Історія народження першої в світі держави з демократичною формою правління і її конституції почалася на Запорозькій Січі. Протягом тисячоліть Європа, як і всі держави світу, складалася з феодально-кріпосницьких держав, на чолі яких стояли закохані в себе князі, королі, царі та інша братія, що споконвічно отримували владу як спадщину — тобто влада, як сімейна приватна власність, передавалася сину від батька. Такий стан справ цілком влаштовував панівну верхівку і аж ніяк не відповідав соціальним, економічним, духовним, та політичним інтересам народів цих держав.
#img_right#У кінці 15-го століття почалася колонізація Середнього Придніпров’я феодалами Литовського, Руського та Жемантійського князівств, що призвело до поширення кріпацтва та національного гніту українського народу. Щоб зберегти свою свободу і незалежність, волелюбні українські козаки (тобто, вільні озброєні люди) і селяни, відступивши на південний схід, створюють там Запорозьку Січ — державу Війська Запорозького. Розташовувалася Січ за порогами Дніпра в середній його течії та низов’ї.
У новоствореній козацькій республіці не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосного права. Економічні відносини між людьми базувалися на принципі найму, а не на феодальному примусі. Вперше в історії людства саме український народ, всупереч усім існуючим на той час диктаторським режимам, створив нову державу з демократичною формою правління, про що писали, зокрема, в своїх працях історики С.Мишецький [1], С.Наріжний[2], М. Слабченко [3] та інші.
Влада в новоствореній державі належала всім козакам, незалежно від майнового стану, тобто, громадянському суспільству. Для здійснення повсякденного правління громада обирала старшину, яка здійснювала адміністративну і судову владу, розпоряджалась фінансами, і керувала військовими справами, а також представляла Запорозьку Січ у міжнародних відносинах. Старшину обирали на Військовій Козацькій Раді, яка була найвищим органом влади на Запорозькій Січі, причому у виборах мали право брати участь усі козаки.
Українська державність на Січі формувалась на основі звичаєвого права — на той час більш відомого як «козацьке право» — сукупність правових звичаїв. Розгляди різноманітних справ козацькими судами на підставі норм звичаєвого права поступово закріплювалися відповідними законами.
Сформувавшись в умовах військового і політичного протистояння, Запорозька Січ вимушена була протягом століть своєї історії майже систематично вести боротьбу з оточуючими її диктаторськими режимами. Запорозькі козаки були провідною силою в боротьбі народу України проти феодально-кріпосницького і національного гніту: в повстаннях під проводом Косинського (1591—1593 рр.), Наливайка (1594—1596 рр.), Павлюка і Скидана (1637 р.), Дмитра Гуні (1638 р.), а з 1648 року по 1654 рік козаки вели визвольну війну проти загарбників України під керівництвом Богдана Хмельницького. Найбільші битви під його керівництвом відбулися з військами феодальної Польщі під Жовтими Водами (1648 р.) і Корсунем (1648 р.), під Пилявцями (1648 р.), під Збаражем (1649 р.), під Берестечком (1651 р.), під Батогом (1652 р.). Під керівництвом гетьмана Івана Виговського українські війська здобули перемогу над царськими військами кріпосницької Московії в Конотопській битві (1659 р.). Змушені були козаки також воювати і проти турецько-татарських загарбників, здійснюючи неодноразово походи на узбережжя Криму, Малої Азії та Фракії з метою визволення невільників та ослаблення сил агресора.
#img_right#Диктатори тих часів не могли не бачити загрози своїм режимам у самому факті виникнення і існування держави з новою демократичною формою правління. Тому, не зважаючи на існуючі між ними військові конфлікти і політичні суперечки, вони, домовившись про поділ України по лінії Дніпра (правобережна поступово була захоплена Польщею а лівобережна — Росією), спільними зусиллями розпочали процес окупації українських земель і поневолення українського народу.
Ліквідація самостійності Запорозької Січі відбулась в 1709 р. після Полтавської битви. В цій битві гетьман Іван Мазепа разом із значною частиною запорозьких козаків, які не могли миритися з утиском своїх прав, поступовим закріпаченням українських селян і ігноруванням демократичних свобод Запорозької Січі диктаторською Росією, виступили на боці шведського короля Карла Х11 проти військ самодержавця Петра Першого. Зазнавши поразки від чисельно переважаючих військ Петра, козаки, які залишалися вірними гетьману Мазепі, змушені були відійти на південь у турецькі володіння і тимчасово облаштувались у Бендерах на Дністрі. Так в історії України виникла перша українська політична еміграція. У вересні 1709 р. у віці 70-ти років помирає Іван Мазепа і козаки обирають гетьманом Пилипа Орлика, який був однодумцем і продовжувачем справи свого попередника. Маючи високу освіту й володіючи тонким розумом, він гідно відстоював права і претензії українського козацтва до російського самодержавства. Новообраного гетьмана відразу визнав турецький султан та шведський король, з якими Орлик уклав угоду про продовження спільної боротьби проти царя Петра Першого аж до повного звільнення України.
