10 січня Ассошіейтед Пресс (AP) опублікувала статтю, на яку було накладено заборону протягом 8 місяців. У цій статті Гао описує садистське ставлення, якого він зазнав з боку співробітників органів безпеки Китаю, або, кажучи точніше, бандитів, хоча в Китаї різницю між ними часто важко визначити, пише Метью Робертсон, оглядач англомовного видання The Epoch Times.
Гао давав інтерв’ю AP ще в квітні минулого року в пекінській чайній, поки представники служби безпеки очікували зовні. «Опікуни» Гао дозволили йому поговорити з пресою, очевидно, щоб розвіяти занепокоєння світового співтовариства щодо невідповідного ставлення до адвоката. Однак «розвіяне занепокоєння» на цьому тижні, після публікації цієї статті, певно перетворилося на глибокий жах для тих, хто його підтримує.
«Протягом 48 годин моє життя висіло на волосині», сказав він тремтячим голосом, згідно з AP. — «Такий ступінь жорстокості просто неможливо описати словами».
Після того, як у лютому 2009 року Гао взяли під арешт, його утримували в обшитій дошками кімнаті з включеним штучним світлом протягом 24 годин на добу і годували гнилою капустою. У квітні все його тіло зв’язали ременями, а на обличчя прив’язали мокрий рушник, через що він відчував, ніби повільно задихається.
Найжахливіше катування, якому він був підданий, сталося у вересні 2009 року. Воно включало зв’язування поліетиленовими пакетами і побиття рукояткою пістолета. Він відмовився описати знущання над ним у подробицях, але сказав, що ці тортури були гірші за ті, що він зазнав у 2007 році. Опис останніх розміщено в Інтернеті. Протягом тих 50 днів ув’язнення в 2007 році його катувальники жорстоко били його, вставляли зубочистки в його геніталії, били по них електричними палицями і тримали запалені цигарки перед його очима іноді годинами.
Вперше мішенню комуністичної партії адвокат став наприкінці 2006 року, після того як відправив відкриті листи президенту КНР Ху Цзіньтао і прем’єру Вень Цзябао, в яких засуджував «варварські» репресії проти послідовників Фалуньгун. До того часу він уже публічно оголосив про свій вихід з Комуністичної партії Китаю (КПК), яку він назвав «нелюдською, несправедливою і злісною». Гао говорив, що цим вчинком він пишається найбільше у житті.
В кінці 2007 року від відправив відкритий лист Конгресу США, висловлюючи схожі переживання. З того часу він з поперемінним успіхом майже не виходить з-під незаконного домашнього арешту. Після того, як на час проведення Олімпійських ігор в 2008 році його звільнили, він був знову узятий під арешт в лютому 2009 року, через місяць після того, як його дружина і діти виїхали з Китаю.
Протягом 14 місяців з того моменту, до інтерв’ю AP в квітні 2010 року, органи безпеки приховували його від громадськості в гуртожитках, фермах, квартирах і тимчасових місцях ув’язнення в різних регіонах Китаю, включаючи найбільш віддалену західну провінцію Сіньцзян (Сіньцзян-Уйгурський автономний район). AP вирішила опублікувати статтю, відтоді як про Гао нічого не було чутно 8 місяців.
Там, де закон не має сили
Одного разу Гао запитав, чому його просто не можуть посадити у звичайну в’язницю. Відповідь була: «І не мрій потрапити у в’язницю. Ти не достатньо хороший для цього. У будь-який момент, якщо ми захочемо, щоб ти зник, ти зникнеш», — сказав йому представник служби китайської безпеки, цитує AP розповідь Гао.
Відсутність звернення до закону — одна з характерних особливостей у разі Гао — правда, в цьому адвокат не самотній: це є основним знаряддям КПК при поводженні з так званими «ворогами народу».
Це ясно видно на прикладі ставлення компартії до групи послідовників Фалуньгун, на захист якої Гао написав три відкриті листи, і в результаті був заарештований. Репресії над Фалуньгун — це найбільше переслідування за релігійними мотивами у світі, і воно здійснюється Комуністичною партією Китаю за установками Мао — не вдаючись до закону.
Щоправда, це не тільки стосується суджень Мао Цзедуна: причина лежить у серці комуністичного правління в Китаї і в будь-якій країні. Комуністична партія Китаю, хоча публічно і відхрещується від багатьох капканів фанатичної комуністичної ідеології, вона все ж керує країною за суворими ленінськими настановами. Ленін розглядав країну як жорстоку силу, знаряддя тиранії, яке один суспільний клас застосовує по відношенню до інших для їх придушення: «Держава — знаряддя насильства», — казав він.
