Під час свого візиту до США глава КНР Сі Цзіньпін уникав одного важливого питання. Це питання полягає в тому, чи збирається він зупинити незаконне видалення органів у послідовників Фалуньгун, парафіян домашніх християнських церков, тибетців, уйгурів, а також в’язнів совісті по всьому Китаю.
#img_center_nostream#Д-р Торстен Трей із міжнародної неурядової організації «Лікарі проти насильницького видалення органів» (DAFOH), підкреслює, що обіцянка Пекіна, зроблена в кінці 2014 року про припинення видалення органів у страчених ув’язнених, не стосувалася в’язнів совісті.
Ця група людей, яку відправляли у виправно-трудові табори на строк до трьох років тільки на підставі однієї лише поліцейської заяви, без сумнівів становить зараз більш ніж половини від числа жертв [трансплантації].
Видалення органів уперше почалося в 1980-х роках. «Донорами» були засуджені за один із численних тяжких злочинів, а одержувачами — китайські громадяни. У 1984 році міністерство безпеки вирішило врегулювати це питання, давши зрозуміти, що використання таких органів має триматися «в строгому секреті». Цей указ зберігає чинність.
У 1990-х роках політичні ув’язнені однієї з найбільш уразливих в Китаї народностей — уйгурів — у провінції Сіньцзян стали додатковим джерелом органів. Д-р Енвер Тохті свідчив про те, що він як звичайний хірург був змушений видалити печінку і нирки у засудженого до страти уйгурського ув’язненого, перш ніж той помер.
У кінці 1990-х, за оцінками компартії Китаю, від 70 до 100 мільйонів китайців займалися вправами Фалуньгун.
Після того, як глава компартії Цзян Цземінь почав переслідування Фалуньгун, трансплантація органів по всьому Китаю стала рости в геометричній прогресії. Примусове видалення органів почалося в 2001 році, ці органи стали продавати за великі гроші закордонним туристам, що приїхали для трансплантації.
Після 2001 року, коли можливості трансплантації за рахунок в’язнів совісті зросли, лікарні почали розміщувати рекламу в інтернеті, вказуючи, що всього за кілька тижнів знайдуть відповідні життєвоважливі органи для пересадки. Тим, кому потрібна була пересадка серця, говорили точний час, коли новий орган буде готовий, що неможливо, якщо тільки це не збігається з часом смертної кари. До 2006 року партійне керівництво стверджувало, що існувало більше ніж 600 центрів пересадки органів по всьому Китаю.
У 2014 році вийшла книга «Бійня» американського автора Етана Гутмана, який мешкає у Великобританії. Вона являє собою ретельне розслідування фактів репресій, тортур та вбивств, які здійснила компартія Китаю, і написана на підставі показань осіб, безпосередньо в це залучених. Давали свідчення ті, хто вижив, а також деякі виконавці операцій, яким вдалося виїхати [з Китаю]. У книзі розповідається про переслідування послідовників Фалуньгун, а також членів домашніх християнських церков, тибетців, уйгурів і зазначається, що Фалуньгун — це група, на яку сьогодні націлені найбільш жорстокі в країні репресії.
#img_center_nostream#У «Бійні» наведені свідчення людей, які проходили медичне обстеження у виправно-трудових таборах, у звичних та секретних в’язницях. Однозначно те, що мета цього обстеження, — оцінити відповідність органів. Гутман додає багато доказів до тих, які зібрали Девід Мейтас, я [Девід Кілгур*] і багато інших експертів щодо злочинів, скоєних проти Фалуньгун, а також уйгурів, тибетців і членів домашніх християнських церков.
Тільки в період з 2000 по 2008 роки були видалені органи у 65 тисяч послідовників Фалуньгун, у 2—4 тис. уйгурів, тибетців та християн. У книзі Гутман пояснює, яким чином йому вдалося отримати ці цифри, які, за його словами, є «найбільш достовірними».
Як і багато хто з нас, Гутман підтримує кампанію DAFOH [збір підписів під петицією в ООН], що розповсюдилася по всьому світу, і яка спрямована на припинення в Китаї незаконного видалення органів з метою продажу. Але ми дуже розчаровані, що зараз відсутні будь-які дії з боку деяких інших організацій, у тому числі Всесвітньої організації охорони здоров’я та Спільноти з трансплантації (TTS).
TTS створили, щоб стежити за етичною стороною трансплантації хірургів по всьому світу. Нещодавно, попри те, що пекінська практика трансплантації існує протягом десятиліть, три лідери TTS, які відвідали Китай і побували в 6 з 165 ліцензованих центрів трансплантації, у своїх заявах для китайських ЗМІ вказали, що трансплантація по всій країні нині відповідає етичним стандартам. Однак більшість спостерігачів стверджують, що надзвичайно вигідна торгівля органами в Китаї триватиме як «звичайний бізнес» доти, поки світовий тиск не стане ще сильнішим.
У той же час за таких обставин, решта країн демократичного світу може наслідувати приклад Ізраїлю та Тайваню, які прийняли закони, згідно з якими придбання органів через неофіційні джерела є злочином.
Девід Кілгур, доктор юридичних наук
*Девід Кілгур, професійний юрист, який пропрацював у канадській Палаті громад майже 27 років. При Жані Кретьєні він був державним секретарем по регіонах Африки та Латинської Америки та державним секретарем з Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Він є автором кількох книг і співавтором книги «» (є версія англійською, російською тощо), написаної спільно з Девідом Мейтасом.
Стаття Д.Кілгура вперше опублікована на версії «Великої Епохи».
