненні: тортури, промивання мізків, погрози, наклепницькі плітки і залякування його сім’ї. Хоча телефонна розмова відображає лише частину його досвіду, ми можемо сказати, що він не змінився і залишився таким же чесним, відвертим і порядним, яким був завжди.

Кажучи про свою сім’ю, він сказав: «Я боротимуся за свою сім’ю. Я не боюся бути ув’язненим у в’язницю знову, якщо це зможе поліпшити становище сім’ї і моїх дітей». Через годину після розмови з Ху Цзя телефонна лінія адвоката Гао була відключена. Багато друзів намагалися додзвонитися до нього, але безуспішно. Ми не знаємо про теперішню ситуацію адвоката Гао та його сім’ї.

Стенограма телефонної розмови Гао і Ху:

Гао: Як твоє здоров’я?

Ху: Чудово, я щойно повернувся з Гонконгу.

Гао: Моя сім’я схоже під спостереженням.

Ху: Я знаю.

Гао:  Ходить багато чуток.

Ху: Так.

Гао: Схоже, що моя сім’я зазнала осуду.

Ху: Щодо тебе ходить багато чуток і пліток. Я думаю, що багато людей не розуміють тебе. Вони ігнорують той факт, що ти і твоя сім’я зазнали переслідування і зосереджують свою увагу на тому, чи здався ти або чи зрадив ти інших людей. Я думаю, це дійсно образливо.

Гао: Так думають лише ті, хто вірять в ганебну КПК (Комуністичну партію Китаю). Кого я зрадив? Яких людей я зрадив? Я все роблю відкрито. Як я міг когось зрадити?

Ху: Я згоден.

Гао: Мені нічого приховувати, жодна людина не була арештована через мою провину. Але багато людей приймають цю точку зору.

Ху: Я розумію. Я трохи знаю загальну ситуацію. Твоя сім’я  досі знаходиться під спостереженням.

Гао: Я думаю, що злі сили КПК знають мене краще, ніж ті, хто обмовляють мене. Вони знають, що я за людина.

Ху: Я знаю, що тебе катували і твої ноги були пошкоджені.

Гао: Я кілька разів писав тобі листи, але не міг їх відправити.

Ху: Я розумію.

Гао: Я не можу нікому подзвонити.

Ху: Я знаю, я знаю.

Гао: Що я можу зробити. Моя сім’я буде доведена до смерті, якщо все триватиме так і далі.

Ху: Я розумію… найголовніше забезпечити спокійне середовище для Геге і Тяньюя (діти Гао).

Гао: Де взяти спокійну атмосферу для них?

Ху: Я знаю. Будь ласка, не хвилюйся, я  намагаюся над цим працювати.

Гао: Це дійсно болісно. Якщо я зачепив КПК, кажучи правду, то в чому провина моєї дружини і дітей? Двоє моїх бідних дітей! Весь світ повинен дізнатися про те, що з моєю сім’єю. А критики лише зосередилися на тому, кого ми зрадили. Це абсурд! Кого ми могли  зрадити?

Ху: Це сумно.

Гао: Я тут трохи скаржуся, але не хочу виражати незадоволеність. Ти знаєш, що ми за люди. Наша совість чиста. Ми самі повинні за себе постояти, правильно? Ми не хочемо бути морально зломленими.

Ху: Ми не дозволимо їм цього зробити.

Гао: Вони скоріше посадять мене у в’язницю, або перетворять мій будинок на в’язницю і примусять страждати всю мою сім’ю.

Ху: Я розумію. Гао, як багато людей навколо твого будинку – в коридорах і білому домі?

Гао: Понад сто чоловік.

Ху: Понад сто?

Гао: Понад сто чоловік щодня навколо.

Ху: Ти маєш на увазі і тих людей, які патрулюють по кварталу?

Гао: Так, так. Вони навіть прикидаються продавцями фруктів і овочів. Вночі поряд з будинком припарковується більше 10 машин.

