Тліюче сяйво свічки може забезпечити набагато більше, ніж теплий, димчастий затишок холодної зимової ночі в приміщенні — більше, ніж романтичний настрій за обіднім столом.
Постійне горіння свічки, гніт якої покритий воском, хоч і був примітивним засобом, колись слугувало надійним вимірювальним пристроєм для визначення часу за багато століть до винайдення механічного, заводного годинника, не кажучи вже про ваш цифровий девайс. Дійсно, свічковий годинник був колись популярним.
Все залежало від рівномірної швидкості горіння воскової свічки, а для вимірювання інтервалів часу використовувалися послідовно розташовані позначки на свічці або її держаку. Свічковий годинник використовувався різними культурами по всьому світу близько 1 500 років — можливо, навіть довше. Пристрій може показувати час вдень і вночі, незалежно від того, сонячна чи похмура погода. Він був простою заміною крику півня чи дзвінка глашатая.
Форми цього пристрою дуже різняться залежно від місцевості та часових періодів, але його концепція є єдиною і первісною: Гніт, занурений у віск, горить у постійному темпі й використовується для позначення періодів часу, що спливають. Вони навіть можуть слугувати своєрідними будильниками. Ось частина історії свічкового годинника та кілька зразків, що ілюструють цей старовинний, але захоплюючий прилад для вимірювання часу.
Свічкові годинники крізь віки
Стародавні єгиптяни були одними з перших, хто почав використовувати свічки для вимірювання часу. Вони запалювали свічку на сході сонця і вимірювали, скільки часу потрібно, щоб вона догоріла до певної точки, що давало їм змогу визначити час доби.
Найдавніша відома згадка про використання свічкового годинника датується 520 роком нашої ери у Китаї, у вірші Ю Цзяньґу (You Jiangu). Запис вказує на те, що Цзяньґу використовував пристрій, який складався з 6 свічок, виготовлених з воску вагою 72 пенні, кожна свічка була 12 дюймів завдовжки й однакової товщини. Кожна з них горіла чотири години та була розділена на 12 частин, кожна з яких була довжиною в дюйм, таким чином, кожна частина відповідала 20 хвилинам. Подібним чином в Азії свічки використовували для вимірювання часу в Японії принаймні до початку 10-го століття.
Тим часом у Європі паралельний винахід цього пристрою англосакси приписували королю Альфреду Великому. Близький соратник Альфреда Ассер розповідав, як король винайшов годинник, використовуючи шість свічок, кожна з яких була зроблена з воску вагою в 12 пенні, кожна довжиною 12 дюймів і однакової товщини. Як і Цзянґу, Альфред розмітив їх з інтервалом в один дюйм, що дорівнював 20 хвилинам кожна. Догоряючи одна за одною, вони вимірювали час, що минув за 24 години.
Кажуть, що свічкові годинники використовувалися в Середньовіччі монахами в Європі, які запалювали їх під час молитовних церемоній, щоб повідомити, коли молитви повинні завершитися.
Один з найдосконаліших свічкових годинників був винайдений мусульманським інженером Аль-Джазарі у 1206 році, який не лише вимірював час, але й мав передній циферблат, що вказував на час доби. Він розробив механізм кріплення воскової свічки з системою важких шківів, щоб керувати цим винаходом, який англійський інженер та історик Дональд Раутледж Хілл описав наступним чином:
Свічка, швидкість горіння якої була відома, притискалася до нижньої сторони ковпачка, а її гніт проходив крізь отвір. Віск збирався у заглибленні, і його можна було періодично видаляти, щоб він не заважав рівномірному горінню. Дно свічки впиралося в неглибоку посудину, збоку якої було кільце, з’єднане за допомогою шківів з противагою. Коли свічка догорала, противага штовхала її вгору з постійною швидкістю. Управління здійснювалося з тарілки внизу свічки.
Аль-Джазарі також був відомий своїми годинниковими пристроями на водяній основі, які, окрім того, що показували час, відстежували рух астрологічних тіл.
В Америці свічковий годинник використовувався колоністами ще у 18 столітті для вимірювання проміжків часу від світанку до заходу сонця, повідомляючи фермерам, коли потрібно закінчувати робочий день.
Так, свічковий годинник можна використовувати як будильник
У той час як звичайний цифровий будильник має набридливе електричне світло, яке не дає вам спати вночі, і різкі, дзижчачі звуки, які навіюють поганий настрій, коли ви прокидаєтеся щоранку, свічковий будильник є більш м’якою, приземленою альтернативою.
Кажуть, що в Стародавньому Римі в будильник на свічках встромляли цвяхи через певні проміжки часу. Свічка трималася на металевому тримачі, тож коли віск досягав певного рівня, цвях падав і викликав стукіт, який будив сплячого. Абсолютно просто.
Більш складний зразок свічкового будильника досі зберігається в італійському музеї Польді Пеццолі в Мілані, хоча він більше не використовується. Задуманий у 17 столітті, цей колись найсучасніший годинник мав механізм із замком і кременем, схожий на пістолет, і приводився в дію палаючою свічкою, яка змушувала його звучати в певний час.
Але в міру того, як заводні маятникові та кишенькові годинники ставали все більш поширеними, свічкові годинники вийшли з ужитку, хоча їх використовували принаймні до 18 століття. Зараз їх не використовують взагалі.
Проте, в сучасному суспільстві, де дедалі важче знайти хвилинку усамітнення, м’яке сяйво мерехтливого полум’я зберігає свою незгладиму привабливість.
Що може бути кращим способом повернутися до витоків, ніж запалити свічку — чи то для освітлення кімнати, терапевтичного покращення настрою, чи для позначення плину часу?
