Дані живі частинки існували в безладному розрідженому стані у вигляді безформного туману. Потім частки «ці» розділилися. Легкі і світлі піднялися вгору і отримали назву «ян», важкі і темні, які впали вниз – отримали назву «інь». З легких і світлих частинок утворилося Небо, а з важких і темних – Земля.
Природа створювалася з хаосу поступово: спочатку сформувалося небо, потім земля і лише після цього з’явилася людина.
У результаті взаємодії світлого початку «ян» і темного початку «інь» виникли п’ять першоелементів або стихій: Вода, Вогонь, Дерево, Метал і Земля, від яких і пішло все у Всесвіті.
Китайці вірили, що взаємодія інь-ян породжує і добре і зле в природі і в житті. Не можна судити про те, що краще, а що гірше – світло або пітьма, все треба, одне переходить в інше, без одного не існувало б іншого. Графічно ці космічні сили зображувалися знаком тайцзі – дві невіддільні половини, вигнуті таким чином, що одна готова перейти в іншу. Чергування інь-ян так само неминуче, як чергування темряви і світла, зими і літа. Вони проникають один в одного, міняються місцями – так створюється кругообіг речей.
Цикл боротьби інь-ян у китайців відповідав календарному року. Початок циклу – день зимового сонцестояння (22-23 грудня), могутність «інь»; сила «ян» відчувала найбільшу напругу, коли в надрах мороку зароджувалося світло. Це найкоротший день і найдовша ніч у році. День літнього сонцестояння (21 або 22 липня) – апогей могутності «ян». Це найдовший день у році. У дні рівнодення сили сторін врівноважені.
#img_left_nostream#Порозуміння між «інь» і «ян» виражалося у тому, що Небо-батько творив добро Землі-матері. Небо зігрівало землю своїм теплом і заповнювало дощем, роблячи землю здатною породжувати живі істоти і годувати їх. Китайці вважали, що вічнозелені дерева – ялина, кипарис, сосна – містять особливо багато животворящих сил «ян», через що вони і зберігають зелене листя навіть взимку.
Небо уособлювало собою рух, земля – спокій. Земля була всього тільки об’єктом впливу неба, сприймала тепло і холод, світло і дощ. Небо-батько, яке керує життям Землі-матері, виступає в якості активного початку, тоді як Земля – живе за законами Небесними, уособлює пасивний початок.
Взаємодія цього «подружжя» породило життя і людину.
Поняття «Тянь» (небо) тісно пов’язане з поняттям «Шанди» – верховний государ, який у космогонічних теоріях китайців або ототожнюється з Небом, або виступав у вигляді такого собі безликого «повелителя світів». Безплотний Шанди регулював рух світил і життя рослин, спостерігав за справами людей, нагороджував і карав їх, міг висловлювати любов і гнів, чути і говорити. Шанди представляв собою духу-правителя, що живе на Небі і звідти розпоряджається імперією. Згодом його обов’язки стало виконувати і саме Небо, як верховна божественна сила, уособлення розуму і вищої справедливості.
У книзі «Шу цзин» Конфуцій писав: «Тільки Небо здійснює спостереження за народом, відає справедливістю, посилає врожай і неврожай. Без Неба загине народ. Від милості Неба залежить його доля».
Повінь, посуха, сонячні і місячні затемнення, голод, бунт і епідемії розглядалися китайцями як вісники небесного гніву. Урожай, мир і спокій на землі говорили про те, що Небо задоволене земними справами. Так, великі пожежі, що спалахнули у Пекіні в квітні 1908 року приписувалися астрологами богу Вогню, який зійшов на Землю на сто днів, щоб покарати людей. Китайці казали: «Коли це зловісне божество повернеться до своєї резиденції, пожежі припиняться».
Далі буде, слідкуйте за нашими публікаціями.
