#img_left_nostream#
Відома китаянка, вчений-економіст Хе Цінлянь розповідає про загадки китайської економіки.
Те, що Китай економічно сильний, як це стверджує пропаганда Пекіна, не відповідає спостереженням міжнародних фінансових експертів. Пекін на тлі світової фінансової кризи яскраво вітає себе з продуктивною потужністю і використовує алегорію Ноєвого ковчега: «Made in China» вилікує світову економіку і, подібно до «приводу», витягне Китай з болота.
Міжнародні економісти, навпаки, стурбовані китайським супер-міхуром зростання цін на нерухомість і переконані, що сконструйований комуністичним режимом за допомогою різних маніпуляцій шахрайський добробут неминуче призведе до спаду (депресії). Про іммобільність міхура вже було сказано багато, тому я хотіла б розповісти про китайську економіку в широкому сенсі.
Оскільки світова фінансова криза була викликана іпотечною проблемою – кредитами другого сорту в США, світові економісти зосередили свою увагу на п’яти факторах, які зумовили спад світової економіки: пасиви «поганих банків» («Bad Banks»), як безнадійна дебіторська заборгованість і ризиковані позики, поганий контроль банківської діяльності, масове безробіття, структурний дисбаланс світової економіки і непередбачені змінні величини на кшталт H1N1. Без сумніву, всі п’ять факторів присутні наразі одночасно в Китаї. Крім того, китайська економіка сама по собі є основою структурної нерівноваги у світовій економіці.
Ризик утворення бульбашок
Пасиви «поганих банків» Китаю з самого початку викликали занепокоєння міжнародного фінансового співтовариства. 900 мільярдів US-доларів безповоротних кредитів у Китаї, що взяті до 2007 року вже переварені. Це було досягнуто тим, що безнадійні кредити були упаковані у вигляді державних банківських вкладень і нав’язані у вигляді трирічних «стратегічних інвестицій» великій кількості міжнародних банків-гігантів. Після цього державні банки були переформовані в контрольовані державою підприємства, що котируються на біржі ринку акцій Китаю та Гонконгу. Це призвело до підвищення коефіцієнта достатності капіталу (CAR) протягом трирічного періоду, хоча ці «стратегічні інвестори» вийшли з гри.
З 2008 року Китай здійснює гнучку грошову політику, щоб впоратися з кризою. Одночасно криза банків у Китаї викликала знову велике збентеження у іноземних партнерів. Інформація, яку можна знайти в ЗМІ континентального Китаю підтверджує наступне:
По-перше, підвищений коефіцієнт достатності капіталу знизився через прийом колишньої безнадійної дебіторської заборгованості і привів до зниження якості банківського капіталу. Наприкінці листопада 2009 р. Комісія з регулювання банківської діяльності Китаю (КРБД) вимагала від великих китайський банків підвищення їх коефіцієнта достатності капіталу (CAR). За оцінками BNP Paribas, одного з провідних комерційних банків Франції та Європи, 11 великих китайських банків повинні були зібрати капітал у розмірі 300 мільярдів юанів (44 млрд. US-доларів), щоб досягти необхідного стандарту.
По-друге, в даний час Китай вклав занадто багато в нерухомість. Нерухомість в Китаї досягла 6,6% свого ВВП і чверть своїх інвестицій у капіталовкладення. Сума позик під нерухомість, яка видається китайськими фінансовими інститутами (включаючи позики будівельним компаніям та іпотеки приватного будівництва квартир) досягла багатьох трильйонів. Іммобільний міхур є ризиком для банківських кредитів.
По-третє, проекти під назвою «Програма 4 мільярди юанів» стали, швидше, інструментом центрального Уряду компартії Китаю, більше для утримання банківських позик, ніж для дійсного полегшення економічного становища. Так центральна інспекційна група компартії знайшла порушення в 2 151 із 2 472 проектів.
Насправді органи КРБД знаходяться під контролем центрального Уряду, в той час як центральний банк Китаю служить уряду гаманцем. Очевидно, що система спостереження над банківською діяльністю в Китаї вкрай слабка і КРБД не в змозі стежити за діями китайського Уряду через Центральний банк.
Експерт з Китаю Північно-західного Університету Віктор Ши впевнений, що економіка Китаю в дійсності – «сніжний ком, голова якого – Центральний банк, який може друкувати гроші у великих кількостях» (з журналу Forbes: на обкладинці якого стаття «Китайська бульбашка» "China’s Bubble").
Високе безробіття привело внутрішній попит в безладдя
Безробіття в Китаї – це дуже серйозна і вже давно існуюча проблема і – загадка. Перед Олімпійськими іграми в Пекіні, в серпні 2008 року колишній міністр з працевлаштування і соціального захисту Тянь Ченпін розповідав пресі, що число безробітних близько 250 мільйонів, з яких 200 мільйонів гастарбайтерів із сільської місцевості і 50 мільйонів місцевих жителів.
