Поранений альпініст і його провідник протрималися шість днів і п’ять ночей на висоті понад 5500 метрів на схилах найвищої вершини Колумбії. Нарешті, їх врятувала група корінних жителів Архуако.
Те, що мало стати класичним сходженням з подальшим спуском на параплані у вічні сніги піку Колон (5 730 метрів), перетворилося на одіссею виживання на Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта, найвищому прибережному гірському масиві у світі, що виходить на Карибське море.
Ці гори в північній частині Анд є священними для чотирьох корінних громад, що проживають там (Архуако, Віва, Когуї і Канкуамо), і доступ для іноземних туристів туди закритий.
Рано вранці в середу, 13 березня, експедиція з дев’яти осіб, включно з гідами та альпіністами (усі колумбійці), вирушила на вершину Пік Колон.
Ця “гора дуже складна. Підхід до льодовика дуже складний, там багато каміння (…) Ніхто не може гарантувати вам там багато чого, це Бог вирішує”, — сказав місцевій радіостанції один із двох альпіністів, 28-річний гід Сантьяго Апарісіо.
Через складність маршруту група була змушена зупинитися, не дійшовши до висоти 5500 метрів. Двоє з учасників вирішили продовжити сходження — Хуліо Бермудес і його гід Сантьяго Апарісіо. Решта спустилися на параплані.
До середини ранку вони досягли вершини. Старший із них, 46-річний лікар Бермудес був на параплані, коли “порив вітру підхопив його і жбурнув об схил” гори, розповідає його супутник зі сходження.
“Коли я знайшов його, він був при тямі, але страждав від серйозних травм”, особливо в ділянці грудей. “У нього були зламані ключиця, променева кістка і передпліччя (…) Він не міг нормально дихати, насилу висловлював свої думки” і не міг ходити, пояснює Апарісіо.
Гід прив’язав пораненого до мотузки й обережно спустив його 240-метровою скелястою прірвою в невелику кам’янисту долину, де, за його розрахунками, міг приземлитися вертоліт.
На щастя, на Апарісіо був GPS-годинник, який дозволив йому повідомити рятувальникам їхнє місце розташування. Але місце було занадто високим для посадки гелікоптера, і їм довелося чекати прибуття піших рятувальників.
Молодий гід спорудив імпровізований притулок із великих каменів. “Перша ніч була найважчою на висоті 5 580 метрів. “У нас не було ні спального мішка, ні утеплювального матраца, тільки термоковдра на кожного”, — згадує Апарісіо, який пережив температуру -5 градусів Цельсія.
“У нас майже не було перекусів (…), ми пройшли (майже) два дні без їжі”, — каже він.
Удень 14 березня військово-повітряні сили скинули з повітря продовольство, надіславши таке повідомлення: “Друзі, не падайте духом. Ми зовсім поруч. Підкріпіться, допомога вже в дорозі”. Вони також надіслали спорядження, зокрема намет.
Наступні кілька ночей Бермудес, як міг, ховався у своїй скельній хатині, а Апарісіо спускався в притулок трохи нижче. Щоранку він повертався нагору, щоб підтримати напарника, в очікуванні того, що допомога прийде пішки.
Нарешті, в неділю 17 березня допомога прибула у вигляді групи корінних жителів архуако, хранителів цих гір, одягнених у традиційні білі шати, і рятувальників Червоного Хреста.
Пораненого знесли в базовий табір, розбитий Червоним Хрестом на висоті 4 500 метрів, звідки обох чоловіків евакуювали гелікоптером і доправили в лікарню в Барранкільї.
