Чудеса проявлялися в надзвичайно точно поставлених діагнозах і лікуванні хвороб.
Відповідно до книги Історичного Літопису, Цань Гун під час панування Імператора Веня з Династії Хань (202 до н.е. – 220 н.е.) вважався чудотворцем.
Тоді жив чоловік, що страждав від головного болю. Цань Гун, перевіривши його пульс, вирішив, що хвороба дуже серйозна і людина безнадійна.
Він сказав брату пацієнта: "Хвороба вашого брата незабаром досягне кишечнику і шлунка, його тіло розпухне через п’ять днів, він буде рвати гноєм і вмре через вісім днів". Усе точно так і сталося.
Чжан Чжунцзин з Династії Хань теж був блискучим лікарем-чудотворцем. Одного разу він поставив діагноз Уань, якому було тільки сімнадцять років.
Після обстеження він сказав тому: "Ви страждаєте внутрішньою хворобою і повинні вживати п’ятикамінний суп, інакше ваші брови випадуть, коли вам виповниться 30 років".
Уань не повірив йому і не став приймати ліки. І дійсно, його брови випали у віці 30 років.
Лікар-чудотворець Хуа Tуо був ще більш відомий у народі. З ним пов’язано багато історій, ось одна з них:
Один пацієнт страждав на запаморочення і не міг вилікуватися протягом тривалого часу. Хуа Туо попросив його зняти одяг, повісив його догори ногами і, використовуючи вологу тканину, витер усе його тіло.
Його пульс тоді показував п’ять кольорів. Хуа Туо розрізав те місце, де прощупують пульс, ножем і пустив його пятиколірну кров, потім він приклав пластир до порізу. Запаморочення пацієнта зникло відразу. Цей дивний вид лікування був справжнім витвором мистецтва.
У чому ж полягає таємниця лікарів, котрі могли робити такі чудеса? Це, головним чином, залежало від їх витончених медичних навичок, які були результатом тривалої практики.
Ми не можемо виключити факт, що ці лікарі мали якісь особливі таланти, навіть певні надприродні здібності. Наприклад, узяти хоча б "діагноз спостереження" у китайській медицині. Звичайні лікарі використовують цей діагноз тільки для спостереження за зміною кольору шкіри, розмірів зіниці, товщини нальоту на язиці, у той час як для лікарів-чудотворців це було свого роду прихованою формою зв’язку, через яку предмет і об’єкт досягають божественної взаємодії.
Потрібно також відзначити, що Чжан Чжунцзин і Хуа Туо регулярно практикували Цигун, який міг розвинути їхні надприродні здібності.
Вони також відзначалися високою мораллю і надзвичайною майстерністю, і це, разом з їхнім старанним навчанням й оригінальним мисленням, привело до того, що вони, врешті-решт, стали лікарями-чудотворцями свого часу.
