#img_right_nostream#Анонімні алкоголіки або АА – вільна громада людей, які звільнилися від алкоголізму. Для російської практики, коли вже 800 років держава споює людину, коли сім’я також стає залежною від цієї хвороби, коли сам пияка та оточуючі вже у відчаї, це здається неймовірним.
Однак це реальний спосіб допомоги, взаємної. Не панацея, тільки 30% із тих, що вступили на шлях оздоровлення, залишаються стабільно тверезими і ще 30% зриваються, але вміють самі увійти в ремісію. Не мало, якщо приблизно чверть росіян має цю хворобу. Цю майже вічну тему обговорювали на круглому столі в інформагентстві Росбалт в Петербурзі спеціалісти та члени АА.
Печальну сторінку російської історії нагадав психолог Андрій Ліхтарніков. Іван ІV Грозний придумав казенну горілку, створив царські кабаки, де відпускали її в кредит. Не віддав гроші – потрапиш до царських кріпаків. Незабаром у царя стало 7 млн. кріпаків. Ця страшна історія триває вже більше 800 років. «Не можна робити людей рабами горілки, треба це зупинити. Це геноцид власного народу, вбивство за допомогою отруєння».
Всі в суспільстві від малого до великого усвідомлюють цю проблему. Однак спеціальної державної програми не існує. І чи можлива вона, якщо бюджет країни значною мірою поповнюється за рахунок продажів алкоголю? Заборонні кампанії та обмеження, які вводить держава, лише ускладнюють проблему, і ми самі тому свідки.
Чи можливе звільнення, якщо суспільство і самі залежні наповнені ілюзіями. Якими? Більше 40% (орієнтовно) громадян Росії вважають, що допомогти може тільки примусове лікування, а це, як показує досвід, цілком невірно. Залежна від алкоголю людина вважає себе або особливою, або жертвою обставин, або незрозумілим мучеником і т.д. Не визнає своєї залежності, несвободи, хвороби. Не менше, ніж алкоголіки, страждають сім’ї, стаючи співзалежними, їм також потрібна допомога.
Суспільство, як не дивно на перший погляд, звикнувши до алкоголіків, робить їх зручними, рабами. Краще приховати пияцтво члена сім’ї, водія, службовця, вчителя (!), щоб створити вигляд благополучної сім’ї, підприємства. Так легше знайти, кого понукати вдома і на роботі, його проступками легко виправдовувати недоліки інших. Ці ілюзії, шкідливі для всіх, породжуються незнанням.
Реальну підтримку цій хворій частині суспільства надають суспільні організації, спираючись на досвід товариства Анонімних алкоголіків – АА. Ця соціальна програма подолання алкоголізму була заснована в 1935 р. в США. Алкоголізм, що поєднує нездоланний фізичний потяг із психічною одержимістю, – хвороба, від якої неможливо вилікуватися повністю.
Сьогодні в Росії 340 груп АА успішно допомагають людям, що перебувають у відчаї, але усвідомлюють (!) свою хворобу, почати нове життя. Про власний досвід розповідали на зустрічі петербуржці, що зуміли подолати та перетворити себе. Кожен із них своїм шляхом прийшов до товариства таких же людей.
Олександр бачив свою проблему, але вважав, що п’є, як і всі друзі. «Півкраїни п’є і не вірить, що є алкоголіком». «Самому прийти в товариство АА важко, потрібен «примус», але твердий і спокійний, від сім’ї. Допомогла дружина, сказавши врешті-решт – «Усе!»»
Олександр вважає, що ця програма додає оптимізму, оскільки людина починає розуміти, що є вищі духовні могутні сили, які допомагають людині знайти правильний шлях.
Тетяна розповіла історію свого сина, котрий почав пити ще в 16 років: «Відчувала сором, страх, крах життя. Як допомогти синові? Випробувавши всі способи, дізналася про програму «Анонімні сім’ї». Зустрічі та бесіди в групі таких же людей допомогли змінитися самій та зрозуміти – нічого не можна зробити за іншого. Почавши «лікувати» свою хворобу співзалежності, через кілька років побачила свою дитину в групі АА».
Світлана Мосеєва, керівник «Дому надії на горі» під Петербургом, називає переконливою альтернативою примусовому лікуванню програму Мінесотської моделі реабілітації. Благодійна організація «Дім надії на горі» існує вже більше 10 років, об’єднуючи спеціалістів із власним досвідом оздоровлення та медиків. За ці роки близько 3 тисяч чоловік із 120 міст Росії пройшли місячний курс реабілітації, що складається із лікування та спілкування в групах. Хворі, долаючи свою оману – заперечення невиліковного хронічного захворювання, починають його бачити. Це 50% успіху».
Психолог Андрій Ліхтарніков з 1989 року організовує групи допомоги залежним та підтверджує, що допомогти цим людям можуть і мають і вони самі, і держава. Медична допомога повинна бути близькою, доступною. Практики відзначають тривожне зниження віку залежних за останні роки з 35 – 40 до 30 років і нижче. Нерідко зустрічають 18-річні дівчата – значить, вони почали пити в сім’ї ще в 12 – 13 років. Масова роз’яснювальна робота – також справа держави. «Якщо країна не зробить це найближчим часом, буде печальна картина», – вважає психолог.
В кінці червня в Санкт-Петербурзі пройшов форум алкоголіків Росії «Білі ночі». Посміхнулись? Алкоголіків, що ведуть тверезий образ життя. В залі зібралися елегантні дами, коректні чоловіки середнього віку та молоді. Більше 200 чоловік із 35 міст Росії та суміжних країн. На сцену один за одним виходили різні люди, щоб повідати про свій вибір нового життя, про те, як «отримали ковток повітря». Кожен виголошував: «Доброго дня, я алкоголік Петро, Наталя, Марина, Сергій…», і зал єдиним духом, як злагоджений хор, відповідав: «Привіт, Петро, Наталя…» І було в цьому вітанні із залу стільки щирості та привітності, що ставало зрозуміло – це сім’я.
Ця сім’я прагне повідомити тим, хто ще страждає, що є надія. Молода миловидна жінка сказала: «Я піднялася на сцену, щоб подивитися в сад ваших очей. Спасибі, я твереза, я живу».
Тетяна Серебрякова. Велика Епоха
