США та Китай ведуть економічну війну за світове панування. У той час як Пекін запроваджує важку артилерію, Вашингтон проводить деіндустріалізацію у себе вдома, каже економіст Стівен Мур.
Все більше і більше здається, що на горизонті маячить Третя світова війна між США та Китаєм. Хоча китайці озброюють свої збройні сили в агресивній та загрозливій манері, війна не вестиметься зброєю.
Скоріше це буде економічна війна за глобальне домінування — юань проти долара і Nasdaq проти Шанхайської фондової біржі.
Тим часом Америка принаймні адміністрація Байдена все ще спить. Це невдалий час для підвищення податкових ставок для американських компаній (згідно з планом президента США Джо Байдена, податкові ставки для американських компаній будуть вищими, ніж у Китаї!) Це також невдалий час для демонтажу енергопостачання США (у той час, як Китай експлуатує 1000 брудних вугільних електростанцій і будує ще десятки) і нарощування державного боргу (при цьому Китай є основним покупцем облігацій).
Незалежно від того, як ви ставитеся до Дональда Трампа, він був президентом, який поставив Америку на перше місце і визнав хижацьку природу китайського режиму. Він жорстко атакував президента Сі Цзіньпіна та скасував односторонні торгові угоди. Його стратегія полягала в тому, щоб зробити так як колишній президент Рональд Рейган для перемоги в холодній війні: розширити стратегічні галузі промисловості так, щоб ні Радянський Союз, ні Китай не могли конкурувати, і при цьому допомогти Америці досягти величезного процвітання.
Небезпечно те, що з Байденом американці тепер мають президента, який вважає, що зміна клімату є більшою загрозою для світу, ніж маоїсти в Пекіні.
І немає жодних сумнівів: комуністи знову при владі в Китаї. Сі Цзіньпін фактично призначив себе довічним президентом, внаслідок чого демократія та вільні вибори розчинилися у повітрі. Китай також повертається до фашистського уряду та промисловості, заснованої на командуванні та контролі. Ця модель, зрештою, впаде, але, як ми знаємо за радянською загрозою, на той час вона може завдати величезних збитків світові та процвітанню.
Невипадково економіка та фондовий ринок Китаю переживають спад. У той час як фондовий ринок США зріс приблизно на 20 відсотків минулого року (завдяки операції “Warp Speed”), китайський фондовий ринок у Шанхаї впав на 15 відсотків. Вони біжать до соціалізму швидше, ніж ми… принаймні поки що.
Нервовість на китайському фондовому ринку показує невдоволення глобальних інвесторів з приводу політичних втручань, що почастішали в економіку. Щодо цих втручань залізного кулака у ділову діяльність найбільших корпорацій країни журнал Foreign Affairs нещодавно написав: “Сі взяв ризикований курс на Китай, який загрожує досягненням (вільного ринку) його попередників”.
Коротко кажучи, події останніх кількох місяців підтверджують як у військовому, так і в економічному плані, що біля керма в Пекіні стоять сучасні маоїсти, і капіталізм скоро програє. Уряд Сі Цзіньпіна просто не розуміє того, що Джордж Буш-старший одного разу так промовисто назвав “цією ідеєю свободи”.
Войовничий соціальний контроль та обмеження особистої свободи тепер поєднуються з економічним контролем з боку китайських мегакорпорацій, що борються за домінування у технологічному, біологічному, виробничому та транспортному секторах. Чи не нагадує все це Японію зразка 1939 року?
Як адміністрація Байдена реагує на ці погрози? Масивний законопроєкт про витрати, податки та позики на 5 трильйонів доларів, який він проштовхує через Конгрес, майже відразу вплине на економічну перевагу США. При Трампі зниження податків призвело до припливу капіталу з усього світу у розмірі 1 трильйона доларів, який повернувся до американців для розширення промислової сили. Податкова політика Байдена матиме протилежний ефект: деіндустріалізація.
Як нація, Америка повернулася до імпорту енергії на десятки мільярдів доларів з ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти) та Росії замість того, щоб продавати запаси нафти, газу та вугілля, яких вистачить на віки вперед.
Невже прогресисти, які очолюють Вашингтон, думають, що зможуть запобігти наростальній загрозі з боку комуністичного Китаю, будуючи вітряки? Чи вважають вони, що перерозподіл доходів та багатства має більше сенсу, ніж їхнє створення?
Чи вважають вони, що перерозподіл доходів та багатства має більше сенсу, ніж їхнє створення? Чи зможе США економічно відбити мілітаристський наступ Китаю в Південно-Китайському морі, Індії, Африці та, можливо, на берегах Тайваню за сьогоднішньої політики Вашингтона? Це сумнівно.
Війна з Китаєм триває. На цей час воює лише одна країна: Китай. Не можна допустити, щоб в Азії трапилася ще одна катастрофа, подібна Афганістану.
Рейган мав рацію: Сильний дім — сильний і за кордоном. Це те, чим американці є сьогодні?
Стівен Мур — економічний журналіст, автор, колумніст та головний економіст аналітичного центру “Інститут економічної свободи та можливостей”. Він також є співавтором багатьох книг; його остання книга — “Трампономіка: перший план Америки щодо відродження нашої економіки”.
Джерело:
