На підприємствах текстильної промисловості провінції Гуаньдун* суттєво знизилася кількість нових замовлень, а склади вже переповнені товарами. Зі зниженням темпів росту економіки та зростанням витрат Китай віддає свій статус фабрики світового масштабу країнам Південно-Східної Азії.
#img_right#*Провінція Гуандун, що на півдні Китаю, вважається найбільш сприятливим місцем для розвитку бізнесу в цій країні. Тут зосереджено багато великих підприємств, в тому числі західних брендів.
«Нових замовлень цього року принаймні на 30% менше ніж у минулому році. Ціна на продукцію нижча, натомість вартість робочої сили вища. З ростом вартості робочої сили на 20%, прибутки значно знизились», — каже Чень, менеджер текстильної фабрики у Гуанчжоу, адміністративному центрі провінції Гуандун.
У швейній промисловості КНР відбувається спад, повідомив він в інтерв’ю Великій Епосі. Чень також сказав, що рівень продажів на локальному ринку теж падає, а це своєю чергою спричиняє масштабні звільнення робітників місцевих фабрик.
Інфляція спричинила зростання цін, і в результаті погіршила умови для виробництва. Економісти вважають, що така інфляція цін на сировину та підвищення заробітної плати, виникли у зв’язку з тим, що влада Китаю послабила контроль над валютною та фіскальною політикою з метою подолання фінансової кризи. Також причина у тому, що КНР опирається на американський долар.
У містечку Далан провінції Гуаньдун, де найбільше скупчення фабрик виробництва бавовни, насилу видають робітникам зарплату.
«Зазвичай місячна зарплата простих робітників становить 2500 юанів ($393). Досвідчені спеціалісти і менеджери отримують по 3500 ($550) і 5000 ($787) відповідно», — каже власник трикотажної фабрики у Далані Сяо Цян і додає, що його бізнес зараз переживає скрутний час.
Оскільки кількість замовлень від західних компаній знизилась, інші фабрики галузі перетворились на запеклих конкурентів. «Іноді я не хочу брати замовлення тому, що ціна занадто низька, — каже Сяо. — Багато інших фабрик використовуюсь цифрові станки для виробництва. Якщо ти не хочеш взяти замовлення, невдовзі хтось інший забере його».
Щоб упоратись із новими конкурентними умовами на ринку, підприємства зменшують зарплату і звільняють працівників. На одній із найстаріших пошивних фабрик у Далані «Сін’є», де раніше працювало 1300 робітників, зараз лишилось тільки 500.
За даними державного бізнес-журналу China Securities Journal, цього року кількість замовлень у «Сін’є» знизилася на 50% у порівнянні з минулим роком — такого спаду не було навіть під час світової фінансової кризи, що охопила світ у 2008 році.
Така ж ситуація спостерігається в інших виробничих галузях і в інших регіонах Китаю. Щоденна газета «Південна столиця», порівняно незалежне видання міста Гуанчжоу, повідомляє, що в місті Дунгуань у липні збанкрутувала фабрика іграшок «Гуаньюе». Нинішній власник Ай Ліцзе купив фабрику у найбагатшої людини Азії — китайця Лі Кашина — у 2008 році.
Не тільки китайські бізнесмени залишають ринок. Wall Street Journal повідомляє, що Adidas оголосив про намір закрити свою фабрику в Сучжоу до кінця цього року. Крім того, щоденна газета International Finance, підконтрольна партійній газеті Женьмінь жибао, повідомила, що 300 китайських фабрик, які виробляють спортивні товари для відомих брендів, отримали повідомлення, що договір про співпрацю з ними не буде продовжений.
За даними , в компанії Adidas стверджують, що платили $130 на місяць камбоджійським робітникам, які виробляли продукцію бренду на Лондонські Олімпійські ігри. Ця платня набагато нижча, ніж та, що Adidas платив своїм китайським робітникам у Сучжоу. Китайці отримували $472 (3000 юанів) на місяць, згідно з інформацією Securities Daily.
Враховуючи різницю у витратах, тепер такі країни як Бангладеш, В’єтнам, М’янма, Камбоджа та Індія потенційно є дуже вигідними країнами для виробництва одягу. На це вже звернули увагу великі західні компанії.
Зараз не тільки західні компанії почали переміщати своє виробництво. Як повідомляють державні засоби масової інформації, поряд з відомими західними компаніями, китайські виробники одягу також переводять виробництво в Південно-Східну Азію.
Генеральний директор корпорації «Одяг Ліцаньчен» Сяоюй Цзін каже, що дешева робоча сила — це головна перевага Південно-Східної Азії.
Вона сказала, що компанія платить робітникам у В’єтнамі і Камбоджі чверть тієї суми, яку вони платили китайцям.
