До цього багато хто — у тому числі і в Росії — все ще сумнівався й коливався у своєму ставленні до Путіна і його курсу. Дуже багатьом Путін здавався ринковим реформатором і навіть лібералом — незважаючи на те, що путінський Кремль штовхнув каток, який почав послідовно знищувати незалежне телебачення. Але оптимісти сподівалися, що Путін виявиться м’якою версією Піночета і розпочне будівництво ефективної ринкової економіки, на основі якої потім виникнуть і ліберальні інститути. «Для того щоб це відбулося, потрібно навести порядок», — переконували себе цілком ліберально налаштовані люди.
Але арешт Ходорковського і державна афера з відбирання в нього ЮКОСу (причому відверто кримінальним способом) поклали кінець надіям. Стало ясно, що влада, яка відбирає власність і відправляє власника у в’язницю під явно абсурдним приводом, націлена аж ніяк не на ліберальний капіталізм. Путін і його команда зробили ставку на повне злиття влади і власності і концентрацію їх в одних руках. Росія повернулася до традиційної матриці: персоналістської влади з жорсткою вертикаллю підпорядкування і повний контроль влади над економікою. Таким чином, справа Ходорковського стала похороном надій на нову і відкриту Росію.
Сам же Ходорковський і його соратник Лебедєв стали політичними в’язнями. Чому? Та тому, що вони опинилися в ролі свого роду тесту, обраного самою владою. Їхнє засудження та перебування у в’язниці стало підтвердженням і нагадуванням про «правоту» Кремля і його курсу. Одночасно Ходорковський став повчанням іншим російським олігархам — і не тільки їм — і прикладом того, що загрожує за неслухняність і непокору.
Звичайно, весь процес проти Ходорковського став і особистою вендетою Путіна. Але не тільки. Було б неправильно всю справу ЮКОСа зводити до особистого моменту або економічної вигоди тих, хто приватизував компанію. Ходорковський у в’язниці в сприйнятті правлячих кіл став демонстрацією боєздатності системи, всевладдя самого творця нової вертикалі і його команди. Звільнення Ходорковського почало сприйматися як ознака не просто лібералізації, а набагато більшого — падіння Путіна і його режиму та руйнації його основної складової — злиття влади і власності. Цього путінський режим допустити не міг.
Звідси і другий процес Ходорковського і Лебедєва. Звідси і нове абсурдне звинувачення — тепер їх звинувачували у викраданні нафти, з продажу якої вони, згідно з постановою першого суду, недоплатили податки! Той факт, що російська влада не звертає уваги на абсурдність всієї справи ЮКОСа, — аж ніяк не щось дивовижне. Вся російська система правління та механізм її виживання сьогодні побудовані на абсурді: так, посилення репресивності режиму відбувається під акомпанемент міркувань влади про демократію, та ще й із залученням західних лідерів. Але це окрема тема.
Повернемося до Ходорковського. Сьогодні державне обвинувачення просить у суду по 14 (!) років позбавлення волі для нього і його соратника. Навіть убивці в Росії не завжди отримують такий термін. Більше того, прокурори так і не змогли довести «провину» обвинувачених. Основне звинувачення — про розкрадання нафти — було знято за терміном давності.
Я бувала на процесі й бачила, що прокурори навіть і не намагалися доводити своє звинувачення, тим самим демонструючи, що справа не в так званому «економічному злочині». Всі розуміли, що йде політичний процес. Всі розуміли, що суть цього політичного процесу — довести не тільки те, що Путін мав рацію, вибудовуючи бюрократичний капіталізм і персоналістську владу, але й те, що він не збирається йти з цієї влади. Цей процес повинен стати новим підтвердженням всевладдя путінського режиму. Для Путіна випустити Ходорковського із в’язниці означало б зробити собі харакірі.
Ну, а що ж президент Медведєв? — запитаєте ви. Так, я якось забула про нього. ЮКОС і справа Ходорковського і Лебедєва стали неприємним для президента тестом, який має свідчити і про те, якою мірою Медведєв є президентом, і про те, наскільки він здатен керуватися принципами верховенства закону. Майже два роки в Росії (і на Заході) йде дискусія про те, хто керує Росією — Путін чи Медведєв. Майже два роки ряд персон намагається довести лібералізм Медведєва і те, що він повинен стати президентом після виборів 2012 року і здійснити модернізацію. Захід почав своє перезавантаження у відносинах з Росією, теж ґрунтуючись на вірі в медведєвський лібералізм і готовність до реформ.
Навіщо було витрачати час на марні пошуки? Відповідь на ці питання вже прозвучала триваючим другим процесом над Ходорковським і його товаришем. Відповідь озвучена і повною байдужістю до цієї справи з боку Медведєва. Президент щодня просторікує про верховенство закону, про свободу і справедливість. А в цей час знущання над законом триває у нього під боком!
Що може це означати? Або те, що Медведєв не має механізмів впливу і просто гріє крісло для Путіна, або він не ліберал і не юрист-правовик, ким він любить себе називати. Але в будь-якому випадку він бере участь в імітації, що навряд чи робить йому честь.
Борис Нємцов звернувся до Медведєва з відкритим листом, закликаючи його зробити «справжній президентський вчинок, благородний і чесний» — помилувати Ходорковського і Лебедєва. Для того щоб зробити цю дію, суду ще потрібно їх засудити. Скажу прямо, що не вірю в готовність і можливість Медведєва здійснити «благородний і чесний вчинок». Бо звільнення Ходорковського і Лебедєва було б рівнозначно викликом, кинутим Путіну. Чи готовий Медведєв кинути Путіну рукавичку? Щоб уявити собі це, потрібно мати незвичайну уяву.
Залишилося недовго чекати відповіді на це питання.
Можливо, кремлівські стратеги проявлять здатність до неординарних ходів і звільнять своїх жертв, щоб довести, що в Росії щось змінюється, — в той же час не збираючись нічого змінювати? Не вірю в їхню здатність і готовність навіть просто імітувати «напіввідчинену кватирку»…
Весь другий процес у справі ЮКОСа дає також переконливу відповідь на питання про майбутнє російської модернізації та перезавантаження з Заходом. Не може бути успішною модернізація, коли влада фальсифікує судові процеси і відкидає верховенство закону. А якщо модернізація є блефом, то вже дуже скоро виникне необхідність шукати відповідального за те, що вона так безславно закінчилася. І Захід — як завжди — виявиться ідеальним кандидатом на роль такого відповідального.
А поки доля політичних в’язнів Ходорковського і Лебедєва — це не тільки вирок російській системі. Це вирок російським системним «лібералам», які претендують на право відстоювати ліберальні принципи, при цьому обслуговуючи владу, яка розтоптує ці принципи. Це вирок політиці західного політичного співтовариства, яке потурає Кремлю. Це вирок і безмовності російського суспільства.
