У вікторіанському суспільстві вищого та середнього класу волосся було ознакою статусу та жіночності. Можливо, зараз це важко уявити, але багато панянок у старовину ніколи не обрізали локони, натомість відрощували їх до надзвичайної довжини.
Окрім естетичної привабливості довгого волосся, об’ємні локони дозволяли створювати складні зачіски — тогочасну модну тенденцію. Вікторіанський одяг, як правило, був важким, а зачіски врівноважували постать.
Коли мода вимагала великого об’єму, використовували нарощене волосся — так звані «щури» — з власного волосся. У той час були популярні пишні зачіски та довгі пасма, що спадали на голову. Розпущене волосся було дозволено носити за зачиненими дверима, а після 15—16 років — лише для чоловіка та служниці.
Хоча довге волосся цінувалося, його розпущення на публіці не схвалювалося і було аморальним і недоречним. Волосся вважалося сексуальним символом і об’єктом захоплення, що виражало консервативні вікторіанські цінності щодо жіночої привабливості.
Тим часом серед нижчого класу мати надто довге волосся було непрактичною і недосяжною метою. Заможні пані — з допомогою покоївки — присвячували багато часу тому, щоб їхнє волосся було чистим і охайним. У менш гігієнічному середовищі тих часів такий догляд був нездійсненним, багато бідних жінок продавали власне волосся за гроші.
Заможні жінки витрачали великі статки на лосьйони та суміші для волосся, які обіцяли запобігти його випадінню, стимулювати ріст і виростити густі, пружні пасма. Рекламувалися всілякі трав’яні та лікувальні настоянки, такі як «Дандерин», який описували як… «для волосся те саме, що свіжий душ і сонячне світло для рослин».
Серед американських жінок вікторіанської епохи, які уособлювали красу свого волосся, були сестри Сазерленд. Мандрівні співачки, їхні довгі, темні, шовковисті коси звисали до щиколоток і навіть нижче, як стверджувала одна з них, її волосся сягало 2 метрів завдовжки. Сестри родом з ферми в окрузі Ніагара, штат Нью-Йорк, славилися не лише своїм волоссям, а й голосом. Вони навіть гастролювали з цирками, головною фішкою яких була їхня дивовижна зовнішність.
Це було не зовсім приємно для жінок, які носили довге, важке волосся. Як і передбачалося, головні болі та мігрені були поширеним явищем через надмірне навантаження на шкіру голови.
Про довговолосу вікторіанську красуню Люсі Еванс писала: «Моя мама була першою в Манчестері, хто підстриг своє довге-довге волосся, коли побачила фотографію у Vogue. Перукарка була в сльозах, коли відрізала все волосся. Моя мама страждала від постійних головних болів через вагу волосся. Її батько був розлючений — звісно, він вважав волосся окрасою жінки».
Правління королеви Вікторії, з червня 1837 року до її смерті в січні 1901 року, ознаменувалося романтичною, вигадливою модою. Наступний георгіанський період був пройнятий раціоналізмом і стилем. Жінки відмовилися від корсетів, обравши менш обмежувальний стиль одягу. Волосся — хоча й довге — стало більш природним і витонченим, його почали укладати у простіші завитки, пучки та шиньйони.
За матеріалами The Epoch Times USA
