Ми ніколи точно не дізнаємося, чому ХАМАС напав на Ізраїль, хоча кілька причин видаються правдоподібними для пояснення обраного ними часу для масових убивств.
По-перше, успіхи Ізраїлю в поліпшенні відносин з арабським світом стали стратегічною загрозою для ХАМАС. По-друге, глибокий розкол в ізраїльському суспільстві міг наштовхнути ХАМАС на думку, що Ізраїль уже перебуває в хиткому становищі.
Авраамські угоди — дипломатичний успіх, організований здебільшого колишнім президентом США Дональдом Трампом у 2020 р., — після 26 років бездіяльності нормалізували відносини між Ізраїлем і чотирма новими арабськими країнами, довівши їхню кількість до шести: Об’єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном, Марокко, Суданом, Єгиптом і Йорданією. Авраамські угоди також дозволили Ізраїлю почати процес нормалізації відносин із Саудівською Аравією — ключовою державою на Близькому Сході — і гарантувати, що інші країни регіону наслідуватимуть цей приклад.
Якщо це станеться, то в ізоляції від арабського світу опиниться вже не Ізраїль, а самі палестинці. І особливо “відмовники” — угруповання, які практикують терор, домагаючись не миру або створення власної держави, а зникнення Ізраїлю з мапи світу, а разом із ним і євреїв. Можливо, ХАМАС розраховує, що повномасштабний наступ із Гази завдасть смертельного удару по процесу нормалізації стосунків між єврейською державою та арабськими країнами. Однак, хоча шість арабських держав і критикують “надмірну жорстокість” дій Ізраїлю у відповідь, вони не розірвали повністю свої зв’язки з ним, не кажучи вже про те, щоб вступити у війну на боці ХАМАС.
Ще більш вірогідною причиною нападу ХАМАСу є те, що він був спланований головним чином тому, що він сподівався скористатися глибоким розколом між лівими та правими в ізраїльському суспільстві. Ізраїль, безумовно, виглядав вразливим.
Хоча ліві переслідували не одну мету, найнагальнішою з них було збереження винятково широких повноважень ультраліберального Верховного суду Ізраїлю, зокрема, права скасовувати будь-які закони, які не схвалювали прогресивні судді. У міру того, як демографічна ситуація і результати виборів в Ізраїлі поступово зміщувалися в бік популізму правих, ізраїльські ліві дедалі більше спиралися на бюрократію, ЗМІ, мистецтво і правову систему, включно із судовою владою, для збереження свого політичного впливу.
На відміну від інших демократичних країн світу, вищий юридичний орган Ізраїлю може скасувати будь-який національний закон, що не відповідає вимогам “розумності” — стандарту, який він винайшов і визначив для своїх власних цілей. Дедалі ширше використання повноважень Верховного суду ускладнює роботу правоцентристських урядових коаліцій. Верховний суд скасовує рішення уряду з широкого кола питань, включно з витратами на соціальне забезпечення, контрактами на постачання природного газу і призначенням прем’єр-міністра. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу, попри те, що його партія “Лікуд” виграла кілька виборів, втратив можливість реалізувати більшу частину своєї політичної програми.
У липні, після кількох місяців бурхливих дебатів і великих загальнонаціональних демонстрацій, розділений на дві частини ізраїльський парламент — Кнесет — вніс закон, що обмежує повноваження Верховного суду щодо застосування тесту “розумності”. Ізраїльська опозиція бойкотувала голосування в парламенті, й закон ухвалили 64 голосами проти 0. Варто зазначити, що ця та інші запропоновані реформи просто привели б баланс сил в Ізраїлі у відповідність до того, що існує в усіх інших західних демократіях.
Однак ігри, що розігруються в Кнесеті, меркнуть порівняно з тим, що відбувалося на вулицях Тель-Авіва. Протягом кількох годин після липневого голосування десятки тисяч ізраїльтян вийшли на вулиці, перекриваючи рух, ставлячи намети, запалюючи багаття й навіть блокуючи міжнародний аеропорт Ізраїлю. Поліції довелося силою розганяти демонстрантів, щоб розчистити дороги.
Протягом кількох тижнів демонстранти створювали перешкоди економіці та вселяли невпевненість в інвесторів. Крім того, пілоти резервних ВПС, які виступають проти уряду Нетаньягу, стали відмовлятися від участі в навчальних курсах, що створило загрозу боєготовності армії. З’явилися навіть чутки про те, що солдати, які перебувають на дійсній службі, навмисно не виконують свої обов’язки або загрожують дезертирством.
Оскільки все це було добре відомо, ХАМАС міг дійти висновку, що Ізраїль перебуває на межі політичного самогубства. Якщо це так, то терористичне угруповання прорахувалося. Оргія звірств 7 жовтня — зґвалтування, масові вбивства, зокрема немовлят, каліцтва й викрадення — не тільки вразила всіх ізраїльтян, а й об’єднала країну так, як ніщо інше не змогло б зробити. ХАМАС невірно оцінив глибину і характер ізраїльського розколу між лівими та правими. Коли виникає реальна загроза безпеці або існуванню країни, внутрішні розбіжності негайно відкладаються.
Саме це і сталося. Раптово всі стали розмахувати біло-блакитним прапором Ізраїлю. Атеїсти почали готувати кошерну їжу, євреї з усіх політичних і релігійних кіл, з усього світу відгукнулися на заклик ізраїльського уряду стати на захист країни. За кілька днів Нетаньягу сформував уряд національної єдності воєнного часу, до якого увійшов Бенні Ганц, лідер опозиційної партії.
Чому це так? На відміну від західних прогресистів, які зневажають патріотизм, у цій країні, що швидко зростає, з населенням 9,8 мільйона осіб обидва боки ідеологічного вододілу залишаються глибоко патріотичними. І ліві, і праві пройняті почуттям місії з порятунку ізраїльської демократії. Середньовічне варварство ХАМАСу об’єднало розсварені групи. Біньямін Нетаньягу користується безпрецедентною підтримкою (незважаючи на результати опитувань), і можна очікувати, що вона збережеться протягом усієї війни.
Багато хто пророкує, що його доля вирішена. Але якщо цього разу йому вдасться завдати смертельного удару по ХАМАСу, а не дозволити терористичному угрупованню врятуватися під міжнародним тиском уже вшосте після того, як 2005 року Газу повернули палестинцям, він може залишитися на своїй посаді. Якщо з’ясується, що тактика лівих, спрямована на підрив репутації Нетаньягу та його реформ, сприяла неготовності країни до несподіваного нападу ХАМАСу, то позиції Нетаньягу можуть навіть зміцнитися.
На цьому етапі може статися все, що завгодно.
Лінн Коен — журналістка та юристка, яка мешкає в Оттаві, Канада. Вона опублікувала чотири книги, зокрема біографію “Нехай буде зроблено право: життя і часи Білла Сімпсона” (Let Right Be Done).
Думка, висловлена в цій статті, належить автору і не обов’язково відображає точку зору The Epoch Times.
За матеріалами