Проте, з точки зору історії виникнення і розвитку демократичного суспільства, значно важливішим було прийняття створеної Пилипом Орликом першої конституції України, яке відбулося в день обрання його гетьманом України — 5 квітня 1710 р.
Конституція була створена Орликом на засадах традиційного козацького права і разом із тим зміст її статей свідчить, що ідея парламентаризму зародились у середовищі українських політиків уже на початку ХVІІІ століття. Конституція Орлика вперше не тільки в історії України, а й в історії людства законодавчо затверджувала існування демократичного суспільства.
Згідно з конституцією, законодавча і виконавча влада були розділені: законодавчі функції надавались Генеральній Раді, яка виконувала роль парламенту, а найвищу виконавчу владу мав гетьман. До Генеральної Ради обиралися генеральні старшини, цивільні полковники від міст, делегати від полків, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6).
Генеральній Раді належало працювати сесійно, збираючись тричі на рік. Вона розглядала питання безпеки держави, заслуховувала звіти гетьмана, за поданням гетьмана обирала генеральну старшину, а в разі потреби, розглядала питання про недовіру гетьману та інші громадські справи.
Найвища виконавча влада належала гетьману. У період між сесіями Генеральної Ради гетьман виконував її повноваження. Права гетьмана були чітко визначені та обмежені: він не мав права розпоряджатись державним скарбом, землями, проводити власну кадрову політику (полкова і сотенна старшина вільно обиралась, а гетьман тільки затверджував її), не міг застосовувати покарання до винних (цим займалась судова гілка влади). Конституція також чітко визначала матеріальне забезпечення гетьмана, проте тільки на період перебування його на посаді.
Утвердившись на посаді гетьмана, Орлик, зібравши військо, до складу якого ввійшли 16 тисяч козаків, шведські інструктори, польський загін І. Потоцького та татарська кіннота, в 1711 р. почав наступ на Київ. Початок походу був вдалим, але, за відсутності артилерії, військо Орлика не змогло швидко оволодіти Білою Церквою і перейшло до тривалої облоги цього добре укріпленого міста. Час було втрачено. Цар Петро Перший, спішно зібравши свої чисельні війська, змусив гетьмана вдруге відступити на територію турецьких володінь. Переслідуючи Орлика, Петро вторгся на територію Молдови, де потрапив в оточення турецьких військ. За своє звільнення Петр Перший вимушений був укласти з Османською імперією мирний договір, за яким Азов і прилеглі до нього місцевості поверталися туркам, а Правобережжя, яке, за міжнародними договорами, входило до складу Речі Посполитої, Османською імперією визнавалось вільними козацькими землями.
#img_right#В лютому 1713 р. війська Орлика знову зайняли Правобережжя. Однак через рік турки уклали мирний договір уже з польським королем, визнавши за ним право на Правобережну Україну. Опинившись в оточенні військ російського царя зі сходу, а з заходу — польського короля, не маючи військової підтримки з боку ослабленої Швеції, Орлик вимушений був припинити подальшу війну за відродження козацької держави і разом із Карлом ХІІ подався до Швеції. У 1718 р. загинув найбільш надійний союзник гетьмана король Швеції Карл ХІІ, в порядності якого Орлик ніколи не сумнівався.
Швеція, опинившись у скрутному становищі, звернулась по допомогу до Англії та Австрії. У Орлика виникає масштабний план утворення антиросійської коаліції за участю Швеції, Англії, Австрії, Польщі і Туреччини, для реалізації якого він вирушив у подорож по столицям Європи. Для переконання лідерів європейських держав в ідеї відтворення української держави він писав і розсилав їм петиції та меморандуми, а також свій трактат «Вивід прав України». Цей проект не знайшов політичної підтримки у європейських монархів.
В 1721 р. між Швецією та Росією був укладений мирний договір, після чого Орлик повернувся до Османської імперії і на довгі роки оселився на березі Егейського моря. Він помер у молдавській столиці Яссах 24 травня 1742 р. На землях під Парижем, які за часів гетьманства Орлика належали його старшому сину Григорію, в ХХ ст. побудували аеропорт, у назві якого звучить прізвище українського гетьмана: Орлі [4].
Прогресивне людство зберігає пам’ять про Пилипа Орлика, насамперед, як про автора першої в історії людства конституції демократичного суспільства. В наш час оригінал конституції, як пам’ятка української політико-філософської та правової думки, зберігається в державному архіві Швеції. Вона з’явилася на 66 років раніше за американську «Декларацію незалежності» й майже на 80 — за французьку «Декларацію прав людини і громадянина».
Володимир Чернявський, для Великої Епохи
Література:
1. Мишецький С. Історія про козаків запорозьких. К., 1999.
2. Наріжний С. Судівництво і кари на Запоріжжі. К., 2000.
3. Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорозької. ВУАН, К.,1997.
4. 100 найвідоміших українців. Книжковий дім «Орфей». К., 2005.
