Рафаель Матесанз, директор Національної організації трансплантології (НОТ), розповів про те, як важко боротися з торгівлею органами і трансплантаційним туризмом.
Рафаель Матесанз, директор Іспанської національної організації трансплантології, в її штаб-квартирі в Мадриді, Іспанія. Фото: Наталі Пако
Минуло два десятиліття відтоді, як ЗМІ почали повідомляти про реальність, яка страшніша за будь-який фільм жахів. Сьогодні існують люди, які можуть видалити ваші нирки і залишити вас на сміттєзвалищі. Кілька таких випадків були зафіксовані в Європі, це явище почало зростати в різних країнах, де державний контроль більш ліберальний, або де держава сама була залучена в прибутковий бізнес, породжений цими звірствами.
Але як сказав директор НОТ, немає продавця без покупця. І більшість покупців їдуть із країн, де більш жорсткий контроль над пересадками органів. Таким чином і з’явився трансплантаційний туризм. Це поняття почали широко використовувати трохи більше 10 років тому. У той час багато лікарень у Китаї на своїх англомовних сайтах пропонували можливість придбати життєво важливий орган менш ніж за тиждень за ціну від $50 тис. до $150 тис. Відтоді потік туристів у Китай, які потребують пересадки органів, став рости в геометричній прогресії.
Однак лише в останні роки цей злочин проти людства почали піднімати на міжнародних правозахисних форумах. На нещодавній Раді комісії ООН з прав людини в Женеві різні громадські організації звернули увагу на проблему видалення органів у послідовників Фалуньгун у Китаї.
Фалуньгун є давньою медитативної практикою, яку жорстоко переслідує режим Пекіна з 1999 року. На цій раді китайські делегати намагалися придушити виступи громадських організацій під час різних сесій Ради. Правда, вони досягли протилежного ефекту, і питання [злочину вилучення органів] стало найбільш обговорюваним серед делегацій різних країн.
Іспанці не дивуються тому, що Іспанія щороку визнається світовим лідером за кількістю донорів. Багато хто вже знає, що ключем до успіху в цьому є добре організована система донорства, заснована НОТ, і все більше країн по всьому світу переймають цей досвід. Однак не всі знають, що Іспанія — ще й світовий лідер по боротьбі з трансплантаційним туризмом і нелегальним ринком органів.
Починаючи з 2010 року, Іспанія є єдиною країною у світі, яка карає тих, хто отримав орган, знаючи про його незаконне походження, або тих, хто просуває або рекламує будь-яким шляхом отримання такого типу органів. Цим людям загрожує кримінальна відповідальність і ув’язнення на термін від 3 до 12 лет. Організація НОТ і її директор Рафаель Матесанз (Rafael Matesanz) активно просували введення такої норми в іспанський Кримінальний кодекс, що є безпрецедентним проривом у припиненні трансплантаційного туризму.
Велика Епоха: Пане Рафаелю, ви могли б розповісти, як вам у 2010 році вдалося впровадити цю реформу про незаконний ринок органів в іспанський Кримінальний кодекс?
Рафаель Матесанз: Щодо цього питання, повинен сказати, що плекав цю ідею вже протягом 20 років. Питання про незаконний продаж органів — це те, про що по всьому світу різні міжнародні організації та уряди розвинених країн, турбуються. Але США, Ізраїль, Японія та ЄС, які фактично є покупцями таких органів, насправді нічого не зробили, [щоб це зупинити].
Я пропонував це в Іспанії ще в 90-ті роки і навіть згадував про це на засіданні Ради Європи, але ніякого реального впливу здійснити не зміг. А справжнім пусковим механізмом для цієї реформи послужила стаття у ЗМІ про купівлю печінки в Китаї. Вона наробила багато шуму. Крім іншого, я думаю, це був кращий репортаж, який показав, як громадянин відправився в Китай, щоб купити орган.
Тоді я говорив з міністром охорони здоров’я, в той час ним був Тринідад Джименез (Trinidad Jiménez), і ми скористалися цією можливістю, щоб запропонувати щось унікальне у всьому світі — ввести для іспанців відповідальність за купівлю за кордоном незаконно видалених органів. Такого немає в інших країнах, і пізніше це викликало великий інтерес на міжнародних форумах, оскільки багато професіоналів це схвалюють. Це не для того щоб карати когось, а для того, аби запобігти [злочину вилучення органів].
ВЕ: Ви брали активну участь у розробці Європейської директиви про трансплантацію органів у 2010 році. Які були шанси на те, що таку реформу, яка була здійснена в Іспанії, проведуть в ЄС?
РМ: Це було неможливо, оскільки це не входить до компетенції ЄС. Це неможливо було б втілити, що б ми для цього не робили. Це має бути зроблено в кожній країні в рамках її компетенції. У різних країнах існує ряд інструментів, які можна використовувати для просування іспанського починання. Наприклад, існує Європейська конвенція Ради з торгівлі органами, прийняття якої зараз на завершальній стадії, і ми сподіваємося, що вона буде підписана в цьому або наступному році. Залежно від того, як буде виглядати остаточний текст і залежно від того, які країни його підпишуть, це буде дуже важливий інструмент.
ВЕ: Так ви думаєте, що ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) або ЄС сприятиме прийняттю таких змін, як в іспанському Кримінальному кодексі?
РМ: Коли ви пояснюєте це питання і ставлення до нього Іспанії, люди розуміють. Але коли доходить до справи, хірурги, трансплантологи, ті люди, які відповідають за це питання… мене іноді дивує, що для них є нормальним те, що людина в пошуках органу їде кудись. Підтримка бідного пацієнта, який поїде і купить там орган — я цього не можу зрозуміти. На міжнародних форумах я брав участь в обговоренні цього питання і дізнався, що гальмує прийняття нових директив у різних країнах саме те, що їхні фахівці і радники з питань трансплантації вважають поточний стан нормальним.
