Український національний костюм — прекрасна спадщина предків

Безперечно, кожен народ має свою давню культуру, традиції, характер, який проявляється повсякчас у творчості, а також національному традиційному одязі. Все це трепетно зберігається і передається від покоління до покоління, й український національний костюм не є винятком.

Давайте подивимося, як же одягалися наші предки, які тканини і технології використовувалися при виготовленні одягу.

Як правило, жіночий костюм складався з сорочки (кошулі, вишиванки), спідниці-поневи (дерги, запаски, плахти або андарки), корсетки або жилетки, національного взуття. На шию одягалося намисто, ґердани або коралі, а на голову вінок із квітів ручної роботи, очіпок або чільце. Верхнім одягом була юпка (куртка), яка повторювала форму жилетки. Чоловічий костюм складався з сорочки-чумачки, штанів або шароварів із поясом, свитки і шапки.

У різних регіонах України традиційний одяг міг відрізнятися в деталях і кольоровій гамі. Наприклад, у гірських районах одягали кептар — хутряну безрукавку, а лейбик — безрукавку із сукна — носили мешканці Західної і Північної України.

За візерунком сорочки, найдавнішого й основного елемента українського національного костюма, успадкованого ще від стародавніх слов’ян, можна було розрізняти мешканців того чи іншого регіону України. Жіноча сорочка відрізнялася від чоловічої широким рукавом, який сходився на зап’ясті в густо вишиту манжету. Сорочки були різної довжини і використовувалися як верхній так і спідній одяг. Вони складалися з двох частин — нижня частина (пiдтічка) шилася з більш грубої матерії. Також були сорочки з цілісної тканини, які одягалися в свята і називалися додiльнi. За типом крою українські сорочки можна розділити на три типи: тунікоподібні, поликові (зі вставками), на кокетці.

Також сорочки шилися з комірами і без. Правобережна Україна носила сорочки без коміра, а мешканці Лівобережної частини України — з коміром, частіше відкладним.

Поділ сорочки або облямівку (підподільницю) прикрашали вишивкою, тому його було видно з-під одягу. Наші предки вірили, що орнамент, який прикрашав поділ сорочки, носив містичний характер і міг захистити від поганих впливів. Повитухи приймали народжену дитину у поділ сорочки, а молодята після ритуального вмивання витиралися верхньою вишитою частиною сорочки нареченої. Обов’язковим атрибутом весіль був рушник, вишитий нареченою вручну. Він служив захистом для нової сім’ї протягом усіх років спільного життя

За звичаєм східнослов’янські дівчата до п’ятнадцяти років і навіть до самого весілля могли носити тільки підперезану сорочку. Поясний одяг (поневу) носили заміжні жінки.

Понева — це один із представників українського національного костюма, характерний для всіх слов’янських жінок. Він прикривав тіло жінки ззаду і закріплювався на талії. Розрізняли три види поневи: дерга і запаска, як вид повсякденного одягу, а також плахта, як святковий одяг.

Дерга являла собою накидку з саморобної тканини і мала безліч варіацій. Три зшитих довгими сторонами полотнища утворювали смужку тканини в 3 метри завширшки і завдовшки 60—70 см, яка охоплювала корпус жінки ззаду і пов’язувала поясом. Дергу шили з чорної або незабарвленої тканини, нічим не прикрашаючи.

Українські жінки також носили запаску, зроблену з тонкої вовни та однотонної тканини синього, зеленого або червоного кольору. Вона відрізнялася від дерги тим, що до її верхніх кутів пришивали тасьму, яка зав’язувалася на талії. Носили, як правило, дві запаски, які могли бути різного кольору. Позадниця або задниця одягалася на тулуб позаду, попередницею вже першою покривали тулуб спереду. Попередницю часто замінювали фартухом.

Плахта ж одягалася у свята. Вона шилася з тканини з картатим орнаментом і вишивалася вручну вовняними або шовковими нитками. Відомо, що в найбільш ранній період плахти шили із золотої чи срібної парчі, а також із шовку.

Андарки носили жінки Полісся, вони шилися з вовняної тканини, частіше мали смугастий орнамент.

Характерною особливістю українського національного костюма є яскраві кольори. Багатство, складність і різноманітність вишивки, а також якість використовуваних тканин говорять про високий рівень виробництва, технологій і майстерності українських ремісників. Безсумнівно, традиційний одяг відображає самобутню культуру нашого народу, який розвивався й удосконалювався протягом довгих історичних років. І в наш час популярність українського традиційного костюма як і раніше висока. Багато туристів прагнуть придбати його як сувенір.