Цього вівторка, 6 березня, у Львові відбулася презентація пам’ятника княгині Ользі, який планується збудувати до осені наступного року.
#img_left#Урочистий захід проходив у приміщенні виставкової зали Львівської галереї мистецтв. Перед присутніми на дійстві представниками культурної спільноти міста виступив керівник проекту Борис Григорович Возницький — Герой України, академік Української академії мистецтв, довгі роки уже беззмінний директор галереї.
Розпочав свою промову пан Борис докорами українській громадськості за недбале ставлення до пам’яті предків і відтак плавно перейшов до суті задуманої ним справи. Виявляється, пам’ятники святій Ользі потрібні на теренах Галичини як ніде інде, — бо княжна народилася саме тут, неподалеку від Львова, у давно вже забутому місті Пліснеську. Дані археологічних розкопок переконливо засвідчують велику площу древнього поселення, міцність його укріплень та значний культурний розвиток його мешканців.
Донедавна вважалася незаперечною псковська версія походження княгині. Саме тому 23 липня 2003 року у Пскові був відкритий пам’ятник рівноапостольним Ользі та Володимиру. Історик Ігор Мицько висловив гіпотезу, що Велика Княгиня справді значно посприяла становленню Пскова як великого прикордонного міста й, можливо, наділила його іменем свого рідного міста.
Також і в Києві сто років тому був споруджений пам’ятник-триптих найвидатнішим діячам України-Руси: в оточенні апостола Андрія Первозванного, творців руської писемності Кирила та Мефодія у центрі височить скульптура святої княгині Ольги. Цей пам’ятник було відкрито у 1911 році, — коли відзначалося тисячоліття одруження княжни Ольги з Великим Князем Ігорем Першим.
Цього разу загалом залізобетонну, обкладену бронзовими пластинами конструкцію 14-метрової висоти планується відкрити восени наступного року неподалік від ретельно дослідженого археологами узвишшя, що оточене було за сивої давнини граждою.
Попри світлий оптимізм, видається все ж сумнівним, що безпосереднім творцям пам’ятника вдасться-таки вкластися в такий короткий термін. Тут архітектор Василь Карпич та скульптор Іван Самотос зійшлися в думці, що треба бути готовими до труднощів як із транспортуванням, так і охороною будівельних матеріалів. Та, зрештою, й сам пам’ятник не передбачається оснащувати сигналізацією. В будь-якому разі варто плекати надію на усвідомлення як окремими людьми, так і української спільноти загалом свого високого призначення, про яке так ревно піклувалася княгиня Ольга — перша на Русі правителька-християнка.
Віктор Гаврилів. Велика Епоха, Україна
