Більшість світу справедливо об’єдналася проти Росії після її не спровокованого вторгнення в Україну. Володимир Путін став міжнародним ізгоєм. Україна одержує мільярдну військову та гуманітарну допомогу. Світові ресурси «м’якої сили» мобілізовані, щоби закрити Росії доступ до фінансових послуг, торгівлі, більшості ділових можливостей та міжнародних поїздок. Проти російських олігархів запроваджено санкції, їхні мега-яхти конфісковано. Сполучені Штати відтепер відмовлятимуться купувати російську нафту. Навіть Генеральна Асамблея ООН засудила Росію переважним, хоч і необов’язковим, голосуванням.
Усе це подає надію. Опір безжальному диктатору, який прагне розширити свою владу, придушуючи свій власний народ і вчиняючи злочини в галузі прав людини, вимагає активної міжнародної відповіді, якщо світ хоче залишатися хоч мінімально цивілізованим. Але необхідно поставити запитання: навіщо так ефективно мобілізуватися проти російських злодіянь у галузі прав людини і водночас знизувати плечима щодо глибоких злочинів проти людяності, які вчиняють Китайська Народна Республіка?
Так, російське вторгнення жахливе й непробачне. Невинні люди страждають та вмирають. Їхня пролита кров вимагає цілеспрямованої реакції.
Але хіба зло, яке вчиняє Комуністична партія Китаю (КПК), менш гідно цілеспрямованої міжнародної відповіді? По-перше, це активний геноцид уйгурів, що продовжується, у Західному Китаї, де понад 1 мільйон невинних людей було запроторено в концентраційні табори лише тому, що вони є мусульманською етнічною меншістю. Уйгурських жінок ґвалтують і часто змушують до примусової стерилізації й абортам; уйгурських робітників відправляють у країні як рабів. Усе це дуже схоже на Третій рейх.
Але це ще далеко не все. Послідовників Фалуньгун регулярно заарештовують за їхні переконання та вбивають, щоби забезпечити китайську торгівлю «туризмом органів». Крім того, незаконна окупація та культурний геноцид Тибету, придушення демократії в Гонконзі всупереч договірним зобов’язанням Китаю, його дедалі більш войовничі загрози щодо незалежності Тайваню, згубна система соціального кредиту, військові вторгнення на кордон з Індією, незаконна мілітаризація Південно-Китайського моря, масові крадіжки міжнародної власності — не кажучи вже про велике приховування COVID-19 — усе це відбувається під керівництвом диктатури Комуністичної партії, такої ж холодної та байдужої до святості людського життя, як і той, хто править Росією.
Однак, незважаючи на все це та багато іншого, Китай залишається «шановним» членом міжнародної спільноти. Ось деякі з причин цього:
Сила впливу відео
Приказка про те, що фотографія коштує тисячі слів, множиться в геометричній прогресії, коли шокуючі кадри транслюються в прямому ефірі. Хто з нас не відсахувався від долі зляканих українських біженців, що набивалися на вокзали, чи не обурювався навмисним руйнуванням житлових кварталів і вбивчим розстрілом російською армією, сімей, що втікають від війни? Хто з нас не проливав сліз щодо людського нещастя, розв’язаного Путіним?
На відміну від нього, Китай — непрозоре суспільство. Здебільшого його злочини відбуваються всередині країни, у глибокій тіні, де немає відеозйомки страшних подій, щоби шокувати совість. Так, зґвалтування уйгурських жінок відомі, але їхні крики жаху залишаються непочутими. Фотографії концентраційних таборів, зроблені із супутників, зображують величезні тюремні комплекси, але не болісні тортури всередині. Понівечені тіла вбитих послідовників Фалуньгун не транслюються на весь світ, тому що їхні вбивства відбуваються в стерильних хірургічних відділеннях лікарень. Словом, страхи України яскраво показані для загального огляду, але страхи, що здійснюються в Китаї, залишаються абстрактними.
Ефективна сила лідерства
Китай, звичайно, має удосталь критиків. Але переважно опір чиниться від демонстрацій, про які рідко повідомляють засоби масової інформації, а наукових досліджень аналітичних центрів, недостатнього для мобілізації народного опору. Навпаки, опозиція Росії має героїчну людину — це Президент України Володимир Зеленський, який разом із його урядом залишається в країні під постійною загрозою раптової насильницької смерті. Лідерство Зеленського надихнуло свою країну та весь світ на емоційну підтримку захисту України. Оскільки Китай не має еквівалентного лідера опозиції, навколо якого можна було б мітингувати, глобальна опозиційна політика КПК залишається несфокусованою та млявою.
Сила спільної культури
Нарешті, Україна — західна країна. Коли ми бачимо страждання її людей, ми бачимо себе в їхньому одязі, вигляді їхніх міст, структурі їхніх культурних і політичних інститутів, церкви, які вони відвідують. Ми поділяємо демократичні цінності, які вони сповідують, і, можливо, у цьому, я сподіваюся, що я помиляюся, ми також ідентифікуємо себе з їхніми європейськими рисами.
Китай, навпаки, є східною цивілізацією. Його найбільш значущі політичні та культурні цінності не є ліберальними. Його мешканці виглядають інакше, ніж багато хто з нас. У цьому сенсі Китай є більш «незнайомим» (якщо хочете) для західних людей, ніж Україна, і страждання його народу, тому, я сподіваюся, що я помиляюся в цьому — можливо, більш складним для співпереживання.
Й ось у чому іронія. І Росія, і Китай є явною та реальною небезпекою для західних цінностей. Але з них двох Росія є меншою екзистенційною загрозою. Її безрозсудний диктатор прагне контролювати Східну та Центральну Європу. А холоднокровні лідери Китаю планують домінувати над усім світом.
Це не означає, що ми маємо менш рішуче протистояти агресії Росії. Але це означає, що ми маємо протистояти більшій загальній небезпеці Китаю за допомогою еквівалентної стратегії мускулистої «м’якої сили», яка зараз мобілізована проти Росії. Україна — це, звісно, безпосередня криза. Але в довгостроковій перспективі Піднебесна є набагато більшою небезпекою. Наша політика в майбутньому має відображати цю загрозливу реальність.
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора й не обов’язково відображають думку The Epoch Times.
Уеслі Дж. Сміт
Удостоєний нагород автор Уеслі Дж. Сміт — ведучий подкасту Humanize Podcast (Humanize.today), голова Центру Discovery Institute з вивчення людської винятковості та консультант Ради з прав пацієнтів. Його остання книга називається — «Культура смерті: Епоха медицини «заподіяння шкоди»”.
За матеріалами The Epoch Times USA
