Розкол у суспільстві обумовлений діями політиків, більше того, вони посилюють такий розкол в передвиборчий період, сказав , голова соціологічної служби Центру Разумкова, коментуючи одне з останніх опитувань, проведених службою. Які причини роз’єднаності українців і що може покращити ситуацію, експерт розповів спеціально для Великої Епохи.
#img_left#(Згідно , проведеного соціологічною службою Центру Разумкова, 42% українців вважають, що розколу за регіональною ознакою не існує, проте майже такий самий відсоток людей — 41,9% — визнає існування такого розколу).
— На півдні кількість людей, які бачать роз’єднаність у суспільстві, перевищує кількість тих, хто її не визнає, більш ніж удвічі. Південь — найбільш відірваний від інших частин України край? Це вплив інформаційного поля Росії?
А.Б.: Тут слід сказати, що в самому Півдні, природно, істотно відрізняється Крим, а на таких маленьких вибірках ми не можемо окремо давати Крим. Так, Крим — найменш включений до України край, і, природно, думка кримчан істотно впливає на показники по півдню.
По-перше, там орієнтація і на Росію більше, по-друге, там навіть якщо говорити про міжнаціональні або мовні проблеми, то там вони мають трохи інший вигляд, ніж в решті України. Значніший там чинник — протистояння не між україномовним і російськомовним населенням, а між слов’янським населенням і кримськими татарами. Це з багатьох точок зору особлива місцина.
— Великий відсоток населення вважає, що розкол в суспільстві є. Чи є це тривожним сигналом?
А.Б.: Наявність цього розколу, який помічають люди, — це істотна перешкода для поступу України з усіх точок зору: економічної, політичної, суспільної. Ба більше, якщо говорити не про одне дослідження, в принципі багато людей вважають, що розкол суспільства обумовлений насамперед діями політиків. І якщо ми поглянемо, то дійсно під час кожної передвиборчої кампанії, чи то президентська або парламентська, починаючи з 2004 року, коли вперше була задіяна ця технологія, політики посилюють цей розкол, не намагаючись об’єднати країну, а намагаючись виділити своїх виборців, при цьому протиставляючи їх чужим виборцям.
Хоча на такому прихованому рівні різниця в поглядах існує, гострої форми цей розкол набув в підсумку президентської кампанії 2004 роки. І відтоді кожні вибори погіршують становище.
«У товаристві лад — усяк тому радіє, дурне безладдя лихо діє» [цитує відому байку].
— У період між виборами чи згладжуються відмінності? Який відсоток людей, які бачать в суспільстві розкол, був би критичним? Чи є загроза цілісності України зараз?
А.Б.: Насправді не існує чітко певної цифри, порогу. Все залежить в першу чергу від дій. Тому що насправді, якщо говорити про те, що об’єднує українців, цього, по-перше, більше, ніж того, що роз’єднує, по-друге, це значиміше. Найзначніша проблема, найважливіша для України, — це економічні проблеми і проблеми боротьби з корупцією. Вони цілком загальні для всіх регіонів України, для більшості українців.
Тому вирішення цих проблем могло б об’єднати суспільство. Інша справа: ми бачимо, що, як і сьогоднішня влада, так і попередня, з тих або інших причин або не можуть, або не хочуть вирішувати найголовніші проблеми, які сприяли б об’єднанню суспільства. В разі невирішення цих проблем, що ми бачимо зараз, сказати, що суспільство об’єднуватиметься, напевно, було б дуже оптимістично.
Більш того, ми бачимо як на тлі повного провалу в економічній царині та відсутності боротьби з корупцією навіть в період між виборами піднімаються питання історії і мови — ті питання, які розколюють українське суспільство. Враховуючи нинішню діяльність політиків, я не можу сказати, що період між виборами сприятиме об’єднанню України, хоча теоретично саме період між виборами і дії, які принесли б користь всій країні, могли б істотно згуртувати українське суспільство.
— Попередні соціологічні опитування показали, що в цілому українці підтримують вступ до ЄС. Чи можуть добрі результати зустрічі на вищому рівні «Україна-ЄС» зіграти об’єднавчу роль?
А.Б.: Теоретично поступ в євроінтеграції зміг би поліпшити становище, скажімо, ця тема досить близька для політиків в різних регіонах. Але проблема в тому, що поліпшити можуть дійсні зміни, помітні для українців, для звичайних громадян. Мені ж важко передбачити якесь помітне для пересічних громадян спрощення візового режиму або помітне просування України до ЄС.
Мені складно уявити, що в найближчі декілька років на європейському напрямі були б прийняті якісь договори, які б позитивно вплинули на помітну кількість українських громадян. Сама по собі ідея позитивна і могла б стати об’єднавчою, але на даному етапі я не думаю, що буде зроблене щось таке, що добре б вплинуло на суспільство.
