#img_left_nostream#2001г.. Фред Росс – директор Художнього центру реставрації, до якого належать більш ніж 700 художників- портретистів, власників галерей та працівники видавництва столичного музею в Нью-Йорку.
Конференція американських художників-портретистів
Нижче подано промову автора на конференції.
Дякую Вам, Арнольд, Аллан, Річард та всі друзі, хто дав мені слово сьогодні ввечері. Як я говорив, слайди, які Ви побачите, – це зразки одних з найвидатніших робіт у всій історії мистецтва.
Майже всі твори, датовані 19-м сторіччям і раніше, суворо критикувалися всесвітньовідомими майстрами.
Впродовж 20-го сторіччя вони поступово втратили свою цінність, проте, їх визнала історія як великих майстрів всіх часів:
Уїльям Боугуеро, сер Лоуренс Альма-Тадема, Джон Уїльям Ватерхоус, Фредерік Лорд Лейтон, Ернест Луї Мєїссонніер, Едвард Дубій Бурне-Джонес, Франк Діксі, Джулі Джозеф Тіссот, Джон Уїльям Годвард та інші, чиї імена Ви, можливо, знаєте, а можливо, і ні.
Світові шедеври були створені видатними живописцями історії … багато з них – просто геніальні, але, на жаль, їх навмисно викреслили з історії ідеологи та історики модернізму, які самі не заслуговують своїх нагород та почестей. Мистецтво живопису – одна з найбільших традицій всієї людської історії, але за останні сто років воно піддавалося безперервній та нещадній критиці.
Я проведу Вас історією знань, накопичених більш ніж за 2500 років, починаючи від Стародавньої Греції і до раннього Ренесансу, з 17-го століття культури Нідерландів в 19 сторіччя; ми так само торкнемося великих шедеврів розквіту епохи Ренесансу та Академій Європи й Америки. Ці традиції були на вершині досягнень, і, як тоді здавалося, непереможних і незаперечних, але швидкими темпами досягнувши двадцятого сторіччя … зірвалися в прірву, розбившись ущент об каміння внизу.
Починаючи з Першої Світової війни, сучасне образотворче мистецтво, як представляли виставки, музеї, художні відділи університетів та критика журналів, було не набагато вище, ніж розуміння підлітків; прийоми, що повторюються, показували старому набридливому світу, що вони можуть робити те, що хочуть … сумно скочуючись вниз у зруйновані, надумані та спотворені поняття свободи виразу. Свобода виразу?
Як не дивно, в модернізмі втілилася швидше так звана "свобода", ніж форма "виразу", що насправді стала формою "придушення" та "утиску". Модернізм, як ми його знаємо, кінець кінцем, став найбільш панівним та обмежуючим способом думки у всій художній історії. З кожного відповідного клаптика або латочки будь-якої форми, яку можна розпізнати або розглянути, створювалися видатні картини та скульптури.
Все це було деградованим … ганебним та безглуздим. Саме малюнок, як основа живопису, був викинутий в сміття разом зі скульптурою, проекцією, розпізнаваними предметами та елементами реального світу. Там же опинилася здатність вражати, відкривати та поетично виражати людські стани та почуття до людства як частинки Всесвіту, що зветься Земля …
Інтелект … філософія … релігія … література … фантазія … мрії, відчуття, емоції та пафос повсякденного життя … все це більше не було гідне пензля художника. Будь-яка спроба зобразити такі речі була затаврована як банальність, плаксивість, фотографічна ілюстрація або дрібна сентиментальність.
Наші діти, вступаючи, можливо, до найкращих в світі університетів для навчання у професорів, що мали ступінь бакалавра мистецтв, майстра мистецтв, майстра вищого мистецтва, майстра художньої освіти … навіть докторський ступінь, натомість навчалися тому, як відкидати свої власні відчуття, та зазнали методичного промивання мозку. Їм говорили, що Матіс, Сезан та Пікассо, разом зі своїми послідовниками, були найвидатнішими художниками всієї історії.
Чому? А все, звичайно, тому, що вони не передавали нам неправду, подібно до традиційних живописців. Вони не намагалися примусити нас повірити в те, що ми бачимо в реальності, що уявляємо, про що мріємо. Вони повідомляли нам правду. Вони витратили все своє життя на те, що не було банальним та безглуздим. Фактично, вони дали світу найвидатніше з усіх великих досягнень в історії художньої думки.
Навіть найбільші наукові досягнення науково-технічної революції згасали перед їх блискучим відкриттям. І що ж це було за відкриття, яке прославило їх – Боугуеро і Жерома, та прославило Інгріса, Давида, Констебля, Фрагонара, Ван Дейка та Гейнсборо або Пуссена? Чому фактично вони були визнані верхом людських досягнень … стали гідними стояти пліч-о-пліч з Рембрандтом, Мікеланджело, Леонардо, Караваджо та Рафаелем? Що вони такого зробили? Чому вони були прославлені найбільше?
Леді та джентльмени, вони довели … це може здатися дивовижним й неймовірним, вони довели, що полотно має бути пласким … пласким і дуже тонким … худий … дійсно, і навіть не те щоб недостатньо змістовний або мало що значущий.
