#img_left_nostream#Третій день триває сидячий страйк на двох машинобудівних заводах провінції Хунань. Робітники вимагають погашення заборгованості із зарплати та виплатити призначених ним дотацій. На заводах зупинено виробництво. Адміністрація заводів не йде на діалог із страйкарями.
Ці два заводи збанкрутили та перейшли до приватної власності. Після чого і почалися затримки по зарплаті робітників.
Починаючи з 8 квітня, робітники одного з цих заводів відключили електрику й зупинили виробництво, а на другому заводі електрику відключили 9 квітня. Страйкуючі робітники також блокують доставку на завод сировини. Таким чином вони хочуть змусити керівництво заводу почати з ними діалог. Проте до цього часу цей діалог ще не відбувся.
Один робітник розповів, що вони мають намір і далі страйкувати. Люди приходять і йдуть, їхня кількість постійно змінюється. Хтось зірвав транспарант, який вони повісили на воротах заводу. На другому заводі кількість транспарантів ще збільшилася.
Як раніше повідомлялося, сидячий страйк почали робітники заводу важкого машинобудування м. Чанша і машинобудівного заводу м. Хуаюнь провінції Хунань 7 квітня.
#img_left_nostream#Варшава. «Для того, щоб виразити незадоволеність країні – господареві Олімпійських ігор, можна використовувати багато методів, особливо, якщо цей господар – сумнозвісний порушник прав людини. І загальний бойкот – не єдиний шлях», – заявив на прес-конференції 17 березня польський парламентар Карол Карський.
Карський закликав парламентську асоціацію опозиційної партії "Право і справедливість" звернутися на засіданні Сейму до Міністерства закордонних справ і Комітету з фізкультури і спорту з тим, щоб це питання було розглянуто. І запропонував назву, яка дає однозначне визначення проблемі, – «Обговорення ситуації, що склалася навколо організації Олімпійських ігор 2008 у КНР, країні, яка порушує права людини і принципи, що містяться в Олімпійській хартії».
Така ініціатива зробила б Сейм Польщі першим парламентом у світі, що розглядає роль своєї країни в пекінських Іграх. Дата слухання, як очікується, стане відома через кілька днів.
За словами Карського, участь польських урядовців у проведенні Ігор розглядатимуть як «підтримку дій китайського уряду», таких як недавнє збройне насильство над жителями Тибету.
#img_right#Одночасно група польських парламентарів, які були в політичній опозиції до комуністичних лідерів Польщі в 1980-х, звернулася до уряду КНР. «Щодо Олімпійських ігор у Пекіні ми заявляємо, що КНР – диктатура, в якій порушуються права людини, особисті права, право віросповідання, права етнічних меншин, подібно до недавнього інциденту в Тибеті», – особливо відзначив помічник спікера Сейму Стефан Нєсєловський.
Апелянти, такі як постійні активісти «Солідарності», на зразок парламентаря Анджея Кзумі, сподіваються мобілізувати людей усіх шарів суспільства, включаючи олімпійських атлетів, щоб вжити всі види допомоги, допомогти звільнити політичних в’язнів у КНР, змусити режим поважати права своїх громадян. Вони закликали до загального бойкоту Ігор у Пекіні.
Парламентська група Польщі з проблеми Тибету зайняла сильнішу позицію. У листі, адресованому послові КНР у Польщі Чінь Сунь Жунміню, група заявляє, що у світлі «хвилі репресій» у Тибеті, ще не пізно обговорити міжнародний бойкот пекінських Ігор.
Заклик до Пекіна дотримуватися прав людини в Сеймі не новий. П’ять місяців тому на парламентській конференції з прав людини в Китаї щодо пекінських Олімпійських ігор висловилося багато спікерів і організацій. «Польська асоціація спортивних трансплантацій» (Polish Transplant Sports Association (PTSA)), Коаліція «Міжнародна солідарність» (World Solidarity), «Міжнародне товариство прав людини» (The International Society for Human Rights (ISHR)) і один з організаторів конференції – всі зайняли позицію проти проведення Ігор у Пекіні.
#img_left_nostream#Учора, 9 квітня, Ольга Харлан завоювала титул чемпіонки світу серед юніорів з фехтування на шаблях. Фінальний поєдинок Олі із спортсменкою з Китаю Чен Хіадонг закінчився з рахунком 15:13 на користь українки.
