Згідно з традиціями, виховання дітей починалося з народження. Незважаючи на прийняті в інших країнах більш вільні стилі виховання, виховання дітей у Древньому Китаї починалося дуже рано. Вважалося, що коли дитина вже може донести до рота руку, слід відучувати її від грудей і починати вчити їсти самостійно. Проте раннє виховання було не нав’язливим.
В умовах великої китайської сім’ї жили люди кількох поколінь, тому дитина будь-якого члена сім’ї вважався коштовністю* всього клану. У такій родині прийнято було, щоб старші діти піклувалися про молодших братів і сестер. Вони всі разом грали у дворі або на вулиці. Зазвичай це були кілька простих ігор, в яких могли брати участь декілька дітей: м’яч з пір’ям, «камінчики», «вовки і вівці». Однак коли дітям виконувалося сім років, всі ігри відразу закінчувалися. З цього віку в Древньому Китаї починалося систематичне виховання і навчання дітей у школах.
Великі клани і впливові сім’ї мали храми предків, що знаходилися в маєтках рідних провінцій. Храм предків, крім поклоніння також призначався для навчання дітей, тобто його використовували як школу. Причому навчатися могли всі члени клану з різних сімей, в незалежності від їх нинішнього статусу чи матеріального становища. У Древньому Китаї освіту було підпорядковано державним цілям, всі громадяни вважалися рівними один одному за народженням, тому кожен мав право на освіту.
У культурі Древнього Китаю сімейне виховання доповнювалося освітою. При навчанні першочергове значення надавалося вивченню історії, оскільки саме на матеріалі конкретних історичних прецедентів та їх наслідків найлегше навчити людину розпізнавати добро і зло, прищепити йому прагнення до чеснот і вселити йому страх перед вадами. Крім історії в школах Стародавнього Китаю дітей навчали основним поняттям і уявленням про світобудову. Вивчали три начала: небо, землю, людину; чотири пори року і чотири частини світу. Давалося уявлення про теорію п’яти елементів і п’яти чеснот. Вивчали основи музики і ритуалів, норм соціальної поведінки.
Виховання хлопчиків традиційно було більш складним і важливим у порівнянні з вихованням дівчаток. Чоловічу половину вчили ввічливості і знайомили з календарем, вчили пісням морального змісту. Дівчаткам в Стародавньому Китаї було достатньо навчитися бути скромними, слухняними і отримати навички ведення домашнього господарства.
Найбільший вплив на розвиток педагогіки і виховання, а також на культуру Стародавнього Китаю зробили ідеї Конфуція і його послідовників. Конфуцій зазначав, що можливості людини від природи неоднакові. Ідеально вихована людина має володіти високими якостями: благородством, прагненням до істини, шанобливістю, правдивістю, багатою духовною культурою. По суті, філософу належить чи не перша думка про всебічний розвиток особистості, де пріоритет віддається моральному фундаменту. У конфуціанстві завжди виняткове значення надавалося сім’ї і нормам сімейного співжиття. За взірцем родини в Древньому Китаї будувалися і взаємини людей по соціальній вертикалі. У даному випадку імператор Піднебесної вважався батьком, а піддані і народ – його діти.
Наприклад, Чжуге Лян (181-234 рр. н.е.) був відомим політиком і військовим стратегом Стародавнього Китаю. У віці 54 років він написав популярну книгу під назвою «Рекомендації для моїх дітей». Чжуге Лян присвятив її своєму восьмирічному сину Чжуге Чаню. У цій книзі він підсумував свій життєвий досвід, а також описав відповідальність, покладену на дітей. У книзі він просить своїх дітей бути миролюбними, постійно вдосконалювати себе і дивитися всередину себе. Він сказав, що для того, щоб стати благородним і досягти морального благочестя, людина повинна вести скромний спосіб життя. Щоб досягти істинної мудрості, людині необхідно бути спокійною і старанною. Щоб досягти успіху у самовдосконаленні, людина повинна бути непохитною.
Таким чином, особливістю виховання дітей у Древньому Китаї була багатосторонність освіти з нахилом на розвиток і вдосконалення моральних якостей. Крім загальних уявлень про світ та історію, навчання в Древньому Китаї передбачало виховання ерудованої, ввічливої людини, що володіє внутрішнім самоконтролем. Велике значення приділялося здатності зазирнути всередину себе і встановити гармонію в своїй душі. В основі відносин було покладене, насамперед, повага молодших до старших. Завдяки цьому досягалося надбання великого терпіння, стриманості і самовладання, які були властиві всьому китайському народу.
Довідка The Epoch Times:
* Маленьких дітей в Китаї дотепер називають «баобей» [băobèi], що буквально і переносно означає “коштовність” або “скарб”.