І те, що вони всім довели свою велич, було лестощами. Cезан зруйнував пейзаж, Maтісс зрівняв будинки та людей, а Поллок, Ротко і Де Кунінг помістили все в змішувач та розбризкали на стіну Вони зробили навіть жир поглядом млинців.
Але це була тільки частина захоплюючих дух великих досягнень модернізму …, і його процвітаючих відгалуджень. Абстрактний експресіонізм, кубізм, фоїзм, мінімалізм, концептуалязм, поп-арт, постмодернізм … Щоб зрозуміти все це, запрошували дуже незвичайних людей, що стосується решти маси людей – вони були не здатні та мало що розуміли в мистецтві. Подібно до того, що говорила відома реклама в NY Times багато років тому … Погане мистецтво чи Хороше мистецтво?
А чи можете ви бути справжнім критиком? Звичайно, щоб виправдати цю цілу теоретичну парадигму, всі художники, які змістовно та ілюзорно зображали зрозумілі сюжети, повинні бути дискредитовані … І дискредитовані вони були нещадно, з отрутою і лайкою. Можна було навіть подумати, заслуживши таке гоніння, вони не хто інші, як посланці самого диявола. І, забивши останній цвях в труну, все їх мистецтво було витіснене, а їх імена та роботи викреслені з історії.
Я навчався у майстрів, отримав вищу художню освіту в Університеті Колумбія, але я ніколи не чув про Боугуеро, більш того, що він був президентом Академії та власником салону … найвизнанішим художником того часу; єдиним, хто власноручно, використовуючи весь свій вплив та пошану художнього світу, відкрив L’Ecole Des Beaux Art та вперше в історії салон робіт художниць.
Впродовж більшої частини 20-го сторіччя деякі підступні люди були буквально навчені спеціальній пропаганді, що дискредитує будь-яку роботу високого мистецтва або приклад техніки майстра. Краса та тонкість емоцій, взаємодія характеру та форми, переплетення кольору та тону, сюжету і настрою – все це не було відмічено. Глядачеві навіювали, що живопис, заснований на безпосередньому баченні, є за визначенням поганим. Поганим, тому що в ньому використовуються людських фігури, сюжети або історії, об’єкти та предмети реального миру.
Відоме ім’я сучасного мистецтва примушує мимоволі визнати те, що робота повинна бути видатною, тому вони відразу почали шукати причини, чому це повинно бути видатним. Будь-яка невдача знайти велич розглядалася не як невдача в мистецтві, а як відсутність розуміння та смаку у глядача. Працюючи під таким психологічним тиском, студенти, на що б вони не дивилися, знайдуть велич у всьому. Ви самі можете переконатися в цьому.
Під час вивчення академічних картин їм були нав’язані спотворені уявлення. Їм так само викладали, що роботи, які показують реалістичне уявлення, є "поганим мистецтвом ", і тому будь-який відомий художник був відмічений не завдяки своєму стилю та техніці виконання, а внаслідок недоліку інтелекту та смаку у глядача. Така все пригнічуюча думка робила так, що роботи Боугуеро, лорда Лейтона, Жерома, Фредеріка Харта та тих, про кого ви чули, вважатимуться чимось безумовно поганим.
Студенти, зазнавши диктаторського промивання мозку, через страх бути затаврованими та такими, яких зневажають, не намагатимуться досліджувати або навіть слухати протилежну думку. … Сумно, але це – дуже ефективний засіб придушення всіх незалежних думок. Таким чином, думка досвідчених та поважаних критиків художнього мистецтва сприймалася як некомпетентність. Такий стан речей доводить, що це все "механізм колінного рефлексу", і можна припустити, що таке мистецтво та його творці завдають шкоди.
Іронічно, але самі люди, які сурмлять про гідність та невід’ємне право на свободу слова, таємно та стійко пригнічують думку тих, з ким вони не погоджуються. Так само іронічним є вислів про те, що академічний живопис не має натхнення. Це думка, висловлена тими критиками, які не здатні бачити крізь віртуозність відкинутої техніки. Ця багата образотворча мова тьмяніє в очах, не здатних бачити.
Це те ж саме, якби ми відкидали музику, тому що вона написана певними нотами і зіграна акордами та клавішами, або не прийняти літературний твір, тому що там використані граматично правильні конструкції. Звичайно, я не говорю про те, що все академічне мистецтво є видатним. Вихваляти повністю якийсь вид мистецтва не менш помилково, ніж абсолютно засуджувати його.
Залежно від художника та предмета, що зображається, академічне мистецтво може містити в собі глибоке натхнення та яскраве уявлення, а може бути банальним та дурним. Вищевикладене розуміння мистецтва я знаходжу гіршим, ніж саме мистецтво, засноване на смішних поняттях, які так чи інакше доводять, що полотно пласке; доводять, що для того, щоб бути художнім критиком, який відкидає цілий вид мистецтва, не потрібно ніяких навичок або знань техніки майстра.
Здається, вони хочуть зробити основною свою концепцію, яка виключає всі попередні стандарти, характеристики та визначення мистецтва. Іншими словами, визначаючи немистецтво мистецтвом, можна зробити логічний висновок, що мистецтво не є мистецтвом.