У півфіналі Харлан легко здобула перемогу над угоркою Бульдожо Олександрою 15:11. Проте найважчим для Ольги виявився поєдинок із співвітчизницею і подругою по команді Ніною Козловою: з перевагою у 2 удари (15:13) у важкій боротьбі пробилася Ольга в 1/8 фіналу. Про це повідомляє прес-служба Національної федерації фехтування України.
Для Ольги це не перша медаль на змаганнях такого рівня: торік Оля вже двічі завойовувала титул чемпіонки світу – в особистій і командній першості.
Одного удару не вистачило ще одній українці Ользі Жовнір для проходження в 1/8 фіналу: 14:15 поступилася Ольга Грегеріо Россела з Італії.
Неприємною несподіванкою став виступ цього дня українських рапіристів: Лопатенко Георгій, Юнес Клод і Погребняк Андрій вибувши з боротьби у 1/32 фіналу, зайняли відповідно 41, 42 і 43 місця, тоді як минулого року Георгій Лопатенко завоював на першості світу серед юніорів бронзу, а Погребняк Андрій є не тільки бронзовим призером першості Європи серед юніорів, але й неодноразовим призером і переможцем етапів кубка світу.
Нагадаємо, що юніорська першість світу стартувала сьогодні в місті Акіреалі (Італія), а з 6 до 8 квітня там же проходила першість світу серед кадетів.
9 квітня в м. Сибін з резервуару витекло понад 10 тон сірчаної кислоти. Сірчаними випаровуваннями отруїлися багато людей.
Увечері 9 квітня в результаті аварії з резервуару шириною 3,5 метра, довжиною 15 метрів і 1 метр завглибшки, розташованого на трасі Лінцзидун м. Сибін провінції Цзілінь витекло понад 10 тон сірчаної кислоти, що зберігалася там, і потекла до розташованого в низині селища. Через сильні кислотні випаровування багато жителів селища відчули себе погано і звернулися в лікарню.
Мобілізовані спеціальні бригади з ліквідації наслідків аварії.
Поки мама спала, 3-х літня донька дістала з шафи гаманець і, граючись, викинула за вікно з 17-го поверху 9,5 тисяч юанів (близько $1200).
Цей випадок стався в м. Шеньчжень провінції Гуанчжоу. Газета «Південне містечко» розповіла, що того дня опівдні пані Хуан прилягла відпочити і заснула. Її дочка гралася поряд з нею. За годину вона прокинулася і побачила, що дочки поряд немає, а на підлозі лежить гаманець, який спочатку був у шафі. Гаманець був відкритий. Коли вона взяла його, то побачила, що грошей у ньому не було. Її донька дуже жваво гралася біля вікна. А куди ж поділися гроші? Вона запитала у дочки, але та відповіла, що не знає. Тоді вона уважно подивилася навколо і побачила на підвіконні дві банкноти по 100 юанів. У неї застигло серце, коли вона припустила, куди могли подітися гроші. Потім вона підійшла до вікна і подивилася вниз, – на підвіконні сусідського вікна внизу лежали ще дві банкноти. Її припущення підтвердилися. Донька викинула за вікно всі гроші, які були в гаманці.
Під їхніми вікнами розташовувався бар. Хуан бігом спустилася вниз і почала розпитувати співробітників бару. Ті сказали, що сьогодні йшов «грошовий дощ» – з неба падали банкноти по 100 юанів, їх відразу ж підхоплювали численні перехожі, охоронцеві бару теж дісталося 4-5 штук. Засмучена Хуан пішла додому, коли вона зайшла до сусідів, які живуть поверхом нижче, вони не відкрили їй двері.
Спересердя мати кілька разів дала ляпаса свїй доньці, але та зовсім не розуміла, за що її б’ють. Хуан розповіла, що вона проплакала весь день, адже на ці гроші вони могли б прожити майже три місяці.
Коли кореспондент газети прийшов до них додому, щоб узяти інтерв’ю, вони якраз учили свою дочку відрізняти гроші від простих папірців. Батько, пан Юй, показував доньці різні банкноти і питав, що це і якої вартості банкнота, а донька повинна була відповісти. Він також розповів кореспондентові, що в їхньої дочки є погана звичка викидати речі з вікна. Вона раніше часто викидала маленькі іграшки та інші дрібні речі. Тепер вони на вікна поставили потайні клямки, які дочка не може відкрити. Вони також сподіваються, що можливо люди, які підібрали їхні гроші, прочитають цю статтю в газеті і повернуть їм хоча б частину. Адже вони заощаджували їх декілька місяців.