У сфері міжнародного туризму для пересадки органів говориться одне, а робиться інше, і це мене дуже пригнічує. Будемо сподіватися, що Захід повернеться до цього питання і заборонить трансплантаційний туризм.
ВЕ: Чи повинна існувати якась координація на європейському рівні, щоб не дати громадянам Іспанії в обхід іспанської системи лікуватися в іншій країні?
РМ: Я думаю, що стосовно цього нічого не робиться швидко. Проблема торгівлі органами для пересадки або трансплантаційного туризму, як би це не називали, зародилася через невідповідність між попитом і пропозицією. За останніми даними, які ми отримали від Товариства з питань трансплантації (TTS), в 2011 році було проведено 112 тисяч операцій з трансплантації органів у всьому світі. А якщо порахувати кількість пацієнтів, які стоять у черзі за органами в різних країнах світу (за основу розрахунку взявши чергу в Іспанії), то ми побачимо, що кожен рік понад один мільйон пацієнтів потребують орган. Це дуже грубий підрахунок. Деякі кажуть, що один мільйон чоловік стоїть у черзі за органом в одному лише Китаї.
Тоді ми бачимо, що тільки один із десяти пацієнтів, в кращому випадку, отримує орган. Якщо це так, і існують бідні країни і багаті, виникають умови для торгівлі органами. І це неможливо буде проконтролювати, якщо уряди країн не займуть жорстку позицію щодо цього питання. Чому? Допущення торгівлі органами означає повернення до закону джунглів.
Навіть при тому, що є окремі люди або навіть рух у США, який значною мірою спрямований на захист регульованого продажу органів, я завжди заявляв про те, що в питанні торгівлі органів не можна проявляти ніяку терпимість. Я думаю, що це означає падіння людини на саме дно.
ВЕ: Якщо говорити про Китай, яке ваше враження від ситуації з незаконною торгівлею органами в цій країні?
РМ: Я думаю, це якраз правильне слово: враження. Дійсно важко зрозуміти, що там відбувається. Серед іншого, останні дані, які у нас є щодо Китаю, датуються 2010 роком. У 2011 році Китай більше їх не повідомляв, так само і в 2012 році. І насправді я не знаю, чому. Ми просто запитуємо їх про операції, ми не запитуємо інформації про джерела органів. Але там все дуже непрозоро, і я думаю, це великий мінус для китайського уряду.
В останні роки Китай домігся двох речей. По-перше — це взяття на себе зобов’язання зменшити кількість пересадок органів від страчених ув’язнених. По-друге — це введення багатьох обмежень для іноземців, які хочуть поїхати туди для трансплантації. Також була введена реєстрація для донорів, які хочуть пожертвувати свої органи, але це було зроблено, я думаю, більше для показу. Але, принаймні, це вже щось. Ще була створена система розподілу органів, в той час як раніше такої державної системи не існувало.
Так що у міжнародної громадськості, ВООЗ складається враження про те, що прогрес у цьому питанні є, але не такий швидкий, який хотілося б. У мене склалося враження, що центральний уряд Китаю може йти в напрямку вирішення цієї проблеми, або створює враження, що йде. Але те, що насправді відбувається в лікарнях у занедбаних регіонах Китаю, не контролюється.
ВЕ: Які заходи вживає Національна організація трансплантологів для того, щоб зупинити трансплантаційний туризм?
РМ: Ми співпрацювали з міжнародними організаціями з цього питання протягом багатьох років. Насправді в 2010 році доповідь Ради Європи, яку представили в ООН, була написана нами на 90%, і всю роботу в Раді Європи провели ми.
Інші ініціативи, орієнтовані на правову сторону питання, в яких ми брали участь на технічному рівні, були з боку ВООЗ, Ради Європи, в Латинській Америці від OPS, а потім від Товариства трансплантологів. Справді, нагороду принца Астурійського ми отримали якраз за наше міжнародне співробітництво для боротьби з незаконною торгівлею органами. Ми витратили на це багато зусиль і часу.
У боротьбі з незаконною торгівлею органами, на мій погляд, існує два аспекти. Один з них — це спробувати виправити невідповідність між попитом і пропозицією. Якщо з’ясовується, що проблема виникає через те, що попит перевищує пропозицію в 10 разів, то ми постараємося збільшити поставки, щоб зменшити нерівність. І друге — це підштовхнути країни до вживання заходів, це стосується «слабких» держав.
Іноді я хотів би, щоб у цьому питанні все просувалося швидше, але я думаю, що ми чимало зробили за останні десять-п’ятнадцять років. Принаймні, в усьому світі інформовані про те, що це [незаконний продаж органів] якимось чином потрібно зупинити. Китайський уряд сам себе почуває ізольованим з точки зору світової громадськості.
ВЕ: У доповіді про видаляння внутрішніх органів у послідовників Фалуньгун у Китаї, який підготували Девід Кілгур і Девід Мейтас у 2006 році, говориться, що в період між 2000 і 2006 роками було зареєстровано більше 44 000 операцій з трансплантації органів з невідомих джерел…
РМ: Цю ситуацію можна тримати під контролем, знаючи походження та призначення всіх органів. Така інформація, як про фармацевтичний продукт: хто його випустив, що він пройшов і куди був доставлений, — важлива і для органів. Але якщо країна не може цього показати, то не можна сказати, що вона контролює це питання. У Китаї ж ми навіть не знаємо, яка кількість органів пересаджується. Є країни, в яких ця інформація відкрита і контролюється, а в деяких країнах контроль відсутній. Але, на мій погляд, кроком до того, щоб виправити становище, буде прозорість. Без прозорості нічого неможливо зробити.