Ху: Я розумію, я розумію…

Гао: Ми ніколи не зрозуміємо їхню логіку,  і чого вони добиваються.

Ху: Розумію. Це правда, що у в’язниці тебе тримали,  прив’язаним до стільця протягом сотень годин?

Гао: Протягом майже 590 годин, коротше кажучи, більше 580 годин.

Ху: Цілими днями!

Гао: Найдовше було 109 годин.

Ху: Безперервно?

Гао: Так.

Ху: Я розумію. Існує покаянний лист, написаний тобою 29 листопада, який був всюди поширений. У ньому йдеться, що ти не хочеш мати зв’язку із зовнішнім світом.

Гао: Ху Цзя, це написано на папері, але лише небагато людей, за винятком тих, хто дійсно турбуються про мене, як ти, знають, що стоїть за цим листом.

Ху: Тепер я розумію.

Гао: Я написав це так зване громадянське визнання в обмін  на 5000 юанів (600 доларів) для того, щоб моїй сім’ї було на що жити. Спочатку це був мій законний  заробіток. Із самого початку вони вибрали собі за ціль моїх дітей, мою дружину, членів моєї сім’ї в моєму рідному місті. Мій старший брат також провів у в’язниці 4 місяці. Вони хочуть довести мене до смерті.

Ху: Розумію… адвокате Гао, я можу повідомити про твою ситуацію?

Гао: Так, але я хвилююся за твоє здоров’я. Тепер ти фактично розділяєш мої труднощі.  Інші б не наважилися зазнати такого тиску.

Ху: Не турбуйся. Я роблю те, що повинен робити. Я не думаю про те, що станеться зі мною, інакше б не вступив на цей шлях. Ти дійсно багато чого пережив.

Гао: Мене не хвилює, що буде зі мною. Я турбуюся за своїх дітей. Чому вони стали об’єктом для переслідування в такому віці? КПК зараз посадила мене під домашній арешт, щоб відвернути увагу міжнародного співтовариства. Вони хочуть створити ілюзію для зовнішнього світу, ніби звільнили мене.

Ху: Так. Я теж так думаю. Їхня справжня мета – обдурити світ, щоб про тебе менше говорили. Люди можуть подумати, що ти вдома.

Гао: До 13 грудня мені говорили, що я буду засуджений до 6 років ув’язнення. Проте під час слухання справи 22 грудня прокурор надав нові свідчення. Бюро громадської безпеки в Пекіні заявило, що Гао Чжішен зробив великий внесок у розкриття злочинів, скоєних Фань Яньфеном, Тен Бяо, Ци Цзиюном та іншими.  Таким чином, бюро громадської безпеки оцінило мої заслуги. Насправді, їм необхідно було відпустити мене. Але спочатку потрібно було зганьбити мою репутацію.

Ху: Розумію, розумію.

Гао: Не знаю, що ще додати.

Ху: Я розумію твою ситуацію. Ти дуже самотній. Твої сусіди виїхали. І, наскільки я знаю, у Геге виникли проблеми з навчанням. Ви повинні були найняти репетитора, але це неможливо.

Гао: Репетитор не зможе прийти до мене додому.

Ху: Це правда. У Геге погані оцінки. Поліцейський навіть бив її. Її думки минулого року були повністю спрямовані на те, як допомогти батькові, не кажучи вже про психічну і фізичну травму, нанесену їй поліцейськими. Вони навіть били її. Її шпурнули на землю. Однокласники бачили це. Хтось із них подзвонив мені по телефону. Це вже занадто для маленької дівчинки. Я тоді знаходився під домашнім арештом. Мене найбільше мучить те, що я не можу нічого зробити, аби перешкодити поліції знущатися з  дітей та жінок.

Гао: Ху Цзя, я думаю, оскільки ми ще в Китаї… одного разу вони можуть нас вбити.

Ху: Хай вони це зроблять. З тих пір, як багато моїх друзів було незаконно ув’язнено, я готовий до цього кожної хвилини.