#img_left_nostream#Бестселер Фредеріка Бегбедера, що відкриває суспільству очі на гнилу суть реклами, чекав екранізації сім років. Власне кажучи, фільм цікавий не через прописні істини, які не без гумору висловлює колишній працівник рекламного агентства, скільки через цікавість: чим в черговий раз порадує нідерландець Ян Кунен, який зняв у 1997 році безбашенного "Добермана".
Традиційний для Кунена кліповий монтаж і відсутність довгого розхитування: сів і поїхав. Проте, найкраще у фільмі — винахідливі переходи від однієї сцени до іншої. Все інше задовільно тривіальне. Здається, що творчий почерк Кунена з часів "Добермана" абсолютно не змінився, чому світ реклами в його фільмі виглядає досить архаїчно.
У фільму є дві альтернативних кінцівки, які є копією початку. Тобто, у фільму є два альтернативних початки, що досить незвично. Октавіан, який стрибнув із даху, пролітає мимо "правильного" життя, зображеного на… рекламному плакаті. Правильне життя — це мирне існування на лоні природи, далеко від безглуздої міської суєти, тобто, те існування, до якого він звертається в другій альтернативній кінцівці. Але це теж ілюзія. Закільцованість, безвихідність є рефреном фільму. Герой фільму плодить ілюзії, але сам же ними харчується, перетворюючись на змію, яка кусає себе за хвіст. Він смутно усвідомлює, що є вигаданим персонажем фільму, колекційний дівіді з яким продадуть за 99 франків. Навіть померти спокійно не дадуть, на відміну хоча б від хом’яка, клітка з яким знаходилася в його прикрашеному бірюльками кабінеті. Вічна сансара.
В ролі Октавіана, короля слоганів і рекламних концепцій, знявся Жан Дюжарден, зовні досить схожий на Бегбедера. У фільмі є один примітний момент. Октавіан вважає рекламний ролик мистецтвом, і його обломлює, що йому доводиться підкорятися вимогам тупих замовників. Октавіан йде тупиковим шляхом розвитку, і це приводить його до деградації. Як відмітив ще В.Набоков, "реклама — це вульгарність", і яка б вона не була дотепна і барвиста, все одно її суть — втюхування товару споживачеві.
Тим часом, якщо поглянути на реальність, купа народу йде від "Канських левів" та іншого, і навіть готова платити хороші гроші, щоб відвідати "Ніч пожирачів реклами". Думається, це апофеоз споживчої дурості і в той же час найвищий зліт "мистецтва" піару, що низько летить.
Стопа у взутті з відкритими пальчиками виглядає мініатюрнішою, а їхня володарка – більш жіночою.
Таке взуття виглядає демократичним, навіть якщо має класичне забарвлення. Якщо у Вашому офісі панує неформальна обстановка, дозвольте собі моделі з «приголомшливою» оздобою – вона піднімає настрій і додає пустотливості.
У взуття з відкритим носком, проте, є свої вимоги: відповідна за стилем і настроєм сумка і гарний педикюр.
#img_right#Прагнення молодої сім’ї мати власне житло – природне й абсолютно виправдане бажання. Адже, згідно зі статистичними даними, найчастіше розпадаються молоді сім’ї, які живуть із батьками чоловіка або дружини. Та це і зрозуміло. Там, де молодожони й далі відчувають себе дітьми і живуть так само по-дитячому, як і до весілля, ніякої сім’ї не вийде. Така собі дитяча гра в сім’ю… Квартирне питання, дійсно, є проблемою номер один для молодої сім’ї. Окреме житло – і запорука відповідального підходу до сімейного життя, і навіть такого важливого моменту, як подружньої інтимності.
І якщо немає можливості купити квартиру або розміняти батьківську житлоплощу, то варто подумати про оренду житла. Винаймаючи квартиру, молода сім’я, звичайно, втрачає гроші, але незрівнянно більше виграє в психологічному плані. Психологи виділяють кілька небезпек сумісного мешкання молодої сім’ї та батьків.
Дуже часто молоде подружжя, живучи у квартирі своїх батьків, ставиться до чужого житла… ну, власне, як до чужого житла. Це, мовляв, усе одно не наше, чого нам старатися – на наш смак нам нічого не дадуть улаштувати, а на чужий смак нам не хочеться. Але звичка бути «тимчасовцем» діє і тоді, коли житло стає своїм. А ось звички жити (і створювати самим) у комфорті та затишку так і не з’явилося. Інший різновид недалекоглядної поведінки – витрата грошей на розваги або предмети обстановки замість відкладання на своє житло. Це можна зрозуміти тільки тоді, коли молоді мають такі низькі доходи, що навіть немає можливості на щось накопичити, або вони впевнені, що отримають квартиру у спадок.
