Навіть при сучасному тренуванні і дієті, сьогодні було б важко знайти достатню кількість добірних атлетів для приведення в дію старогрецького флоту з грібних військових кораблів – афінських триєр. До такого висновку прийшов доктор Гарі Росітер, тренер-фізіолог з Лідського університету (Великобританія), в результаті дослідження, яке він опублікував у журналі .
У цьому досліді Росітер вимірював інтенсивність обміну речовин у сучасних атлетів при веслуванні на реконструйованій афінській триєрі. Метаболізм (обмін речовин – прим. пер.) атлетів виміряли портативними аналізаторами метаболізму, а витрата енергії вибіркової кількості атлетів, що рухали триєру, була відзначена для ряду різних швидкостей, щоб оцінити продуктивність людського двигуна даного військового корабля.
Росітер порівняв здобуті відомості з класичними текстами і прийшов до висновку, що стародавні афінські веслярі вважалися б елітними атлетами навіть за сьогоднішніми спортивними нормами.
Афінські триєри – стародавні військові кораблі довжиною 37 м, які приводилися в рух веслярями, розташованими в три яруси. За словами Росітера, стародавні афіняни у будь-який час мали в своєму розпорядженні до 200 триєр, для кожної з яких потрібно по 170 веслярів. Таким чином, у стародавніх афінян була велика група веслярів, які могли б скласти гідну конкуренцію кращим сьогоднішнім атлетам. Відомості Росітера, схоже, вказують на те, що ці стародавні веслярі були генетично краще пристосованими до випробувань на витривалість, ніж сучасні люди.
Росітер працював разом із ще одним експертом, професором Борисом Ранковим з Лондонського університету, над тлумаченням в класичних текстах подробиць того, наскільки витривалими були стародавні веслярі. В одному з прикладів, в текстах згадувалися Афінські збори, які послали триєру, щоб влаштувати різанину жителям міста Мітілени, які підняли заколот на острові Лесбос, що в східній частині Егейського моря. Збори передумали і послали іншу триєру, щоб зупинити бійню. Згідно із записами, друга триєра повинна була пройти шлях протягом 24 годин.
Завдяки таким історичним записам, Росітер зміг приблизно підрахувати середні стабільні швидкості триєр. Виходячи з даних про метаболізм і витрату енергії у веслярів у відтвореній триєрі, він зробив висновок, що, якщо історичні дані вірні, то сьогодні було б важко знайти достатню кількість атлетів, які були б досить натреновані, щоб приводити в рух такі військові кораблі.
Триєри свого часу стали значним проривом в морських битвах, дозволивши афінянам панувати на морі. Афінська триєра, окрім 170 веслярів, включала 20 членів команди корабля, 10 моряків і капітана. Веслярі сиділи по три яруси з кожного боку – по 31 у верхньому, 27 в середньому і 27 в нижньому ярусах. Конструкція і кількість веслярів дозволяли триєрам бути досить швидкими і маневреними, щоб таранити і продірявлювати інші судна, що стало новою тактикою в битвах на морі.
