Від мови до традиційних мистецтв — тибетці у вигнанні захищають культурну самобутність країни, яку більшість із них ніколи не знала, і де, на їхню думку, китайський комуністичний режим прагне її викорінити.
Художник Лобсанг Тензін, сидячи навпочіпки перед тхангкою із зображенням Будди, викладає цей традиційний живопис шести молодим тибетцям в Інституті Норбулінгка на півночі Індії. Пан Тензін, 49 років, сам пройшов навчання в цьому інституті, де понад 300 чоловіків і жінок навчаються живопису, вишивки, ткацтва та різьблення по дереву.
Цей величезний червоно-зелений комплекс у тибетському стилі, заснований 1995 року, щоб служити “емісаром тибетської культури”, розташований недалеко від резиденції Далай-лами в Дхарамсалі, що притулилася до пагорба в індійських Гімалаях. “Важливо зберігати традиції нашої історії”, — підкреслює пан Тензін, вмочуючи тонкий пензель у насичено-сині пігменти, виготовлені з порошку лазуриту. “Це ноу-хау було на межі втрати, але ми все ще передаємо його молодим художникам”.
Лють Пекіна
У неділю тибетці відзначають 65-ту річницю повстання 10 березня 1959 року проти китайських військ, яке призвело до вигнання Далай-лами, їхнього духовного лідера, а слідом за ним і десятків тисяч його земляків. Китайська культурна революція (1966–1976 рр.) дісталася Тибету і перетворила храми та монастирі на руїни. Через десятиліття активісти засуджують прагнення Пекіна стерти культурну та релігійну самобутність їхньої країни.
Лхадон Тетхонг, директор Тибетського інституту, засуджує те, що вона називає “культурним геноцидом” у Тибеті, коли Пекін запроваджує суворі обмеження на використання тибетської мови та “навіює дітям [комуністичну] ідеологію” в державних школах-інтернатах.
Роберт Барнетт, фахівець з Тибету з лондонського університету SOAS (Школа східних і африканських досліджень), засуджує цей “процес поступового знищення всіх елементів історії, народу, культури й суспільства, які турбують нових правителів”.
Збереження тибетської мови: важлива боротьба
З плином десятиліть збереження культурної самобутності стає дедалі важчою справою. За даними тибетської влади, близько 130 000 тибетців живуть у вигнанні, більшість із них — в Індії та Непалі, в той час як у Тибеті проживає понад сім мільйонів осіб.
“Щойно великі майстри прибули до Індії, їм довелося задовольнятися підробітками, у спробах налагодити своє життя в новій країні”, — розповів AFP Цултрім Дорджі, директор Інституту Норбулінгка. Інститут був створений для того, щоб ці художники могли увічнити свою майстерність і “повернути тибетському мистецтву колишню славу”.
Серед молодого покоління художників деякі дотримуються сучаснішого підходу, як, наприклад, 29-річний Таші Ньіма, який народився в Дхарамсалі. Він вважає, що його яскраві полотна залишаються вірними спадщині та політичній боротьбі його народу. Молоді люди борються зі “змішаною ідентичністю”, не зраджуючи справу Тибету, запевняє він: “Я завжди вірив, що одного разу Тибет стане вільним.
Збереження тибетської мови — ще одне важливе завдання. У 2022 році вигнанці опублікували в Інтернеті свій власний енциклопедичний словник у 223 томах.
“Якщо тільки мову буде збережено, все стане на свої місця”, — каже Дорджі Дамдул, директор Будинку Тибету, заснованого Далай-ламою в індійській столиці Нью-Делі. “Весь потік культури і філософії передається через мову”, — додає цей буддійський вчений, який народився в Індії 1968 року.
Дедалі більше молодих тибетців виїжджають з Індії до Європи та Північної Америки, і він визнає, що збереження ідентичності стає “серйозною проблемою”. “У Тибеті відбувається насильницька асиміляція з китайцями-комуністами”, — продовжує він, засуджуючи “хворобливе поневолення” культури. “На Заході може відбутися природна асиміляція, тому що там занадто вільно”.
Тибетський уряд у вигнанні, що базується в Дхарамсалі, каже, що намагається підтримувати зв’язки з діаспорою, включно з проведенням онлайн-конференцій з історії Тибету. “Зараз тибетці живуть більш ніж у 25 країнах, і якби вони трохи краще розуміли Тибет, то могли б стати його кращими захисниками”, — каже Пенпа Церінг, сикьонг, або глава уряду, якого обирають тибетці у вигнанні.
Його адміністрація опікає понад 60 шкіл тибетської мови в Індії та Непалі, підтримує близько 300 монастирів, а також асоціації по всьому світу. “Ми існуватимемо довго, — каже він, — і ми не повинні допускати думки, що зникнемо так легко”.
За матеріалами The Epoch Times
