У стародавньому Китаї в 7 столітті жив Сюань Цзан, пізніше відомий як Тріпітака. Він став одним із найбільш шанованих буддійських ченців в історії Піднебесної. Десятки гір і понад сотню царств пройшов він своїми ногами, щоб дістатися давньої Індії та пізнати суть буддизму, і врешті-решт — досяг своєї мети.
#img_left#Його подорож і повернення до Китаї розповідається в дуже популярному казковому романі «Подорож на Захід» (книга викладена на сторінках Великої Епохи).
З раннього віку Сюань Цзан цікавився буддизмом, і, коли йому виповнилося 13 років, його взяли в ченці. Він присвятив себе буддійському вченню і почав подорожувати по всьому Китаю, щоб послухати проповіді відомих ченців. Вивчаючи буддизм, він виявив, що в ньому існує безліч течій, які суперечать одна одній, а також те, що переклад священних текстів різний. Щоб осягнути справжній зміст буддизму і отримати посвячення, Сюань Цзан вирішив відправитися в Тяньчжу (китайська назва давньої Індії) і знайти справжні сутри і канони Будди.
У 629 році Сюань Цзан покинув місто Чан’ань — столицю династії Тан — і поодинці відправився в Індію шукати святу землю. На своєму шляху він зіткнувся з численними труднощами і небезпеками. Йому знадобилося 4 роки напружених зусиль, а також дивовижна наполегливість, щоб здолати гори Хамі, Турфан, Карашар, Кучі, Аксу, Тянь-Шань в Киргизстані, Шар-я (Кеша), Ташкент, Самарканд (нині Узбекистан), гору Памір, Бактрії в Афганістані, гори Гіндукуш і Джалал-Абад в Пакистані. Він пройшов через 16 країн по шовкового шляху і, нарешті, досяг Святої землі в північно-східній частині давньої Індії. Більшу частину шляху він пересувався пішки або верхи на коні. Одного разу йому ледь вдалося врятуватися від грабіжників, а в інший раз його мало не спалили живцем розбійники. Пережив він і піщану бурю в пустелі, подолав і небезпечні засніжені вершини найвищих у світі гір, де загинуло багато його послідовників, які приєдналися до походу.
Він старанно вивчав санскрит — мова оригіналу, на якому спочатку записано вчення Будди. Після цього він провів кілька років у відомому буддійському монастирі Наланди, де уважно слухав проповіді. Після цього відвідав усі відомі буддійські ступи та зустрічався з кращими буддійськими майстрами і ще більше поглибив своє розуміння цього вчення. Він став одним з небагатьох, хто удостоївся звання Трипітака, завдяки тому, що освоїв писання і трактати буддизму, отримані від тисяч ченців. Незабаром його знання принесли йому велику популярність в Індії.
Якось один брахман написав 40 канонів і, повісивши їх на воротах буддійського храму, оголосив, що настільки впевнений у них, що якщо хтось зможе спростувати хоча б один з цих 40 священних текстів, то він буде готовий віддати свою голову на відсікання. Минуло кілька днів, але ніхто не зміг кинути йому виклик. Тоді цар попросив Сюань Цзана стати представником ченців у цій суперечці з брахманом. Незабаром Сюань Цзан спростував кожен з 40 текстів, наводячи при цьому переконливі доводи. У брахмана не було іншого виходу, окрім як прийняти свою поразку і просити помилування, щоб йому не відтяли голову. Сюань Цзан сказав йому, що ченцям не можна вбивати живі істоти, і замість цього взяв його до себе на службу. А через деякий час відпустив його.
У 642 році Сюань Цзан справив сильне враження на Харша, царя північної Індії, і той попросив його прочитати проповіді про буддійську релігію і провести народні обговорення. Серед його слухачів були царі з вісімнадцяти індійських регіонів, а також близько 6—7 тисяч ченців всіх напрямків буддизму, а також інших релігій. Його промови завойовували одностайну похвалу слухачів. Під час публічного читання, дотримуючись традицій давньої Індії, Сюань Цзан повісив у вигляді списку на воротах храму своє власне розуміння буддійського вчення, щоб інші могли спростувати його. Тексти висіли протягом 18 днів, та ніхто не насмілювався їх оспорити. Після цього Сюань Цзан здобув високе визнання ченців буддизму гілок Тхеравада (Мала колісниця) і Махаяна (Велика колісниця). Він став відомий по всій Індії як чернець династії Тан, а давні індійці шанували його як святого.
У 643 році з великою поклажею в 657 книг з буддизму і багатьма статуями Будди Сюань Цзан відправився додому. Він прибув до Чан’ань в 645 році, і зосередився на перекладі буддійський книг. Коли більшість оригіналів у самій Індії зникли, то перекладені на китайську мову канони стали найважливішими документами, за допомогою яких можна було дізнатися про літературу і наукових досягнень стародавньої Індії.
Після повернення додому Сюань Цзана прийняв сам імператор Тайцзун. Він попросив монаха написати про свою подорож на Захід. Відома книга «Великі записи династії Тан про західних областях» (або «Подорож на Захід при династії Тан») описувала 17-літню подорож Сюань Цзана, під час якого він відвідав більше 130 царств. Це дорогоцінні писання з історичної, географічної та археологічної точок зору. Вони допомогли вченим у дослідженні історії древньої Індії, Непалу, Пакистану, Бангладеш та районів Центральної Азії. Плавність розповіді і простота викладу занурюють читача в живі, реальні події. Це твір опубліковано на різних мовах, включаючи англійську, французьку, японську та інші.
У 664 році н.е. Сюань Цзан помер в столиці династії Тан – Чан’ань. На його похорон прийшло більше мільйона чоловік, а ще тридцять тисяч добровільно залишилися на ніч біля його могили, щоб висловити йому глибоку повагу.
