Забудьте про ідею контролю над Африкою за допомогою військових переворотів, як це робить Росія в Нігері. Китай іде на крок попереду. Він прекрасно розуміє, що економічного та військового контролю недостатньо без політичної та ідеологічної гегемонії. Звідси ідея навчання панівних класів Африки відмови від демократії, авторитаризму, придушення громадянського суспільства, включно з релігією.
Ласкаво просимо до Школи лідерства імені Мваліму Джуліуса Ньєрере в Кібасі (область Пвані, Танзанія), де Китай готує лідерів і кадри шести африканських партій: Танзанійської Чама-Ча Мапіндузі, Південно-Африканського Національного Конгресу, Фронту визволення Мозамбіку, Народного руху за визволення Анголи, Народної організації Південно-Західної Африки (Намібія) і Зімбабвійського Африканського національного союзу (Патріотичний фронт).
Теоретично в шести штатах, панівні партії яких направляють свої кадри на навчання в Кібах, проводяться демократичні вибори. На практиці панівні партії їх ніколи не програють. Саме цим країнам Китай пропонує модель Комуністичної партії Китаю (КПК).
Китайські викладачі пояснюють, що той факт, що революційна партія править десятиліттями, не гарантує, що вона правитиме вічно — подивіться, що сталося у Східній Європі. Тому необхідно терміново вживати заходів щодо зближення відповідних африканських країн з Китаєм. Серед цих заходів — рішуча відмова від “західної” теорії поділу влади та незалежності судової системи, підпорядкування всіх інститутів панівної партії, недопущення небезпечного розвитку громадянського суспільства (зокрема релігійного). Те, що вибори не повинні бути “вільними” в західному розумінні цього слова, вважається само собою зрозумілим.
Звідки беруться ці ідеї, не приховується. Є навіть обов’язковий курс “Думки Сі Цзіньпіна”. Усе це — частина грандіозного проєкту Сі Цзіньпіна з експорту китайської моделі тоталітаризму до країн, що розвиваються, та відокремлення їх від Заходу не тільки економічно й політично, а й ідеологічно. Сі Цзіньпін, на відміну від деяких західників, прекрасно розуміє важливість ідеології і те, що частіше ідеї породжують факти, а не навпаки.
В очах Сі Цзіньпіна включення нових країн до БРІКС — це ще один інструмент, який можна використати для досягнення тієї самої мети, хоча такі країни, як Індія і Саудівська Аравія, а також ослаблена війною Росія, мають власну ідеологію, яка не збігається з ідеологією Пекіна.
Китай, безумовно, вчить і просуває на міжнародному рівні свою модель контролю над релігією, як частину ширшого контролю над громадянським суспільством і викорінення рухів, які, на його думку, не підтримують режим і занесені до “чорного списку”. Після трагедії в кенійській церкві “Good News International Church” кілька африканських країн присягнулися жорсткіше контролювати релігію і боротися з “культами”, використовуючи ті нечисленні групи, які дійсно могли скоїти злочини, як привід для обмеження релігійної свободи в цілому.
Китай і Росія використовують критику “поганих” релігій і теорії про необхідність посилення контролю над релігією як ще один інструмент для утвердження своєї гегемонії над великою кількістю країн.
За BITTER WINTER