Проте і батьки бувають хороші! Деякі з принципових міркувань усуваються від допомоги дітям у вирішенні їхніх житлових проблем, або ще гірше – заважають. Але інколи й добрі наміри шкодять. Наприклад, молодожонам пропонують жити разом із батьками, мовляв, у тісноті, та не без образи.
Авжеж, без образи. Не говорячи вже про порушення сакраментального правила «на кухні має бути одна господиня», люди старшого покоління не беруть до уваги, що у молоді інший стиль життя, наприклад, режим сну й неспання. Чом би не влаштувати вечірку об одинадцятій вечора? Ви спати хочете? Яка прикрість, а ми хочемо танцювати! Додамо сюди можливі проблеми психологічної сумісності, фінансів і таке інше.
Сумісне господарювання передбачає ряд необхідних обмежень – і батькам доводиться відмовлятися від багатьох звичок і вразливих місць. Невідповідність між первинним бажанням і ситуацією, що склалася, породжує розчарування. Батькам починає здаватися, що на них тиснуть, їм незатишно поряд із дорослими дітьми, вони відчувають себе пригніченими. Замість того щоб відмовитися від нежиттєздатного плану "жити всім разом", вони вишукують недоліки в поведінці невістки або зятя, або ще гірше – унуків, тим самим руйнуючи нову сім’ю.
Період, коли молодожони влаштовують хай скромний, але свій будинок, дуже важливий для їхнього подальшому життя. Сумісні рішення, що купити насамперед, куди повісити картину, де стоятиме дитяче ліжечко та ін., нагадують творчу роботу і зближують подружжя. Тільки за умови, що житло організоване спільними зусиллями, коли кожен привніс у нього свої захоплення, свій стиль, свою фантазію, свої здібності, воно набуває особливої чарівності і стає дійсно «милим домом».
А як таке здійснити, коли тобі на кожному кроці кажуть – це не чіпай, те не переставляй? Який уже тут «милий дім»!
Тому, як би не були принадні на перший погляд вигоди сумісного мешкання з батьками, не варто заради них утрачати унікальну, ніколи більше не повторювану можливість самим будувати дім своєї сім’ї. Свій дім…
Ангкор, стародавня столиця Камбоджі, є найвражаючішою найвизначнішою пам’яткою країни. Ангкор включає комплекс храмів, палаців, водосховищ і відвідних каналів. Старе місто розташоване за 6 км. від Сієм Ріпа, на північ від озера Тонлесап.
#img_left#У X-XII століттях Ангкор, напевно, був одним із найбільших міст світу. Проте після того, як у 1431р. війська сусіднього сіаму захопили і зруйнували місто, жителі залишили його, і він потрапив у владу джунглів, які на багато років приховали його від людей. Час і джунглі не пощадили дерев’яні будови, проте палаци і храми, незважаючи на руйнування, зуміли протистояти джунглям і просто вразили європейських дослідників, які вперше побачили їх в середині XIX століття.
Ангкор – єдиний комплекс багато прикрашених храмів і палаців, найбільш досконалий в порівнянні з іншими архітектурними ансамблями Південно-східної Азії. Залишки Ангкора займають площу близько 200 кв. км. Всього тут збереглося близько 100 палаців і храмів. У 1992 році Ангкор був узятий під егіду ЮНЕСКО.
Храм Ангкор-Ват ("місто-храм"), побудований за часів короля Сурьявармана II (1112-1152 рр.) і присвячений індуїстському богові Вішну, – найбільша культова споруда в світі (площа близько 2 кв. км.). Храм є складною трирівневою конструкцією з безліччю сходів і переходів. Вінчають храм п’ять башт – одна в центрі і чотири по краях. Центральна башта підноситься над землею на 65 м. і символізує міфічну гору Міру, яка є центром всього світу. Ангкор-Ват зберігся набагато краще, ніж багато інших споруд Ангкора, що пояснюється тим, що навіть після запустіння цих місць в Ангкор-Ваті жили буддійські ченці. Живуть вони тут і зараз. Комплекс відрізняється геометричною строгістю плану і гармонією композиції.
