Другого імператора династії Тан Лі Шиміня (599—649 н.е.), відомого під ім’ям Тайцзун, шанували протягом понад тисячі років у Китаї, Кореї, Японії та інших сусідніх із Китаєм країнах. Лі Шимінь увійшов в історію Піднебесної як один із найбільш благородних правителів.
#img_left#За 23 роки правління Тайцзуна Китай досяг піку розвитку в політиці, економіці та культурі. Ця епоха розквіту та миру в Китаї відома як «Золоте царювання». Імператор уславився серед народу як дуже милосердний правитель. Хоча він був сильним і рішучим государем, але міг спокійно реагувати на спонтанні репліки та сміливі поради своїх підданих. Вступивши на престол, він дотримувався конфуціанського вчення про мораль, а пізніше сприяв широкому поширенню в Піднебесній буддизму.
Одного разу на регіони імперії, включаючи столицю Чан-ань, напала сарана. Побачивши комах в імператорському саду, Тайцзун зловив кількох і сказав: «Ви пожирає посіви, які потрібні моїм людям для прожитку. Краще б ви з’їли мій шлунок, ніж урожай мого народу». Незважаючи на умовляння службовців, він проковтнув комах із благанням послати на нього страждання співвітчизників. У багатьох сім’ях, які страждали від засухи та голоду, люди змушені були продавати своїх дітей, щоб отримати їжу. Щоб якось допомогти жителям Піднебесної, імператор наказав використовувати запаси державної скарбниці, щоб викупити дітей. Потім він написав звернення: «Нехай всі лиха впадуть на мене, а натомість я прошу гарного врожаю, спокійного та мирного життя для свого народу». Незабаром після цього, на радість усім, пішли дощі, і посуха скінчилася.
Коли деякі з міністрів запропонували ввести суворі закони, щоб зупинити злодійство, імператор сказав їм: «Безсоромне злодійство радше викликане важким тягарем податків, рабством, корупцією урядовців і бідністю народу. Якщо ми скоротимо наші витрати, зменшимо податки, призначимо чесних чиновників і покращимо умови життя людей, то хто тоді ще захоче бути злодієм?» За кілька років імперія почала процвітати, запанував мир. За народними переказами, в той час перехожі на вулиці не підбирали з землі загублені кимось речі, люди не закривали вхідні двері навіть на ніч, і можна було безпечно мандрувати країною.
Імператор давав своїм чиновникам настанови: «Справжня загроза для нації завжди йде зсередини, в тому числі і від правителя. Керуючи країною, імператор повинен стежити за своїми вчинками і тим, як він виконує свій обов’язок. Якщо імператор любить розкіш, тоді податки зростуть, люди будуть страждати й обурюватися. Зрештою імператор не зможе втримати свою владу. Тому я не стану потурати своїм бажанням».
Говорив Тайцзун і такі слова: «Багато людей вважають, що влада імператора безмежна, тому що він вищий за всіх, але, на мою думку, це не так. Я боюся невдоволення небес і божого суду. Я хвилююся, що можу порушити волю небес і сподівання свого народу».
Імператор Тайцзун правив країною на основі таких принципів:
1. У першу чергу імператор дбає про свій народ;
2. Слід вводити прості та м’які закони, заохочувати чесність та доброчинність;
3. Витрати на розкіш для уряду та імператора є неприпустими;
4. Податки мають бути низькими, слід заохочувати зростання і відновлення економіки;
5. Важливо призначати справедливих і дисциплінованих чиновників;
6. Слід позитивно сприймати будь-яку критику та завжди шукати джерело проблеми всередині себе.
«Один мій радник сказав мені, що люди подібні до води, а імператор — до човна. Корабель може спокійно плисти водою, або ж він перевернеться, якщо в народі почнуться хвилювання», — казав імператор.
Під час правління Тайцзуна Китай досяг розквіту у всіх сферах життя, включаючи культуру, освіту, економіку, сільське господарство, різні ремесла, торгівлю, транспорт, перевершивши всі минулі періоди. Зліт поезії династії Тан, відродження легендарної прози підняли китайську історичну літературу на високий рівень. Танська епоха залишила глибокий відбиток в історії Піднебесної, і слово «Тан» стало синонімом назви цієї країни.
Традиційні китайські історики порівнюють доброчесне правління Лі Шиміня із яскравим Місяцем, що освітлює Китай протягом усієї історії.
