По всій країні після відновлення роботи шкіл кількість пропущених уроків досягла рекордного рівня. За останніми даними, понад чверть учнів пропустили щонайменше 10% занять у 2021-22 навчальному році, що означає хронічну відсутність. До пандемії тільки 15% учнів пропускали стільки занять.
Загалом, згідно з даними, зібраними професором освіти Стенфордського університету Томасом Ді спільно з , хронічно відсутніми стали ще 6,5 млн учнів. У сукупності дані, отримані з 40 штатів і Вашингтона, являють собою найповніший звіт про пропуск занять у масштабах країни. Згідно з аналізом, пропуски занять були більш поширені серед латиноамериканських, чорношкірих і малозабезпечених учнів.
“Довгострокові наслідки відсутності в школі руйнівні. А пандемія ще більше погіршила ситуацію, до того ж для більшої кількості учнів”, — каже Хеді Чанг, виконавча директорка некомерційної організації Attendance Works, що займається проблемою хронічних прогулів.
У семи штатах кількість хронічно відсутніх дітей у 2021-22 навчальному році подвоїлася порівняно з 2018-19 навчальним роком, що передував пандемії. У кожному штаті, за яким є дані, ситуація з відсутністю дітей погіршилася — водночас, як засвідчив аналіз, зростання хронічних прогулів не сильно корелює з показниками COVID у штатах.
Діти залишаються вдома з різних причин — через фінансові труднощі, нестабільність житлових умов, хвороби, проблеми з транспортом, брак шкільного персоналу, тривогу, депресію, знущання та й узагалі через відчуття небажаності перебування в школі.
А наслідки онлайнового навчання не минають безслідно: стосунки в школі зіпсувалися, і після кількох місяців, проведених удома, багато батьків та учнів не бачать сенсу в регулярному відвідуванні школи.
“Протягом майже двох років ми розповідали сім’ям, що школа може виглядати по-іншому і що навчальні завдання можна виконувати в години, відмінні від традиційного дня з 8 до 3. Сім’ї звикли до цього”, — каже Елмер Ролдан, представник організації Communities in Schools of Los Angeles, яка допомагає школам відстежувати ситуацію з відсутніми учнями.
Коли в березні 2020 року класи закрилися, Рузмері Негрон певною мірою відчула полегшення від того, що її сини перебувають удома у Спрінгфілді. Після стрілянини в початковій школі “Сенді Хук” у Коннектикуті 2012 року Негрон, яка виросла в Пуерто-Ріко, була переконана, що американські школи на материку небезпечні.
За її словами, за рік після відновлення очного навчання співробітники школи перевели її сина в клас для учнів з обмеженими можливостями, пославшись на гіперактивну і розсіяну поведінку. Він почувався незатишно і небезпечно. Тепер, як здалося Негрон, небезпека загрожувала і всередині школи.
“Йому потрібно вчитися”, — каже Негрон, мати-одиначка, яка працює кухарем в іншій школі. “Він дуже розумний. Але я не збираюся витрачати свій час, свої гроші на форму, щоб він ходив до школи, де на нього чекає невдача”.
Для людей, які давно вивчають проблему хронічних прогулів, епоха після пандемії коронавірусу здається іншою. Деякі з причин, що заважають учням відвідувати школу, залишаються незмінними (хвороби, економічні труднощі), але “дещо змінилося”, — каже Тодд Лангагер, який допомагає школам округу Сан-Дієго розв’язувати проблему прогулів. Він бачить, що учні, які й так почувалися непоміченими або не мали в школі турботливого дорослого, почуваються ще більш відірваними від суспільства.
Аляска лідирує за кількістю прогулів: 48,6% учнів пропускають значну кількість занять. У корінних жителів Аляски цей показник був вищим — 56,5%.
За словами Гізер Пауелл, вчительки і корінної мешканки Аляски, ці учні стикаються з бідністю і відсутністю послуг у сфері психічного здоров’я, а також з тим, що шкільний календар не збігається з традиційними заняттями полюванням і риболовлею. Багато учнів виховуються бабусями і дідусями, які пам’ятають, як уряд змушував дітей корінних народів відвідувати школи-інтернати.
У Нью-Йорку Маріса Косек розповіла, що син Джеймс втратив стосунки, що склалися в школі, а разом із ними й бажання відвідувати заняття. 12-річний Джеймс страждає на аутизм, і йому довелося зіткнутися спочатку з онлайновим навчанням, а потім із гібридною моделлю. Під час пропусків занять він зустрічався зі своїми вчителями по сусідству. Вони переконували його повернутися, і він повертався.
Але коли він перейшов до середньої школи в іншому районі, він нікого не знав. Він втратив інтерес до навчання і пропустив понад 100 днів у шостому класі. Наступного року його мама наполягла на тому, щоб він залишився на другий рік, і він пропустив усі дні, крім п’яти.
Його мати, вчителька середньої школи, звернулася по допомогу: до родичів, психотерапевтів, у кризовий центр Нью-Йорка. Але Джеймс просто хотів залишитися вдома. Він турбується, бо знає, що відстає, і втрачає витривалість.
Ще один довготривалий наслідок пандемії: освітяни та експерти стверджують, що деякі батьки й учні привчені залишатися вдома за найменших ознак хвороби.