Пном-Бакхенг – один із перших храмів, побудованих в Ангкорі. Його будівництво відносять до часу правління короля Ясовармана I (889-910 рр.). Храмом є п’ятиярусна споруда з безліччю невеличких веж і східцями, які ведуть вгору. Ангкор-Тхом ("Велике Місто") – цитадель міста, його центральна частина, побудована за часів Джаявармана VII (1181-1210 рр.) після того, як у 1181 році Ангкор був узятий і розграбований чамами. Анкгор-Тхом оточений ровом, ширина якого складає 100 м., і стіною заввишки близько 8 м., яка утворює квадрат із стороною біля 3 км. У стіні є п’ять воріт, над якими здіймається вежа заввишки біля 23м., прикрашена обличчями бодхісатви Авалокітешвари.
#img_right#Інший величний пам’ятник – храм Байон з гігантськими кам’яними статуями облич Будди. Здалеку Байон виглядає, як химерне нагромадження величезних каменів, проте у міру наближення до нього все виразніше відчуваєш незвичайну красу цієї споруди. Байон є трирівневою будівлею, з фундаментом 140 на 160 м. Центральна вежа здіймається на висоту 45 м над землею. Байон прикрашають ще 52 квадратних вежі, що розташовані на різних рівнях і мають різну висоту, на кожній стороні цих веж зображене обличчя бодхісатви Авалокітешвари, причому так, що де б ви не знаходилися, ці обличчя "дивляться" на вас.
Унікальна і Слонова тераса (висота 350 м), з якої кхмерські королі спостерігали церемонії на головній площі Ангкор-Тхома, що лежить перед палацом. У самому центрі обнесеної стіною території знаходиться Піменакас ("Небесний палац") – колишня резиденція кхмерських королів. У південній частині Ангкора лежить величезне штучне водоймище, яке носить назву "Східний Барей". Його розміри просто приголомшливі – 7 км в довжину і 1,8 км. завширшки. Він був викопаний при королеві Ясовармані I (889-910 рр.) для постачання міста водою в посушливий період. В середині знаходиться штучний острів, на якому здіймається невеликий храм Мебон, а на південній стороні знаходиться храм Та-пром, який так і не був очищений від джунглів, і постає в тому ж самому вигляді, в якому і побачили його дослідники в кінці XIX століття. Насьогодні водою заповнена лише невелика частина Західного водоймища (8 км на 2.3 км), Східне водоймище абсолютно сухе.
Тераса Прокаженого Короля отримала свою назву через статую прокаженого короля, який знаходиться на платформі. Зараз тут стоїть копія, а оригінал знаходиться в національному музеї в Пном-Пені. Ім’я прокаженого короля покрите таємницею. Теорія про те, що ним був Джаяварман VII і саме тому будував багато лікарень, не знайшла історичної підтримки. Деякі історики стверджують, що статуя зображає Каберу, бога багатства, або Ясовармана I, обидва з яких були, імовірно, прокаженими. Ще одна версія, що статуя отримала назву через лишайник, який росте на ній.
Храм Ангкор Тхом (Angkor Thom) розташований за 1,7 км північніше Ангкор Вата. Це центральна частина міста. Назва "Ангкор Тхом" означає "Велике Місто". Ангкор Тхом був споруджений у 1181-1210 рр. після того, як у 1181 р. Ангкор був узятий і розграбований чамами. Та Кео – одна з найбільших і найвищих споруд в стилі храм-гора. Його будівництво не було закінчене. Якби Та Кео був завершений, то це був би один з найкращих храмів в Ангкорі. Храм має 32 м у висоту. Відсутність художнього оздоблення додає йому чистоту і свіжість. Та Кео – точна копія священної гори Міру, з прямокутним фундаментом і п’ятьма квадратними вежами.
#img_left#Храм Та Пром (Ta Prohm) спеціально не очищався від джунглів і постає у тому вигляді, в якому його побачили французи. Вежі, що буквально розриваються стовбурами дерев, статуї богів, обвиті вітками ліан, і дахи галерей, продавлені під вагою величезного коріння, – таким сьогодні виглядає цей храм.
Храм Преак Неак Пеан (Preah Neak Pean) володіє цікавою композицією: навколо великого квадратного басейну знаходяться чотири значно менших басейни, строго орієнтованих по сторонах світу. В центрі головного басейну на штучному острові знаходиться невеликий храм, а біля нього статуя тварини у дусі Сальвадора Далі.