Інший чиновник компартії Китаю, Чжой Юн, співробітник центральної партійної школи, припускав, що число безробітних робітників-мігрантів, включаючи безробітних випускників ВНЗ, разом становить близько 50 мільйонів на 2009 рік.
Виходячи з цього, 300 мільйонів безробітних становлять 30% працездатних осіб (за віком) китайців. Це відповідає підрахунками, заснованим на даних минулих років, що опубліковані Управлінням статистики КНР.
Зростаючий рівень безробіття призводить до зниження споживання, при якому внутрішній попит у Китаї в останні роки ще більше знижується, особливо з 2009 р., коли ціни на нерухомість піднімаються Пекіном. Купівельна спроможність китайського народу сконцентрована тільки на ринку нерухомості, у той час як рівень внутрішнього споживання Китаю падає. Рівень потреби в житлі становив у 2008 р. 35,5%. І при цьому не тільки нижче, ніж у США в обсязі 70,1% під час великої депресії, але і нижче, ніж в Індії – 54,7%. З 1978 до 2005 року коефіцієнт споживання в Китаї становив у середньому 58,5% і був нижчим світового середнього коефіцієнта споживання – 76% протягом того ж періоду.
Дисбаланс економічної структури Китаю
Низький рівень потреби в житлі і високий коефіцієнт інвестицій – основні причини дисбалансу економічної структури Китаю останніх 30 років.
Китайська економіка – це «потрійна упряжка» ( "Three-Horse Chariot"), інвестиції – це одна з них (дві інші – це експорт і внутрішнє споживання). З 1978 по 2005 рік середній річний коефіцієнт інвестицій становив 21,1% у світі і 27,8% в азіатських країнах. Але в Китаї він зріс до 38,9%, і набагато перевищує розвинені країни. Після того, як Китай вступив до СОТ, дисбаланс китайської економіки надавав свій вплив і відбився в структурній нерівновазі світової економіки.
Найбільш виразно цей дисбаланс помітний в економічних взаєминах США та Китаю. З одного боку, рівень споживання в Америці найвищий у світі і залежить від високих заборгованостей приватних осіб і від того, як вони самі підтримують і стимулюють свою та світову економіку. З іншого боку, Пекін скуповує облігації позик США для посилення китайського експорту і для підтримки конкурентоспроможності та рівня споживання в США, завдяки чому США стане найбільшим торговим партнером Китаю. Проте, з початком кризи рівень споживання в Америці знизився і відбивається на експорті з Німеччини, Китаю і Японії, економіка яких знаходиться в сильній залежності від експорту. Це стосується також багатьох інших країн. Багато експертів в усьому світі вважають за необхідне введення нової моделі всесвітнього зростання економіки – незалежною від заборгованості приватних осіб і торгового дефіциту США.
Американці почали міняти свої звички – багато витрачати і мало відкладати, що призводить до того, що США отримує менше позик від Китаю. З середини грудня 2009 р. дані потоку готівки (кеш-флоу, «Cash Flow») федеральної резервної системи США за третій квартал показують, що коефіцієнт заощаджень американських громадян збільшується в середньому на 5% і стабілізується. У США в основному приватні особи купують папери урядових пенсійних фондів і частка іноземних інвестицій у пенсійні папери казначейства США впала з 54% в 2008 році на 27% у третьому кварталі 2009 року.
Відверто кажучи, підвищення рівня заощаджень для Китаю не дуже гарна новина. Тому що це означає, що найбільший ринок експорту знижує попит. Згідно даних управління статистики КНР, приріст економіки за перші три квартали 2009 року досяг 7,7%, з яких внесок кінцевого споживання у ВВП склав 4 процентних пункти, вклад інвестицій склав 7,3%. При цьому внесок в економіку експорту було з негативним значенням. Як раз через експорт «трійка» знаходиться майже в застої, в той час, як внутрішній попит поганий. За цих обставин Пекін продовжує роздмухувати «міхур нерухомості» і, як наркоман, нехтує всіма попередженнями.
Пекін змушує «іноземні ЗМІ» (такі «іноземні ЗМІ», які компартія інвестує) доводити, що Китай – це «Ноїв ковчег», що врятує світ від світової кризи, і вимагає очікувань, що Китай у наступні 10 – 15 років випередить США як економічного гіганта. Насправді ж дійсний «добробут» Китаю – це нераціональне перебільшення, засноване на іммобільності міхура. Якщо не знайдуться інші засоби для зцілення економіки Китаю, то вона стане «Титаніком», як тільки лопне “міхур”.
Хе Цінлянь, 1956 р.н., учений, економіст і соціолог, у даний час працює в Нью-Йорку. У своїй книзі «Пастка модернізації Китаю» вона розвінчує міф про «перетворення через торгівлю». На противагу іншим спостерігачам Китаю, що фіксують свою увагу на високих показниках ВВП, вона описує сьогоднішній Китай як країну, яка в суспільному сенсі «сидить на вулкані», який може вибухнути в будь-який момент.
