"У 1989 році після оксамитової революції мені спало на думку зібрати всі книги, які були заборонені в ГДР для того, щоб розповісти про злочини комунізму. Мені хотілося дізнатись, що так приваблювало в комунізмі інтелектуалів 20-30-х років? Чому вони відвідували Радянський союз, країну селян і пролетарів? Звідки у студентів 60-70-х було таке захоплення перед Мао, в чому була причина цього? Мені дуже хотілося про це дізнатись", – так голова товариства меморіальної бібліотеки, присвяченої пам’яті жертв сталінізму, Урсула Попіолек почала розповідь про "свою" бібліотеку в центрі Берліна.
#img_left#На майже зачарованому місці у церкві св. Миколи розташувався світ книг, затишно оснащений кріслами та столиками. На перший погляд важко повірити, що тут зібрано безліч задокументованих історій – страждань 20 століття.
"Мені хотілося розповісти моїм співгромадянам про заборонені в ГДР книги, тому що я була "правильним" громадянином ГДР. Я вивчала славістику і багато читала російську літературу. Вже тоді я знала, що багато письменників та інтелектуалів Радянського Союзу померли в 1937-38 рр. Лише значно пізніше я дізналась, що під час так званих "чисток" в сталінський час було вбито мільйони людей", – говорить Урсула Попіолек.
Розуміння комуністичної структури влади
Ідея зробити колекцію таких книг зустріла підтримку "Нового форуму", правозахисників, державних установ та інших людей на Заході. Урсулі Попіолек вдалося зібрати на цей проект за один рік 150 000 німецьких марок.
Перша зустріч відбулася в будівлі на площі Хаусфогтай в Берліні. На відкритті з промовою виступив Вольфганг Леонард, автор книги, що вийшла в 1955 році – "Революція пожирає своїх дітей", у минулому переконаний комуніст, що виріс в Радянському Союзі. Після відмови від ідей сталінізму та втечі на захід в 1949 році, він зробив великий внесок у розуміння комуністичної структури влади.
Потім були зроблені нариси будівлі бібліотеки, що розширювалася для проведення зустрічей між західними та східними німцями, які тепер об’єдналися. Урсула Попіолек створила затишне місце, де можна було організовувати зустрічі та вести бесіди в широкому або вузькому колах. Постраждалі мали змогу розмовляти з постраждалими, старі з молодими і всі мали нагоду поспілкуватися з видатними діячами. Прорив на початку 90-х дозволив завести багато цікавих контактів.
Люди були глибоко травмовані
#img_right#Урсула Попіолек розповідає: "Я всього лише хотіла дати людям можливість говорити про те, що вони пережили. Звичайно з часом ми помітили, що далеко не на всі теми вдавалося відразу починати розмову. Люди були глибоко травмовані. Деякі як і раніше були просочені соціалістичними ідеями. Ми всі були виховані в цьому дусі. Тоді я і багато інших вважали сталінізм лише відхиленням від комунізму. Комунізм як і раніше залишався ідеалом. Тепер я прозріла і відійшла від цього. Гасло комуністичної ідеології "Ми змінимо людей" хотіло поставити людину на місце Бога. Це не приносить добра і веде життя до руйнування. Насправді це означає постійний контроль, який нікому не приносить свободи".
Чого Урсула Попіолек ніяк не чекала – так це підозр, наклепів, нерозуміння і суспільної кампанії проти неї та "її" бібліотеки. Чим це було викликано дотепер незрозуміло.
У Миколаївському кварталі часто бувають туристи. Деякі відвідують бібліотеку, здійснюючи подорож в недалеке минуле, яке ще належить зрозуміти та усвідомити. Можливо, скоро виникне нова хвиля "аналізу", оскільки нове покоління ставитиме своїм батькам або дідусям і бабусям питання: "Як це було тоді, про що ти думав, що відчував і робив в епоху комунізму?"