Гао: Я готовий до того, що мене знову можуть відправити до в’язниці. Я був засуджений. Отже я морально готовий. Я знаю, що в майбутньому зможу зіткнутися з неприємностями, тому мені сказали, якщо я шукатиму контакти із зовнішнім світом, вони… Але я все одно щодня намагатимуся  це зробити.

Ху: Розумію, розумію. Я розповім світові про те, що почув від тебе, щоб кожен дізнався про твоє станвоище.

Гао: Чим швидше, тим краще. Добре. Спасибі. Бувай!

Ху: Я знаю. Бувай! Спасибі!

Гао Лінь. Велика Епоха

Згідно з родоводом більш ніж сторічної давності, можна припустити, що нащадки Чінгісхана живуть у м. Чаояні, на північному сході Китаю в провінції Ляонін. Експерти вважають, що сім’я Бao – це нащадки 20-го покоління внука Чінгісхана, офіційне звання якого в китайській історії – Юань Тайцзу (великий предок династії Юань).

#img_left#Як повідомляє "Chinese Business Morning", сім’я Бао недавно зробила  надбанням громадськості дорогоцінні історичні документи, яким понад тисяча років, на трьох різних мовах: монгольській, маньчжурській і китайській. Серед старовинних документів, що зберігаються в секреті, – «Родовід Бао», який розкриває той факт, що рід Бао Гуанвень з міста Чаоян є нащадком Золотої сім’ї Чінгісхана.

Мати Бао Гуанвеня сказала, що родовід був виявлений абсолютно випадково, коли в 2002 році вона прибирала в сараї у дворі.

Родовий маєток сімейства Бао розташований в Хух-Хото – автономному окрузі у Внутрішній Монголії. Пізніше вони переселилися в Тумоте Юці, Внутрішня Монголія.  Вони слідували строго ієрархічній шлюбній системі, яка припускала, що аристократи роду Бао можуть одружуватися або виходити заміж тільки за представників роду Цзасаке (глава роду).

Один факт спантеличив дослідників: ці документи добре збереглися, враховуючи те, що впродовж сторіч вони не знаходилися в спеціальних умовах.

Фен Іжань. Велика Епоха

Початкова школа в селі Шанше району Сінфу провінції Шаньсі в Китаї зараз налічує 130 учнів і 8 вчителів. У 2001 році, коли її будівлю офіційно визначили аварійною, школа тимчасово переїхала в інше приміщення, яке випросили у жителя села.

#img_left#З того часу учні та вчителі чекали спорудження нової школи. За цей час та будівля, в яку вони переїхали, також прийшла в непридатність.

За словами директора школи, одного разу минулого року, коли він випадково штовхнув стіну, будівля захиталася. Він сильно злякався і терміново вивів всіх учнів на вулицю.

Зараз на всіх стінах школи є написи: «Увага, тут небезпечно!». Будівля настільки стара, що в кімнатах із стелі часто сиплеться сміття. У багатьох приміщеннях залишилася тільки половина даху.

Цього року, 8 березня, на відкритті навчального року після канікул, господар будівлі закрив двір на замок, пояснивши, що не може нести відповідальність, якщо щось станеться з учнями.

Врешті-решт, через 2 дні, школу відкрили. Між районним бюро освіти, адміністрацією села і господарем будівлі після довгого обговорення був укладений договір. У ньому було заявлено, що якщо щось трапиться з учнями, то господар будівлі не несе ніякої відповідальності.

Що стосується споруди нової школи, то районне бюро освіти заявило, що кошти вже давно виділені та відправлені, просто адміністрація села досі не може визначити місце для спорудження нової школи.

В той же час, адміністрація села відкидає подібну інформацію, заявляючи, що місце для нової школи вже давно вибране. Хто з них має рацію, учні та вчителі не можуть з’ясувати. Вони із завмиранням серця продовжують заняття в аварійних приміщеннях.

Версія китайською