Збереглися й інші стародавні храми – великий храм Пре-ХанТа-Сом (XII в.), Бантей-Кдей (друга половина XII ст.), Прасат-Краван (побудований у 921 р.). П’ять останніх століть хранителькою і "архітектором" стародавнього міста була сама природа. За цей час місто стало справді казковим дивом – колосальне повітряне коріння рослин встигло задушити в своїх обіймах чудові творіння рук людських.
Ангкор можна відвідувати у будь-яку пору року, проте, найбільш сприятливим часом є період з листопада по березень, коли в країні триває сухий сезон. З ранку виходити краще раніше і оглядати годин до 11, а після обіду – не раніше 15 – 16, оскільки більшість монументів виглядають гірше проти світла. Дуже красивим видовищем є захід біля храму Ангкор Ваті.
Сучасні готи не мають жодного стосунку до тих східно-германських племен, що захопили на початку 3 століття чорноморські землі від Дону до Дунаю. До тих готів, які одним своїм існуванням порушували почуття соціальної стабільності в громадян Римської імперії. Втім, їх сучасні тезки, як і представники спорідненої їм субкультури емо, викликають схожі почуття в МВС.
#img_left#Готами сьогодні називають себе представники «готичної» субкультури. Чіткого визначення Готики не існує, але якщо звернутися до асоціативного ряду, то її можна визначити як нудьгу за темним середньовіччям, коли в підвалах проводилися чорні меси, в соборах засідала свята інквізиція, на головних і не дуже площах спалювали гностиків, а нічними вулицями розгулювали чаклуни та вампіри. Принаймні, так виглядає історія з точки зору готів. Їх завжди можна легко впізнати за чорним одягом, вибіленим пудрою обличчям і чорною косметикою, якою для надання собі найбільшої схожості із живими мерцями однаково користуються представники обох статей.
Емо (скор. від «емоційний») сповідують подібну любов до чорного кольору, що не є дивним, оскільки емо та готи мають спільних предків – чорних панків («панк» – від англ. «punk» – безсмак, нісенітниця, гнилля). В колах «звичайних» панків чорні виділялися прихильністю до цього кольору в одязі та зачісці. Характерною ознакою емо, крім чорного одягу з атрибутикою смерті – малюнками кісток, черепів, кажанів, крім пірсингу на обличчі, наприклад у вигляді кликів під нижньою губою, є обов’язковою присутність в гардеробі чого-небудь рожевого, що показує високу чутливість. Такі собі діти Тьми з плюшевими іграшками.
Головний сенс існування емо вбачають в емоційних переживаннях. І чим вони сильніші, тим краще. Причому позитивні або негативні не має значення. Депресією справжній емо насолоджується не менше, ніж радістю, тільки з тією різницею, що радість звичайно явище не довговічне, а депресію можна продовжити надовго. Готи в основній своїй масі вважають за краще відчувати життя через негативні емоції. Тобто негативні вони для звичайних людей, а для готів, чиїм улюбленим заняттям є прогулянки кладовищами, найкращий стан – це затяжна депресія. Основне, що відрізняє готів від емо, – це те, що вони тримають свої почуття всередині, а емо спеціально виставляють їх напоказ. Але й тих, й інших об’єднує бажання жити не так як усі. Не хочуть належати до звичайного світу, де головним є кар’єра, успіх і соціальна стабільність. Але, щоб піднятися над звичайними людьми, їм не вистачає духовної сили. Адже духовний ріст неможливий без довгої і важкої роботи над собою. Значно простіше залишити набридливий звичайний світ, опустившись нижче людей, до світу, що живе за законами духів, привидів і всякої потойбічної погані.
Якщо розглянути таке захоплення тьмою з точки зору духовних учень, причому зовсім не важливо, яке ми візьмемо за основу, в цьому питанні християнство, мусульманство, іудаїзм, буддизм, даосизм і всі їхні численні течії одностайні. Якщо людина живе як святий, то в потойбічному світі він святим і буде. А якщо людина свідомо вибирає образ життя нечисті, то вона може стати нею ще за життя. Раніше це називалося одержимістю нечистим духом. Та й посмертне існування таких людей релігія тлумачить цілком однозначно.
З іншого боку, якщо прийняти містичну точку зору на ці дві містичні субкультури, то цілком може бути, що цих людей, яким подобається все темне, страшне і безнадійне готують для роботи (у зв’язку зі значним збільшенням числа клієнтів) у тій конторі, над дверима якої написано: «Полиш надію всяк, хто сюди входить»…
