Ще 1946 року Джордж Оруелл нарікав на "туман брехні та дезинформації, який охоплює такі теми, як голод в Україні…". Але і падіння комунізму розвіяло цей туман лише частково.
Цього року відзначаються 75-і роковини так званого Голодомору: мільйони селян загинули через сталінську насильницьку колективізацію. Українська влада має намір встановити кілька історичних пам’ятників. Росія заперечує.
Пам’ять про жертв Голодомору виявилася пов’язана з політичними перипетіями. Президент України Віктор Ющенко шукає підтримки у західних держав, домагаючись визнання Голодомору актом геноциду. Росія цій кампанії, яка з її точки зору політизується і має націоналістичний відтінок, запекло чинить опір. Прийшов час підбити історичні підсумки однієї з найбільших гуманітарних катастроф минулого століття. Проте манера, в якій віддаються почесті жертвам голоду, загрожує зіпсувати відносини між Росією і Україною і загострити недовіру Кремля до Заходу.
В даному випадку провина лежить на плечах російського режиму – дедалі менш передбаченого. Справді, голод торкнувся не тільки української РСР, але й інших районів Радянського Союзу. Проте якщо наслідки голоду позначилися на обширних територіях і вражали всіх без розбору, то власне сталінська кампанія мала зувмисний і звірячий характер: вона переслідувала мету зруйнувати зв’язок селян із землею; крім того під ударом опинилася національна самосвідомість українських селян.
Найдетальніше цей епізод досліджено в чудовій книзі історика Роберта Конквеста "Жнива скорботи" ("The Harvest of Sorrows"), в якій він детально розповідає про те, як голод використовувався як політичний інструмент для руйнування нації. Українські кордони було закрито, українських селян виганяли з російських сіл, прирікаючи відтак на голодну смерть. Неологізм "геноцид" увійшов до вжитку після війни і звідтоді має дещо заполітизоване забарвлення. Проте стосовно сталінського удару по українському селянству його навряд чи можна назвати перебільшенням.
Це не Україна ставить основним завданням свого порядку денного націоналістичні гасла. Саме Росія при Володимирі Путіні та Дмитрові Медведєву послідовно дотримується владного і обструкціоністського тону у відносинах із колишніми радянськими республіками. Замовчування національного характеру Голодомору повністю узгоджується з іншими кроками Росії – втручанням до президентських виборів 2004 року та економічною блокадою Грузії.
Останнім часом країни Заходу реагують на ці дії занадто м’яко: роль вартових демократії їм вдається погано, замість цього вони дозволяють витирати об себе ноги. У квітні внаслідок інтенсивної закулісної боротьби Росії вдалося перешкодити Грузії та Україні зробити перший крок до долучення до НАТО. Визнати переважно національний характер українського голоду – означає відстояти історичну правду. Ми виграли холодну війну, зокрема, і для того, щоб всі держави визнавали очевидні факти і власні помилки.
Боротьба між Сходом і Заходом не була ні випадковістю, ні помилкою; це було неминучий наслідок сталінської дипломатії, як під час зближення з Заходом під час війни, так і після її закінчення. Це була не тільки боротьба за вплив, але й конфлікт ідеологій, змагання між державною владою і особистою свободою.
Якщо заради поліпшення відносин із нинішніми мешканцями Кремля ми сьогодні станемо м’якшими в своїх висловлюваннях про злочини Сталіна, це буде зрада не тільки щодо даного конкретного епізоду, але й до всієї історії. Відносини між країнами можуть мінятися, але жертви історії не сховаєш.
