Ідея відновлення рівноваги економіки, спрямування її на споживчий сектор – не нова і серед керівництва витала в думках протягом шести або семи років, сказав МакНеллі.
Доктор Тяньлунь Цзянь, економіст, в інтерв’ю The Epoch Times сказав, що хоча Китай говорив про збільшення споживання, частка його валового внутрішнього продукту (ВВП) в останні роки «тільки знижувалася». Через макроекономічну політику Китаю вона знизилася приблизно до 35%.
Політика заниження валютного курсу для стимулювання експорту «веде до зниження доходів жителів країни і збільшує нерівність у доходах між регіонами, а також між багатими і бідними».
Китайському уряду слід було б «змінити фундаментальну економічну структуру і політику, які б привели до зростання», – сказав Цзянь, який раніше працював у Народному банку Китаю (НБК).
Цзянь сумнівається, що китайський уряд може збалансувати економіку за рахунок оподаткування прибутку державних підприємств і переведення грошей на людей. «Так, це сприятиме підвищенню доходів населення, але лише трохи. Якщо експорт і інвестиції будуть рости більш ніж на 20 відсотків, частка споживання неминуче буде зменшуватися [як це було в минулі роки], враховуючи, що темпи зростання заробітної плати значно нижче, ніж експорту та інвестицій. »
Крім того, важливо мати на увазі, говорить Цзянь, що «усі прибутки держпідприємств у 2010 році становили тільки 31 відсоток від прибутку всієї промисловості країни. Це невелика частина у ВВП, в порівнянні з величезною частиною експорту та інвестицій ».
Д-р Джон Лі, науковий співробітник Центру незалежних досліджень в Інституті Хадсона, в статті пише про те, чому партія повинна послабити свою хватку. Китай не прийняв орієнтованої на споживача моделі, тому що держава воліє 120000 держпідприємств більше 5 мільйонам приватних компаній і 45 мільйонам неформального приватного бізнесу.
«Хоча доходи держпідприємств росли на 15-20 відсотків на рік, середні доходи населення росли на нікчемні 1-3 відсотки протягом останнього десятиліття. Не дивно, що внутрішнє споживання зменшується майже на 30% ВВП – це занадто малий відсоток для будь-якої великої економіки в світі », – сказав Лі.
Але держпідприємства є основою того, як КПК підтримує своє економічне панування, створюючи можливості для бізнесу економічної та соціальної еліти.
Мета полягає в тому, щоб побудувати 36 млн. одиниць державного житла в найближчі п’ять років. Макнеллі говорить, що досягнення цієї мети є малоймовірним, але навіть від 30 до 40 відсотків виконання – це буде велике досягнення.
«[КПК] намагається перемістити бідних міських фермерів в міста, підтримати їх житлом, медичним обслуговуванням, школами та іншими соціальними послугами, а також професійною підготовкою, і, отже, створити більш урбанізоване економіку, яка потім може споживати набагато більше в процентному відношенні до ВВП », – сказав МакНеллі.
Результатом буде створення нового міського класу з часткою державного капіталізму КПК, як це було в Гонконзі. Нова політика – це рішення на користь держави для збереження ще більшого контролю над доходами державного сектору та асимілювання нових соціальних інтересів на підтримку партійно-державним, сказав МакНеллі.
Репресії і придушення численних акцій протестів стали «неймовірними за останні п’ять років», на них витрачається величезна кількість ресурсів. Репресії все більше посилюються.
