В історії Китаю шлюбні союзи між царськими особами різних держав служили для підтримки мирних відносин з іншими країнами. Така практика бере свій початок ще з часів династії Хань (200 рр. до н.е.). Однак найбільш вдалим можна вважати шлюбний союз, укладений за часів правління імператора Тайцзуна, коли він вирішив видати заміж одну зі своїх дочок — принцесу Веньчен за тибетського царя Сонгцена Гампо.
#img_left#У 632 р. н.е. Сонгцен Гампо, в той час ще молодий і талановитий правитель Тибету, повторно об’єднав Тибет і став національним героєм. Однак його спроби воювати з Китаєм не принесли успіху. Тибетський правитель бачив, що Китай за імператора Тайцзуна стає більш потужною і процвітаючою державою, і тому вирішив попросити руки у китайської принцеси.
Культура Китаю перебувала на піку розвитку і таким чином Сонгцен Гампо хотів підняти рівень культури в Тибеті. У той час Сонгцен Гампо був зайнятий зміцненням свого царства і тому, щоб просити руки принцеси, він вирішив послати в столицю Китаю Чан’ань свого найбільш відданого міністра з безліччю скарбів. Посла супроводжувало більше ста елітних воїнів.
Принцеса Веньчен славилася красою, мудрістю і хорошими манерами. У той час в Чан’ань прибувало багато посланців з інших регіонів, що, як і тибетський цар, хотіли отримати її в дружини для своїх государів. Щоб вчинити чесно, імператор Тайцзун вирішив провести змагання, в якому потрібно було відгадати п’ять загадок (або шість, згідно з тибетськими історичними записами), і оголосив, що пропозиція руки і серця буде прийнята від будь-якого монарха і посланника, який зможе їх вирішити.
Перше, що потрібно було зробити, — це провести шовкову нитку крізь маленький в’юнкий тунель шириною з перлину. Для вирішення цієї загадки, тибетський посланник вирішив розлити трохи меду в кінці тунелю і потім прив’язав нитку до мурашки, помістив його на початку тунелю і злегка підштовхнув. Слідуючи за ароматом меду, мураха пройшов через тунель разом з ниткою, прив’язаною до нього.
Друге завдання полягало в тому, щоб зібрати сто маленьких поні разом зі своїми матерями, щоб кожен із них перебував поряд зі своєю матір’ю в одному загоні. Для вирішення цього завдання тибетський посланник відділив матерів від малюків і на день залишив поні без води. На наступний день він легко зміг зібрати кобил зі своїми дитинчатами, оскільки голодне потомство відразу побігло до своїх матерів, щоб ті нагодували їх, таким чином можна було легко розрізнити пари матерів і їхніх дитинчат.
Завдяки своїй мудрості тибетський посланник зміг вирішити всі завдання до одного, включаючи і те, в якому потрібно було впізнати принцесу Веньчен серед кількох сотень красунь. Жоден із посланників ніколи раніше не бачив принцесу, але проникливий міністр зумів довідатися, як вона виглядає, в однієї дами, яка колись служила принцесі. У кінцевому рахунку, це і допомогло йому знайти і впізнати Веньчен серед безлічі інших красунь.
Імператора Тайцзуна так вразив тибетський посланник, що він відразу запропонував йому офіційне службове становище в Китаї, від якого той, однак, м’яко відмовився. Імператор був дуже задоволений і сказав: «Ваш цар, очевидно, дуже мудрий, коли у нього такий розумний і вірний помічник!»
Принцеса Веньчен хотіла бути впевненою в тому, що цей шлюб буде сприяти миру між Тибетом і династією Тан. А щоб цього досягти, вона хотіла розповсюджувати буддизм у Тибеті і попросила дозволу в імператора Тайцзуна, щоб він дозволив їй взяти з собою дорогоцінну статую Будди — так вона хотіла зробити Тибет ще більш доброю, терпимою і миролюбною державою.
Імператор дав їй у придане дорогоцінне каміння, золото, а також красиві та вишукані меблі. Крім усього цього, принцеса просила дати їй насіння рослин, інструменти для оброблення землі, шовк, фарфор, музичні інструменти та книги з медицини. Все це вона хотіла використати для того, щоб навчити тибетців передовим на той час навичкам ведення сільського господарства, оскільки раніше вони вели кочовий спосіб життя. Почувши це, імператор Тайцзун посміхнувся і сказав: «Це прекрасно, що тибетський цар зможе одружитися на такій чудовій принцесі. Ти принесеш всьому Тибету чудеса».
Коли принцесу Веньчен супроводжували в Тибет, Сонгцен Гампо наказав армії просунутися до кордонів держави, щоб вітати його наречену. Весілля між правителем Тибету і Веньчен справило великий вплив на відносини Тибету з китайською династією Тан. Невеликий монастир Джоканг був побудований спеціально для того, щоб розмістити статую Будди, яку привезла з собою принцеса.
Через деякий час посадили і насіння, спеціально підібрані для тибетських нагір’їв, які незабаром проросли. Китайські майстри запровадили передові методи ведення сільського господарства, що дозволило підвищити врожайність. Ремісники ж передали свої навички плетіння, виробництва паперу і чорнила народові Тибету. Мир на довгі роки запанував у відносинах між Китаєм і Тибетом, і відтоді шовковий шлях став безпечним.
Коли Веньчен померла в 680 н. е., тибетці влаштували урочистий похорон. Династія Тан відправила до Тибету представника, щоб оплакувати принцесу. Багато міфів і легенд про Веньчен і царя Сонгцена Гампо поширювалися в Тибеті. Донині статуя принцеси, яку виліпили 1300 років тому, зберігається в місті Лхасі. Місцеві буддисти поклоняються Веньчен як богині милосердя, а звичайні жителі досі святкують день її народження і день прибуття до Тибету.
